Потебенько Михайло Олексійович — Вікіпедія

Потебенько Михайло Олексійович
4-й Генеральний прокурор України
17 липня 1998 — 30 квітня 2002
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Богдан Ференц
Наступник	Микола Гарник
Народився	16 лютого 1937(1937-02-16) (87 років) с. Голінка, Дмитрівський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР
Відомий як	політик
Громадянство	СРСР→ Україна
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка
Політична партія	КПРС
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
1-го скликання
КПРС	15 травня 1990	—	12 травня 1994
4-го скликання
КПУ	12 травня 2002	—	25 травня 2006

Михайло Олексійович Потебенько (нар. 16 лютого 1937, с. Голінка, Дмитрівський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР) — український політик та правознавець. Прокурор УРСР (02.1990-09.1991). Генеральний прокурор України (17.07.1998-30.04.2002). Народний депутат України 1-го та 4-го скликання.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в селянській родині Олексія Потебенька, корінного мешканця козацького села Голінка, хоча сама родина Потебеньків некозацького походження. Згадки про предків Михайла Потебенька у селі Голінка з'являються у середині XIX ст. у зв'язку із справою звільнення з кріпацтва 1861 року Луки Потебеньки (до 1930-их років рід Михайла носив прізвище Потебенька, а не Потебенько). Дані про часи закріпачення предків Михайла відсутні, але це сталося не раніше 1785 року.

У ранньому віці переніс Голодомор 1946-1947. Закінчив Голінську середню школу 1955 року, якій вже у зрілому віці надавав технічну допомогу. Був відпущений із колгоспу й поступив на юридичний факультет Львівського університету.

Кар'єра[ред. | ред. код]

• 1955-1960 — студент юридичного факультету Львівського державного університету імені І.Франка.
• 07.1960-01.1963 — слідчий прокуратури Новотроїцького р-ну Херсонської області.
• 01.1963-08.1963 — слідчий прокуратури Генічеського р-ну Херсонської області.
• 08.1963-1967 — старший слідчий прокуратури Херсонської області.
• 1967-1969 — прокурор, заступник начальника слідчого відділу прокуратури Херсонської області.
• 12.1969-08.1973 — інструктор відділу адмін. і торгово-фінансових органів Херсонського ОК КПУ.
• 08.1973-12.1975 — начальник відділу юстиції Херсонського облвиконкому.
• 12.1975-06.1978 — завідувач відділу адміністративних органів Херсонського ОК КПУ.
• 06.1978-05.1983 — прокурор Херсонської області.
• 05.1983-02.1987 — заступник Прокурора Української РСР — начальник слідчого управління.
• 02.1987-02.1990 — перший заступник Прокурора УРСР.
• 02.1990-09.1991 — Прокурор УРСР.
• 09.1991-10.1991 — начальник управління кадрів Прокуратури України.
• 10.1991-06.1992 — заступник прокурора Херсонської області.
• 05.1990-05.1994 — Народний депутат України 1-го скликання.
• 1992-1994 — член Комісії ВР України з питань законодавства і законності (на постійній основі).
• 1994-1996 — заступник Центрально-Українського транспортного прокурора.
• 1996-1997 — прокурор Київської області (всупереч Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» відмовляв у реабілітації репресованих осіб^[1]).
• 10.1997-07.1998 — прокурор м. Києва.
• 17.07.1998-30.04.2002 — Генеральний прокурор України.
• 07.1998-07.2000 — член Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України.
• 07.1998-11.2001 — член Комісії з доопрацювання та узгодження проектів Кримінального, Кримінально-процесуального та Кримінально-виконавчого кодексів України.
• 11.1998-07.2002 — член Вищої ради юстиції України.
• 05.2002-05.2006 — Народний депутат України 4-го скликання.

Народний депутат України[ред. | ред. код]

Народний депутат України 12-го (1-го) скликання з 03.1990 р. (2-й тур) до 04.1994 р., Новобузький виборчий округ № 291, Миколаївська обл. Член Комісії у питаннях законодавства і законності. На час виборів: Прокуратура України, прокурор України, член КПРС.

З травня 2002 по травень 2006 — Народний депутат України 4-го скликання, обраний за списками Комуністичної партії України.

Діяльність позначена кількома переходами по фракціях:

• Фракція Комуністичної партії України (фракція комуністів) 15.05.2002 — 29.05.2002
• Група «Демократичні ініціативи» 12.07.2002 - 17.09.2003
• Група «Народовладдя» 23.10.2003 - 14.05.2004
• Група «Демократичні ініціативи Народовладдя» 14.05.2004 - 21.05.2004
• Група «Союз» 21.05.2004 - 31.05.2005
• Група «Демократична Україна» 02.06.2005 — 08.09.2005
• Фракція політичної партії «Вперед, Україно!» 08.09.2005 - 04.11.2005
• Група Народного блоку Литвина 04.11.2005 - 25.05.2006

Звання та нагороди[ред. | ред. код]

• Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (16 лютого 2007) — за визначний особистий внесок у розбудову правової держави, зміцнення законності та правопорядку, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 70-річчя від дня народження^[2]
• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (5 липня 2002) — за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення законності та правопорядку^[3]
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (22 серпня 2000) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою в галузі державного будівництва, становлення і розвитку правової системи та прокурорського нагляду^[4]
• Орден «Знак Пошани» (двічі)
• Заслужений юрист України (22 серпня 1996) — за значний особистий внесок у розвиток народного господарства України, високу професійну майстерність та з нагоди п'ятої річниці незалежності України^[5]
• Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (8 жовтня 2011) — за вагомий особистий внесок у реалізацію державної правової політики, зміцнення законності та правопорядку, багаторічну самовіддану працю та високий професіоналізм^[6]
• Нагороджений орденом Преподобного Нестора Літописця Московського патріархату, Орденським знаком «Слава на вірність Вітчизні» III ст., 6 медалями.
• Почесний професор Національного університету «Одеська юридична академія».

Праці[ред. | ред. код]

Автор близько 40 наукових і науково-методичних праць, зокрема: «Прокуратура України: проблеми сьогодення і майбутнього» (1999), «Роки становлення і утвердження» (1999), «Правоохоронні органи зобов'язані твердо дотримуватися принципу законності і вимог Президента» (2000), «Пошук істини» (2000).

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Потебенько [Архівовано 22 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• сайт ВРУ
• сайт ВРУ
• Сайт Вищої ради юстиції України [Архівовано 1 лютого 2004 у Wayback Machine.]
• Форум черниговцев^{[недоступне посилання з липня 2019]}

п о р Генеральні прокурори України Віктор Шишкін (1991–1993) · Владислав Дацюк (1993–1995) · Григорій Ворсінов (1995–1997) · Олег Литвак (в. о.) (1997—1998) · Богдан Ференц (в. о.) (1998) · Михайло Потебенько (1998–2002) · Микола Гарник (в. о.) (2002) · Святослав Піскун (2002–2003) · Геннадій Васильєв (2003–2004) · Святослав Піскун (2004–2005) · Олександр Медведько (2005–2007) · Святослав Піскун (2007) · Віктор Шемчук (в. о.) (2007) · Олександр Медведько (2007–2010) · Віктор Пшонка (2010–2014) · Олег Махніцький (в. о.) (2014) · Віталій Ярема (2014–2015) · Віктор Шокін (2015–2016) · Юрій Севрук (в. о.) (2016) · Юрій Луценко (2016–2019) · Руслан Рябошапка (2019–2020) · Віктор Чумак (в. о.) (2020) · Ірина Венедіктова (2020–2022) · Олексій Симоненко (в. о.) (2022) · Андрій Костін (2022—)