Ярчівці — Вікіпедія

село Ярчівці
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Тернопільський район
Громада	Зборівська міська громада
Основні дані
Засноване	1785
Населення	394
Територія	1.148 км²
Густота населення	343.21 осіб/км²
Поштовий індекс	47261
Телефонний код	+380 3540
Географічні дані
Географічні координати	49°39′30″ пн. ш. 25°12′59″ сх. д. / 49.65833° пн. ш. 25.21639° сх. д. / 49.65833; 25.21639Координати: 49°39′30″ пн. ш. 25°12′59″ сх. д. / 49.65833° пн. ш. 25.21639° сх. д. / 49.65833; 25.21639
Водойми	Гнилка
Відстань до районного центру	7 км
Місцева влада
Адреса ради	47201, Тернопільська обл, Тернопільський р-н, м. Зборів, вул. Хмельницького Б, буд 24
Карта
Ярчівці
Ярчівці
Мапа
Ярчівці у Вікісховищі

Я́рчівці — село в Україні, у Зборівській міській громаді Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на річці Гнилка, в центрі району. До 2016 — центр сільради, якій були підпорядковані села Вільшанка, Волосівка, Жуківці, Мшана та Підгайчики. Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Зборівської міської громади.^[1]

Залізнична станція на лінії Львів — Красне — Тернопіль.

Населення — 387 осіб (2007).

Історія[ред. | ред. код]

В архівних документах вперше село Ярчівці згадано в 1645 році, де збережено присягу селян Ярчовець, Кабарівець, Кудобинець в тому, що вони після спустошень не можуть сплатити податку. Ймовірно Ярчівці були свідком битви під Зборовом польського війська Яна Собеського з військом Богдана Хмельницького і перемоги козаків.

Відоме від XVII ст. Назва села походить від слов'янського імені Яр (Ярчилко, Ярилко)^[2].

XVIII—XIX ст. в Ярчівцях утримували чистокровних коней арабської породи. Зокрема, за часу дідицтва графа, відомого балаґули^[3] Юліяна Дідушицького.

1786 року неподалік села розпочалося будівництво «цісарського гостинця», битого шляху, який поліпшував сполучення з іншими місцевостями. Очевидно, мав уже тверде камінне покриття. Ярчівці опинилися біля битого шляху, який манив молодих у світ. Через століття після будівництва твердої дороги до Тернополя — в 1875 р. розпочато будівництво залізниці, яка з'єднала Львів та Тернопіль, вона принесла багато корисного для ярчівлян, а найперше — забезпечувала багатьох роботою, покращувала сполучення з іншими теренами. Проте ці вигоди від близькості залізниці мають свої недоліки. За час її існування багато ярчівлян задля вигоди цивілізації загинули в нещасних випадках на колії, а парова тяга, яка вже тоді існувала, забруднювала навколишнє середовище. У 1880 році, як подає Географічний словник, в Ярчівцях проживало всього 515 мешканців, з них: греко-католиків — 477, римо-католиків — 38. Греко-католики мали свою парафію в селі, римо-католики належали до парафії у Зборові. В той час в багатьох селах виникають позичкові каси. Від 1902 року в Ярчівцях почала діяти позичкова каса Райфайзена. При новому територіальному поділі 1905 р. було створено Зборівський повіт.

Після ліквідації Зборівського району 19 липня 2020 року підпорядковується Тернопільському району^[4].

Населення[ред. | ред. код]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[5]:

«Просвіта» у Ярчівцях[ред. | ред. код]

У кінці ХІХ століття у Галичині жваво розвивалося українське культурне життя, що скупчилося у двох протиборчих організаціях: «Обществі ім. Ми- хайла Качковського» (русофіли) та товаристві «Просвіта» (українофіли). Русофіли — в основному українські священики промосковської орієнтації, які сподівалися, що російський цар-батюшка звільнить українців і візьме «під свою руку». Українофіли покладалися на звільнення власними силами або розраховували на милість австрійського цісаря. В багатьох селах русофіли заснували хати-читальні, щоб ширити освіту, ідеї свого товариства в народі. Таку читальню 1901 року було закладено і в Ярчівцях, очевидно, парохом Миколою Задорожним. Із заснуванням 1863 року у Львові товариства «Просвіта» та його читалень молодь разом із свідомими селянами реорганізовували русофільські читальні в читальні «Просвіти», почали об'єднуватися в пожежно-спортивні товариства «Січ», «Сокіл», «Луг». Подібне відбувалося й у селі Ярчівці. Письмові джерела засвідчують, що в селі ще 1901 року парох-русофіл організував хату-читальню, яка згодом, 1904 року, була реорганізована в читальню «Просвіти». 1904 року в Підгайчиках теж діяла читальня «Просвіти». Читальня передплачувала газети. Бібліотекар читальні Євген Якимович проводив читання на історичні теми, читав доповіді. Робота хати-читальні «Просвіти» в селі велася планомірно і безперервно, проводили відчити (звіти), ставили вистави, організовували фестини і заба- ви. Основну роботу вела молодь, яка керувала хором і самодіяльним гуртком. До читальні правління залучено молодь села, яка організовувала і проводила культурні заходи.

Легенда виникнення села[ред. | ред. код]

У часи татарського набігу на подільські землі сталася така подія. Була темна дощова ніч. Татари, які нищили села, забирали людей у ясир, зупинилися табором в березовому гаї на Шустовій горі (за залізничною колією, на ній колись проживав господар Шуст; все поле і гай на горі належали йому). Татари гнали великий ясир багато юнаків і дівчат. Ранком табір відійшов. Але вночі з неволі вдалося втекти хлопцеві та дівчині. Вони цілий тиждень блукали в гаю перш ніж зустрітися. Навколо не було нікого, ніяких поселень, ані людей, тільки ліси і поляни. Ходили вони довго, а їжі не знаходили. Їх зморив страшенний голод. Змучені, голодні посідали і, обнявшися, заснули. Вночі дівчині приснилася молода жінка з незвичним ясним сяйвом навколо голови. Це була Мати Божа. Вона сказала: «Ідіть на південь, спустіться в яр, там знайдете хліб і воду». Проснувшись вранці, дівчина розповіла хлопцеві свій сон. Вони взялися за руки і пішли, як їм вказала Богородиця. Там знайшли колоски пшениці та ягоди малини, неподалік било джерельце, яке утворювало невеликий потічок. Завдяки цьому вони вижили. Та місцина їм сподобалася, і тут, в яру, вони залишилися жити. Побудували хату, народили дітей. Минули роки. Коло молодят почали поселятися й інші. Людей ставало все більше і більше. Так утворилося село і мешканці назвали його Ярчівцями, бо розташувалося воно в яру і понад яром. А молода пара взяла прізвище Березюки від березового гаю, де вони зустрілися. Ще досі в Ярчівцях проживає рід Березюків, які, за легендою, заклали тут село

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Є церква святої Параскеви Терновської (1990, мурована).

Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1975), насипано символічну могилу УСС.

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Працюють ЗОШ І-II ступенів, клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, торговельний заклад.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

• Григорій Барвінський — священник, культурно-громад. діяч
• Омелян Польовий — український військовик, політв'язень, діяч ОУН і УПА
• Володимир Шанковський — лікар-кардіолог, працюваав в лікарнях Австрії.

Перебували[ред. | ред. код]

• Юліуш Фортунат Коссак — польський художник (недовго проживав у дідича Ю. Дідушицького).

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

• Мельничук Б., Уніят В. Ярчівці // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 694. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Jarczowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 448. (пол.) — S. 448. (пол.)
• Slownik geograficzny królewstwa polskiego i innych krajów słowjanskich 1880 r.

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.