French
DeutschШарль Мішель — Вікіпедія
| Шарль Мішель | |
|---|---|
| фр. Charles Michel | |
.jpg) | |
| Голова Європейської Ради | |
| Нині на посаді | |
| На посаді з | 1 грудня 2019 |
| Попередник | Дональд Туск |
| 69-й прем'єр-міністр Бельгії | |
| 11 жовтня 2014 — 27 жовтня 2019 | |
| Попередник | Еліо ді Рупо |
| Наступник | Софі Вільмес |
| Народився | 21 грудня 1975[1][2][3] (48 років) Намюр, Бельгія[4] |
| Відомий як | політик, адвокат |
| Країна | Бельгія |
| Alma mater | Вільний університет Брюсселя і Амстердамський університет |
| Політична партія | Реформаторський рух |
| Батько | Луї Мішель |
| Нагороди | |
| charlesmichel.be | |
 Висловлювання у Вікіцитатах | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Шарль Мішель (фр. Charles Michel; нар. 21 грудня 1975, Намюр, провінція Намюр, Валлонія, Бельгія) — бельгійський та європейський політик і державний діяч, голова Європейської Ради з 1 грудня 2019 року[5]. 69-й прем'єр-міністр Бельгії (2014—2019).
Представник франкомовної спільноти, лідер партії «Реформаторський рух» (2011—2014, 2019). Наймолодший прем'єр-міністр Бельгії з 1845 року.
Біографія[ред. | ред. код]
Шарль Мішель народився 21 грудня 1975 року в місті Намюр, в Бельгії, в сім'ї Луї та Мартін Мішель, валлонець[6].
Освіта[ред. | ред. код]
У 1998 році Шарль закінчив юридичний факультет Брюссельського франкомовного вільного університету та Амстердамського університету, після чого він став адвокатом[7].
Вільно володіє французькою (як рідною), нідерландською та англійською мовами[8].
Політична діяльність в Бельгії[ред. | ред. код]
Шарль Мішель розпочав свою політичну діяльність у 1994 році як провінційний депутат у Валлонському Брабанті. У 2000 році він став міністром внутрішніх справ в уряді Валлонії у віці 25 років, що зробило його наймолодшим регіональним міністром в історії Бельгії[9].
В 2007—2010 роках займав пост міністра розвитку і співробітництва Бельгії[10][11]. В 2010 році став головою ліберальної валлонської партії Реформаторський рух замість Дідьє Рейндерса після поразки партії на парламентських виборах 2010[12].
Після парламентських виборів в Бельгії в 2014 році, коаліція нового парламенту вибрала Мішеля кандидатом на пост прем'єр-міністра. Його кандидатуру підтримали Християнські демократи і фламандці, Новий фламандський альянс та інші партії.
11 жовтня 2014 король Філіп I офіційно привів Шарля Мішеля до присяги на посаду прем'єр-міністра Бельгії[13][14].
У грудні 2018 року уряд розпався через внутрішні суперечки щодо Глобального міграційного пакту[en]. Зрештою Мішель подав у відставку й став тимчасовим виконувачем обов'язків прем'єра[15]. Після федеральних виборів 2019 року Реформатський Рух втратив низку місць, хоча Мішель усе ще лишався виконувачем обов'язків під час обговорень уряду.
Голова Європейського Союзу[ред. | ред. код]
Через тиждень після федеральних урядів, 2 липня 2019 року, Європейська рада проголосувала за обрання Мішеля головою Європейської ради. Перейняв обов'язки Дональда Туска на церемонії 29 листопада 2019 року, офіційно на посаді з 1 грудня 2019[16].
24 березня 2022 року Шарль Мішель був обраний президентом Ради Євросоюзу ще на два з половиною роки (з 1 червня 2022 року по 30 листопада 2024 року[17].
Російсько-українська війна (2022—2023)[ред. | ред. код]
Після повномасштабного вторгнення Росії до України в лютому 2022 року ініціював запровадження санкцій проти РФ, що також передбачали заморожування активів Центрального банку Росії[18], який зберігає 630 мільярдів доларів валютних резервів[19], щоб запобігти компенсації впливу санкцій[20].
5 травня 2022 року Мішель сказав: «Я абсолютно переконаний, що це надзвичайно важливо не тільки заморозити активи, але й зробити можливим їх конфіскацію, зробити їх доступними для відновлення України»[21].
Особисте життя[ред. | ред. код]
Мішель і його партнерка Амелі Дербодренг'єн мають двох дітей. На тлі пандемії COVID-19 пара відклала весілля, яке мало відбутися у Франції в серпні 2020 року, щоб уникнути карантину після повернення до Бельгії[22].
Погляди[ред. | ред. код]
2009 року заявив, що шокований заявою папи римського Бенедикта XVI про те, що презервативи сприяють поширенню СНІДу, назвавши його докази «вражаючими, скандальними і навіть безвідповідальними»[23].
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден князя Ярослава Мудрого I ст. (Україна, 23 серпня 2021) — за визначний особистий внесок у зміцнення міждержавного співробітництва, підтримку незалежності та територіальної цілісності України[25].
- Орден «За заслуги» I ст. (Україна, 23 серпня 2022) — за значні особисті заслуги у зміцненні міждержавного співробітництва, підтримку державного суверенітету та територіальної цілісності України, вагомий внесок у популяризацію Української держави у світі[26].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ Dictionnaire des Wallons — Fédération Wallonie-Bruxelles, Institut Jules-Destrée.
- ↑ GeneaStar
- ↑ http://chancellerie.belgium.be/en/content/charles-michel
- ↑ Європейська рада погодила майбутніх керівників інститутів ЄС [Архівовано 29 жовтня 2019 у Wayback Machine.] Інтерфакс-Україна (02.07.2019)
- ↑ Charles Michel, un jeune Premier ministre libéral pour la Belgique. L'Express (фр.). 7 жовтня 2014. Процитовано 30 січня 2023.
- ↑ DPG Media Privacy Gate. myprivacy.dpgmedia.be. Процитовано 30 січня 2023.
- ↑ BELGA. MR: Charles Michel a pris la relève de Didier Reynders à la tête du Mouvement. La Libre.be (фр.). Процитовано 30 січня 2023.
- ↑ Vif, La rédaction du (13 грудня 2010). Charles Michel officiellement candidat à la présidence du MR. Le Vif (fr-BE) . Процитовано 31 січня 2023.
- ↑ Charles Michel. Minister van Ontwikkelingssamenwerking. Архів оригіналу за 20 червня 2015. Процитовано 30 січня 2023.
- ↑ 20 March 2008 – Royal Orders. Government – Dismissals – Appointments (PDF). 21 березня 2008.
- ↑ Vif, La rédaction du (13 грудня 2010). Charles Michel officiellement candidat à la présidence du MR. Le Vif (fr-BE) . Процитовано 30 січня 2023.
- ↑ Belgium’s ‘kamikaze coalition’ to be sworn in 138 days after elections. the Guardian (англ.). 10 жовтня 2014. Процитовано 30 січня 2023.
- ↑ Belgium swears in new Prime Minister Charles Michel. The Independent (англ.). 11 жовтня 2014. Процитовано 30 січня 2023.
- ↑ Dunst, Charles. Charles Michel to head Belgian caretaker government – POLITICO (англійською) . Politico. Архів оригіналу за 18 серпня 2020. Процитовано 12 квітня 2021.
- ↑ Charles Michel takes over from Donald Tusk as President of the European Council. General Secretariat of the Council (англійською) . 29 листопада 2019. Архів оригіналу за 3 червня 2020. Процитовано 12 квітня 2021 року.
- ↑ Charles Michel als EU-Ratspräsident wiedergewählt. Der Spiegel (нім.). 24 березня 2022. ISSN 2195-1349. Процитовано 30 січня 2023.
- ↑ Now is not the time to confiscate Russia’s central bank reserves. Bruegel | The Brussels-based economic think tank (англ.). Процитовано 31 січня 2023.
- ↑ Davidson, Kate; Weaver, Aubree Eliza. The West declares economic war on Russia. POLITICO (англ.). Процитовано 31 січня 2023.
- ↑ EU leaders agree more Russia sanctions, but save some for later. Financial Times. 25 лютого 2022. Процитовано 31 січня 2023.
- ↑ Noyan, Oliver (17 травня 2022). Germany open to Russian Central Bank asset seizure to finance Ukraine's recovery. www.euractiv.com (en-GB) . Процитовано 31 січня 2023.
- ↑ Charles Michel postpones wedding to avoid quarantine. POLITICO (амер.). 20 серпня 2020. Процитовано 31 січня 2023.
- ↑ DPG Media Privacy Gate. myprivacy.dpgmedia.be. Процитовано 31 січня 2023.
- ↑ Moniteur Belge - Belgisch Staatsblad. www.ejustice.just.fgov.be. Процитовано 30 січня 2023.
- ↑ Указ Президента України від 23 серпня 2021 року № 394/2021 «Про нагородження Ш.Мішеля орденом князя Ярослава Мудрого»
- ↑ Указ Президента України від 23 серпня 2022 року № 595/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
Посилання[ред. | ред. код]
- Офіційний сайт [Архівовано 6 червня 2002 у Wayback Machine.]
- Сайт прем'єр-міністра Бельгії [Архівовано 16 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
|
| |||||||||
| |||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
| |||||
| |||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
