Анналена Бербок — Вікіпедія

Анналена Бербок
нім. Annalena Baerbock
Анналена Бербок
Анналена Бербок
Бербок у 2022 році
Федеральний міністр закордонних справ Німеччини
Нині на посаді
На посаді з 8 грудня 2021
Попередник Гайко Маас
Лідер Союзу 90/Зелені
із Робертом Габеком
27 січня 2018 — 29 січня 2022
Попередник Симоне Петер[en]
Наступник Рікарда Ланґ
Лідер Союзу 90/Зелені у Бранденбурзі
14 листопада 2009 — 16 листопада 2013
Попередник Ска Келлер
Наступник Петра Будке
Член Бундестагу від Бранденбургу
Нині на посаді
На посаді з 22 жовтня 2013
Народилася 15 грудня 1980(1980-12-15)[1][2][3] (43 роки)
Ганновер, ФРН[1]
Відома як політична діячка
Країна Німеччина
Alma mater Вільний університет Берліна[1], Лондонська школа економіки та політичних наук (2005)[1], Гамбурзький університет (2004)[1], Humboldtschuled (2000) і Lake Highland Preparatory Schoold
Політична партія Союз 90/Зелені[4]
У шлюбі з Daniel Holefleischd
Релігія Євангелічно-лютеранська церкваd[5]
Нагороди
орден князя Ярослава Мудрого III ступеня Кавалер Великого хреста ордена Ізабелли Католички гранд-офіцер ордена «За заслуги перед Литвою»
Підпис
annalena-baerbock.de
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Анналена Шарлотта Альма Бербок (нім. Annalena Charlotte Alma Baerbock; нар. 15 грудня 1980(19801215), Ганновер) — німецька політична діячка, членкиня партії «Союз 90/Зелені». Міністерка закордонних справ Німеччини в уряді Олафа Шольца з 8 грудня 2021 року[6]. З 27 січня 2018 по 29 січня 2022 року разом із Робертом Габеком очолювала «Союз 90/Зелені»[7].

Анналена Бербок є депутаткою Бундестагу з 2013 року. З 2012 по 2015 рік входила до партійної ради «Союзу 90/Зелені», а з 2009 по 2013 рік була головою земельного комітету партії у Бранденбурзі. Належить до політичного крила «Realo».

Біографія та кар'єра[ред. | ред. код]

Виросла разом із двома сестрами та кузинами на старій фермі у селі Шуленбурґ неподалік Ганновера.[8] Навчалась у школі ім. Гумбольдта в Ганновері.[9][10] В юності займалася стрибками на батуті.[11] У 16-річному віці протягом року Анналена перебувала за обміном у школі у штаті Флорида.[12]

З 2000 до 2004 року після іспитів абітури Анналена вивчала політологію та публічне право в Гамбурзькому університеті та з 2004 до 2005 року міжнародне право в Лондонській школі економіки та політичних наук. Закінчила навчання, отримавши академічний ступінь магістра з міжнародного публічного права (LL.M.).[13]

З 2005 до 2008 року Бербок була співробітницею депутатки Європейського парламенту Елізабет Шредтер та з 2008 до 2009 року референткою франкції Союз 90/Зелені зі зовнішньої політики та політики безпеки. 2009 року розпочала роботу над дисертацією «Природні катастрофи та гуманітарна допомога» з міжнародного права у Вільному університеті Берліна.[10]

Для проходження практики Бербок переїхала до Бранденбургу, де познайомилася зі своїм чоловіком.[8] Одружена з Даніелем Голефляйшем, має двох доньок 2011 та 2015 року народження[14] та проживає в Потсдамі.[15][16]

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Партійна діяльність[ред. | ред. код]

Бербок є членом Союз 90/Зелені з 2005 року. З 2008 до 2013 року була спікером федеральної робочої групи «Європа», з жовтня 2008 року належить до ради правління партії у землі Бранденбург. З 14 листопада 2009 року обрана разом з Беньяміном Рашке рівноправними очільником земельного комітету партії у Бранденбурзі.

З 2009 року до листопада 2012 року Бербок була членом ради правління Європейської партії зелених, а з листопада 2012 року до листопада 2015 року належала до партійної ради Союз 90/Зелені, яка складалася із 16 осіб.[17] Після проходження до Бундестагу Анналена Бербок не подавала заново своєї кандидатури на пост голови ради правління під час земельного з'їзду делегатів партії у листопаді 2013 року.

Після виборів до Бундестагу 2017 року брала участь у консультаційній групі Союзу 90/Зелені щодо можливої «Ямайської коаліції» з ХДС/ХСС та ВДП, де вона була учасницею консультаційних груп з таких політичних тем як Європа, клімат, енергетика та навколишнє середовище, а також сільське господарство/захист споживачів.[18]

27 січня 2018 року на федеральному з'їзді партії в Ганновері Бербок була обрана разом з Робертом Габеком головою Союзу 90/Зелені. Вона перемогла Аню Піль з лівого крила партії, набравши 64 % голосів, та, як і Габек, належить до політичного крила «Realo».

19 квітня 2021 року партія Союз 90/Зелені висунула Анналену Бербок кандидатом на посаду канцлера ФРН[19].

Діяльність у Бундестазі[ред. | ред. код]

На парламентських виборах 2009 року Бербок невдало балотувалася до Бундестагу по мажоритарному округу Франкфурт-на-Одері – Одер-Шпре, а також була третьою у земельному списку Союзу 90/Зелені Бранденбурга.

26 січня 2013 року Бербок висунули кандидаткою на парламентські вибори 2013 року по мажоритарному окрузі Потсдам – Потсдам-Міттельмарк — Тельтов-Флемінг. Крім того, вона була обрана головною кандидаткою партії на з'їзді делегатів земельної партії Союз 90/Зелені 2 березня 2013 року, де отримала 87,9 % голосів.[20] Отримавши 7,2 % голосів у своєму федеральному окрузі,[21] Бербок пройшла в Бундестаг за земельним списком Партії зелених.

У своїй першій парламентській каденції (2013—2017) Бербок обіймала посаду спікера з кліматично-політичних питань у фракції Партії зелених та була членом Комітету з економіки та енергетики та Комітету з справ Європейського союзу, а також заступницею члена Комітету з питань навколишнього середовища. У своїй другій парламентській каденції (2013—2017) Бербок брала участь у німецько-польській парламентській групі, була заступницею голови дружньої спілки Берлін-Тайбей та заступницею члена Парламентської асамблеї Ради Європи.

26 листопада 2016 року на з'їзді делегатів Союзу 90/Зелені у Потсдамі Бербок була обраною головним кандидатом від своєї партії на парламентських виборах 2017 року, набравши 99 % голосів. Крім того, 23 січня 2017 року вона була обрана кандидатом від Союзу 90/Зелені по мажоритарному окрузі 61.[22] На парламентських виборах 2017 року Бербок отримала 8 % голосів виборці у своєму виборчому окрузі[23] та ще раз пройшла в Бундестаг за земельним списком.

Погляди[ред. | ред. код]

В інтерв'ю виданню FAZ у квітні 2021 року заявила, що вважає недоцільним членство України в НАТО через її конфлікт з Росією. Водночас висловилася за те, що на тлі нинішньої напруженості між Росією та Україною слід посилити тиск на Росію, зокрема, вважає, що уряду Німеччини слід відмовитись від підтримки російського газопроводу «Північний потік-2».[24][25]

Позапартійна діяльність[ред. | ред. код]

У квітні 2016 року Бербок взяла на себе на той час необмежену гарантію щодо законного в'їзду сирійського біженця в рамках ініціативи опікунів сирійських біженців.[26] Вона очолює асоціацію «Hand in Hand Potsdam e.V.», яка займається допомогою біженцям.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (Україна, 28 грудня 2023) — за вагомий особистий внесок у зміцнення міждержавного співробітництва, підтримку державного суверенітету та територіальної цілісності України, популяризацію Української держави у світі[27]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д http://www.bundestag.de/bundestag/abgeordnete18/biografien/B/baerbock_annalena/258202
  2. ↑ Stammdaten aller Abgeordneten des Deutschen Bundestages
  3. ↑ Munzinger Personen
  4. ↑ https://www.gruene-bundestag.de/abgeordnete/infos-zur-person/annalena-baerbock
  5. ↑ https://www.bundestag.de/abgeordnete/biografien/B/baerbock_annalena/518092
  6. ↑ В Німеччині офіційно оголосили склад нового уряду. Deutsche Welle (українською) . 8 грудня 2021. Архів оригіналу за 8 грудня 2021. Процитовано 10 грудня 2021.
  7. ↑ У Німеччині обрали нових співголів Зелених. Deutsche Welle (українською) . 29 січня 2022. Архів оригіналу за 17 лютого 2022. Процитовано 17 лютого 2022.
  8. ↑ а б Tilo Jung (8 липня 2018), Annalena Baerbock, Parteivorsitzende der Grünen - Jung & Naiv: Folge 371, архів оригіналу за 22 грудня 2018, процитовано 24 липня 2019
  9. ↑ Alle Infos & News zu Annalena Baerbock. rtl.de (нім.). Архів оригіналу за 9 січня 2019. Процитовано 24 липня 2019.
  10. ↑ а б Ruppel, Ulrike. Frisches Grün aus Brandenburg: Annalena Baerbock startet durch. www.bz-berlin.de (нім.). BZ. Архів оригіналу за 30 жовтня 2018. Процитовано 24 липня 2019.
  11. ↑ Schmidt-Mattern, Barbara. Kandidatin für den Parteivorsitz der Grünen - "Ich bin leidenschaftliche Europäerin". Deutschlandfunk (de-DE) . Deutschlandfunk. Архів оригіналу за 13 грудня 2018. Процитовано 24 липня 2019.
  12. ↑ Phạm, Khuê (13 березня 2018). Annalena Baerbock: "Ankommen ist das eine, Heimischwerden das andere". Die Zeit (de-DE) . ISSN 0044-2070. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 24 липня 2019.
  13. ↑ Deutscher Bundestag - Annalena Baerbock. Deutscher Bundestag (нім.). Архів оригіналу за 16 червня 2019. Процитовано 24 липня 2019.
  14. ↑ Für ihre Töchter. www.tagesspiegel.de (нім.). Архів оригіналу за 1 березня 2019. Процитовано 24 липня 2019.
  15. ↑ Das Machtsystem der Grünen-Doppelspitze. Politik & Kommunikation (нім.). Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 24 липня 2019.
  16. ↑ Metzner, Thorsten (20.10.2013). Annalena Baerbock,Grüne. www.tagesspiegel.de (нім.). Der Tagesspiegel. Архів оригіналу за 23 жовтня 2017. Процитовано 24 липня 2019.
  17. ↑ BÜNDNIS 90/DIE GRÜNEN Bundespartei - Parteirat. archive.fo. 11 лютого 2013. Архів оригіналу за 11 лютого 2013. Процитовано 24 липня 2019.
  18. ↑ Sondierungsgespräche: Termine, Themen, Ergebnisse. Bündnis 90/DIE GRÜNEN Berlin (нім.). 25 жовтня 2017. Процитовано 24 липня 2019.
  19. ↑ Анналена Бербок: жінка, яка може стати наступною канцлеркою Німеччини. Архів оригіналу за 19 квітня 2021. Процитовано 19 квітня 2021.
  20. ↑ Landesverband Brandenburg: LDK in Potsdam 2013. archive.fo (нім.). 12 квітня 2013. Архів оригіналу за 12 квітня 2013. Процитовано 24 липня 2019.
  21. ↑ Ergebnisse Potsdam - Potsdam-Mittelmark II - Teltow-Fläming II - Der Bundeswahlleiter. www.bundeswahlleiter.de (нім.). Архів оригіналу за 19 березня 2019. Процитовано 24 липня 2019.
  22. ↑ Annalena Baerbock als grüne Direktkandidatin gewählt. gruene-potsdam.de (нім.). Архів оригіналу за 10 грудня 2018. Процитовано 24 липня 2019.
  23. ↑ Ergebnisse Potsdam – Potsdam-Mittelmark II – Teltow-Fläming II - Der Bundeswahlleiter. www.bundeswahlleiter.de (нім.). Архів оригіналу за 9 грудня 2018. Процитовано 24 липня 2019.
  24. ↑ Кандидатка в канцлери Німеччини поки не бачить Україну в НАТО через конфлікт із Росією. Громадське (українською) . 24 квітня 2021. Архів оригіналу за 24 квітня 2021. Процитовано 25 квітня 2021.
  25. ↑ Анналена Бербок закликає посилити тиск на Росію. Deutsche Welle (українською) . 24 квітня 2021. Процитовано 25 квітня 2021.
  26. ↑ Verpflichtungsgeber: Namen und Gesichter (de-DE) . 10 березня 2016. Архів оригіналу за 13 грудня 2018. Процитовано 24 липня 2019.
  27. ↑ Указ Президента України від 28 грудня 2023 року № 860/2023 «Про відзначення державними нагородами України»
Герб Німеччини
Герб Німеччини
Європейський Союз Європейського Союзу (Жозеп Боррель)
Австрія Австрії (Александер Шалленберг) • Албанія Албанії (Ольта Джачка) • Андорра Андорри (Марія Убах Фонт) • Бельгія Бельгії (Аджа Лябіб) • Білорусь Білорусі (Сергій Алейник) • Болгарія Болгарії (Марія Габрієл) • Боснія і Герцеговина Боснії і Герцеговини (Ельмедин Конакович) • Ватикан Ватикану (Пол Річард Галлахер) • Велика Британія Великої Британії (Девід Кемерон) • Греція Греції (Георгос Герапетрітіс) • Данія Данії (Ларс Люкке Расмуссен) • Естонія Естонії (Маргус Тсахкна) • Ірландія Ірландії (Міхал Мартін) • Ісландія Ісландії (Тордіс Колбрун Рейкфьорд Гильфадоттір) • Іспанія Іспанії (Хосе Мануель Альбарес) • Італія Італії (Антоніо Таяні) • Латвія Латвії (Байба Браже) • Литва Литви (Ґабріелюс Ландсберґіс) • Ліхтенштейн Ліхтенштейну (Домінік Гаслер) • Люксембург Люксембургу (Жан Ассельборн) • Мальта Мальти (Єн Борґ) • Молдова Молдови (Ніку Попеску) • Монако Монако (Ізабель Берро) • Нідерланди Нідерландів (Вопке Гукстра) • Німеччина Німеччини (Анналена Бербок) • Норвегія Норвегії (Аннікен Гуйтфельдт) • Північна Македонія Північної Македонії (Буяр Османі) • Польща Польщі (Радослав Сікорський) • Португалія Португалії (Жуан Гомес Кравіньйо) • Росія Росії (Сергій Лавров) • Румунія Румунії (Лумініца Одобеску) • Сан-Марино Сан-Марино (Лука Беккарі) • Сербія Сербії (Івиця Дачич) • Словаччина Словаччини (Юрай Бланар) • Словенія Словенії (Таня Файон) • Угорщина Угорщини (Петер Сіярто) • Україна України (Дмитро Кулеба) • Фінляндія Фінляндії (Еліна Валтонен) • Франція Франції (Стефан Сежурне) • Хорватія Хорватії (Гордан Грлич Радман) • Чехія Чехії (Ян Ліпавський) • Чорногорія Чорногорії (Ранко Кривокапич) • Швейцарія Швейцарії (Ігнаціо Кассіс) • Швеція Швеції (Тобіас Більстрем)
Міністри закордонних справ Групи семи
Федеральний канцлер:      Олаф Шольц
Віцеканцлер:      Роберт Габек
Голова федеральної канцелярії:      Вольфганг Шмідт

Будівництва     Клара Ґайвіц
Внутрішніх справ     Ненсі Фезер
Довкілля, охорони природи, ядерної безпеки та захисту прав споживачів     Штеффі Лемке
Економіки та захисту клімату     Роберт Габек
Економічного співробітництва та розвитку     Свенья Шульце
Закордонних справ     Анналена Бербок
Оборони     Крістіне Ламбрехт (2021—2023)
     Борис Пісторіус (з 2023)
Освіти та наукових досліджень     Беттіна Старк-Ватцінгер
Особливих доручень     Вольфганг Шмідт
Охорони здоров'я     Карл Лаутербах
Праці та соціальних питань     Губертус Гайль
Продовольства та сільського господарства     Джем Оздемір
Сім'ї, людей похилого віку, жінок та молоді     Анне Шпігель (2021—2022)
     Ліза Паус (з 2022)
Транспорту та цифрової інфраструктури     Фолькер Віссінґ
Фінансів     Крістіан Лінднер
Юстиції     Марко Бушманн

     Соціал-демократична партія •      Союз 90/Зелені •      Вільна демократична партія
Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Анналена_Бербок&oldid=41860740