Nulla poena sine lege — Вікіпедія

Немає покарання без закону, який його передбачає[1], (лат. Nulla poena sine lege) — принцип права, відповідно до якого ніхто не може бути покараний за вчинення чогось, що не заборонено законом. Цей принцип прийнятий і закріплений у сучасних демократичних державах як основа верховенства права[2].

Варіанти формулювання максими[ред. | ред. код]

Детальне формулювання[ред. | ред. код]

  • Nullum delictum, nulla poena sine praevia lege poenali
  • Nullum crimen, nulla poena sine praevia lege poenali
  • Nullum crimen, nulla poena sine lege praevia

Скорочено[ред. | ред. код]

  • Nullum crimene nulla poena sine lege (також Nullum crimene nulla poene sine lege)
  • Nullum crimen, nulla poena sine lege
  • Nullum crimen sine lege
  • Nulla poena sine lege

Зміст принципу[ред. | ред. код]

Максима установлює, що злочин не може бути вчинений і покарання понесене без порушення кримінального законодавства, діючого на момент вчинення злочину. З цього принципу випливає, що застосувати можна лише ту міру відповідальності, яка була закріплена до відповідного злочину на момент його скоєння. Таким чином, не лише існування злочину залежить від наявності попередньо встановленого законодавчого положення (nullum crimen sine praevia lege), але й також можливість застосувати у певному випадку відповідні види покарання, які чинні на момент скоєння злочину, відповідно до законодавчого припису, що визначає можливість застосування санкції за вчинений злочин (nulla poena sine praevia lege).

Складові вимоги[ред. | ред. код]

У сучасному кримінальному праві, відповідно до позиції Конституційного суду Німеччини, принцип немає покарання без закону (nulla poena sine lege) складається з чотирьох окремих вимог.[2]

  • Nulla poena sine lege scripta
    Не існує покарання без писаного закону. Тобто, кримінальні заборони повинні бути затверджені в письмових правових документах загального характеру, зазвичай в законах, прийнятих у формі, відповідно до вимог конституційного права. Це виключає звичаєве право як основу кримінального покарання.
  • Nulla poena sine lege certa
    Немає покарання без визначеного права. Це передбачає, що кримінальний закон повинен визначити карну поведінку і покарання з достатньою певністю, що дозволить громадянам передбачити конкретні вчинки, за які можна отримати покарання, і поводити себе належним чином. Правило визначає загальний принцип правової визначеності у контексті кримінального права. Воно визнане і закріплене в багатьох національних юрисдикціях, так само, як і у праві Європейського суду, справедливості як «загального принципу права Європейського Союзу[3].
  • Nulla poena sine lege stricta
    Немає покарання без строгого закону. Це забороняє застосовувати за аналогією законодавчі положення в області кримінального права.

Закріплення у різних правових системах[ред. | ред. код]

Цей принцип закріплено в декількох національних конституціях, а також в ряді міжнародних документів [4][5].

Міжнародне кримінальне право[ред. | ред. код]

Цей основоположний принцип права був включений до міжнародного кримінального права. Таким чином воно забороняє зворотну дію закону, що є невигідним для обвинуваченого.

Починаючи з Нюрнберзького процесу, кримінальне законодавство включає заборони, що містяться у міжнародному кримінальному праві, як додаток до вже існуючих у внутрішньому праві. Відтак, кримінальне переслідування стало можливим щодо нацистських військових злочинців[6] і посадовців Німецької Демократичної Республіки, відповідальних за Берлінську стіну[7], хоча навіть їхні вчинки і були дозволені чи прописані внутрішнім правом. Крім того, суди, розглядаючи такі випадки звернуть увагу на букву закону, навіть у тих режимах, де самі автори закону загалом нехтують його приписами.

Проте, деякі вчені-юристи критикували такий підхід, тому що, як правило, в правових системах континентальної Європи, де постала розглядувана максима, «кримінальне право» розуміється як кримінальне законодавство, з метою створення для особи гарантії, яка розглядатиметься як основоположне право, тобто ця особа не буде притягнута до відповідальності за дію чи бездіяльність, які не вважалися злочином відповідно до законодавства, введеного в дію на момент його учинення, а буде застосоване покарання, закріплене в законі на момент скоєння порушення.

Крім того, навіть якщо вважати, що певні дії заборонені згідно із загальними принципами міжнародного права, критики зазначають, що заборона в загальних принципах не призводить до криміналізації діяння і що норми міжнародного права також не передбачають конкретних покарань за порушення.

Для того, щоб врахувати цю критику, Статут нещодавно створеного Міжнародного кримінального суду передбачає систему, в якій злочин і покарання прямо закріплені у писаному праві, яке має застосовуватися лише до майбутніх справ[8].

Англійське загальне право[ред. | ред. код]

В англійському кримінальному у праві існують злочини, установлені (криміналізовані) загальним правом. Наприклад, вбивство, досі вважається таким злочином, і воно не має законодавчого визначення. Акт про вбивство 1957 р. не містить визначення поняття «вбивство» (чи будь-якого іншого смертоносного злочину). Внаслідок цього можна було спостерігати, захоплюючу, історію визначення вбивства, що лишалося питанням загального права, яке стало предметом не менш ,як шістьох апеляцій до Палати Лордів протягом наступних 40 років [9].

Проблеми застосування[ред. | ред. код]

Одна з проблем пов'язана з правотворчими повноваженнями суддів у англо-американській традиції. Навіть у континентальних системах, які не допускають судової правотворчості, не завжди зрозуміло коли, закінчується функція інтерпретації кримінального права і починається судова правотворчість.

У випадках універсальної юрисдикції[ред. | ред. код]

Інколи питання юрисдикції можуть суперечити цьому принципу. Наприклад, звичаєве міжнародне право дозволяє кримінальне переслідування будь-якою країною (застосовуючи універсальну юрисдикцію), навіть, якщо злочин не було скоєно на території країни, де закон вважається порушеним. Схожий принцип застосовувався останніми десятиліттями стосовно трактування злочинів геноциду; і Резолюція Ради Безпеки ООН 1974 ще раз підтвердила положення параграфів 138 та 139 підсумкового документу Всесвітнього Саміту (2005) стосовно відповідальності за захист населення від геноциду, військових злочинів, етнічних чисток і злочинів проти людяності[10], навіть, якщо держава в якій населення зазнало посягання не визнає це посягання порушенням внутрішнього законодавства. Проте, здається що універсальна юрисдикція не повинна бути істотно розширена на інші злочини, з метою додержання Nulla poena sine lege.

Дивись також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Відділ з питань впровадження прав людини на національному рівні Генерального директорату з прав людини і верховенства права (травень 2015). Глосарій з Європейської конвенції з прав людини. www.coe.int (укр. та англ.) . Рада Європи. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 27 листопада 2019.
  2. ↑ а б A description and analysis of the principle can be found in Shahram Dana, Beyond Retroactivity to Realizing Justice: The Principle of Legality in International Criminal Law Sentencing, 99 JOURNAL OF CRIMINAL LAW AND CRIMINOLOGY 857 (2009) [Архівовано 25 квітня 2016 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Klip, André (2011). Substantive Criminal Law of the European Union. Архів оригіналу за 24 червня 2016.
  4. ↑ Європейська конвенція з прав людини, стаття 7(1).
  5. ↑ Римський статут Міжнародного кримінального суду, статті 22 і 23.
  6. ↑ Nuremberg Principle. lawofwar.org. Архів оригіналу за 10 квітня 2016.
  7. ↑ Case of Streletz, Kessler and Krenz v. Germany (Applications nos. 34044/96, 35532/97 and 44801/98) (2001) 33 E.H.R.R. 31. {{cite web}}: Пропущений або порожній |url= (довідка)
  8. ↑ Popple, James (1989). "The right to protection from retroactive criminal law". Архів оригіналу за 10 серпня 2016.
  9. ↑ Director of Public Prosecutions v. Smith [1961] A.C. 290; Hyam v. Director of Public Prosecutions [1975] A.C. 55; Regina v. Cunningham [1982] A.C. 566; Regina v. Moloney [1985] A.C. 905; Regina v. Hancock [1986] A.C. 455; Regina v. Woollin [1998] 4 A11 E.R. 103 (H.L.)
  10. ↑ Резолюція 1674 (2006), ухвалена Радою Безпеки на її 5430-му засіданні, 28 квітня 2006 року
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Nulla_poena_sine_lege&oldid=38099512