Трьохсвятительська вулиця — Вікіпедія

Трьохсвятительська вулиця; Київ
Місцевість	Старий Київ
Район	Шевченківський
Назва на честь	Трьохсвятительська церква
Колишні назви
	вул. Театральна,; вул. Жертв Революції,; вул. Героїв Революції
Загальні відомості
Протяжність	500 м
Координати початку	50°27′08″ пн. ш. 30°31′37″ сх. д. / 50.452417° пн. ш. 30.527000° сх. д.Координати: 50°27′08″ пн. ш. 30°31′37″ сх. д. / 50.452417° пн. ш. 30.527000° сх. д.
Координати кінця	50°27′18″ пн. ш. 30°31′18″ сх. д. / 50.455194° пн. ш. 30.521917° сх. д.
поштові індекси	01001
Транспорт
Найближчі станції метро	«Майдан Незалежності»
Фунікулер	Верхня станція
Покриття	бруківка, асфальт
Зовнішні посилання
Код у реєстрі	11712
У проєкті OpenStreetMap	r975770
На карті	; На карті населеного пункту
Мапа
Трьохсвятительська вулиця у Вікісховищі

Трьохсвяти́тельська ву́лиця — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевість Старий Київ. Пролягає від Європейської площі до Михайлівської площі.

Прилучаються вулиці Хрещатик і Костельна.

Історія[ред. | ред. код]

Вулиця виникла у XVII столітті. Її назва походить від церкви Трьох Святителів, що знаходилася на Михайлівській площі. Церкву було знищено у 1934–1935 роках, для будівництва майбутньої Урядової площі. Зараз на її місці^[1] — єдиний будинок з ансамблю споруд, які мали бути зведені на площі — колишній будинок обкому та міському компартії УРСР, а нині будівля міністерства закордонних справ України.

У XVIII — на початку XX ст. вздовж парного боку вулиці від Володимирської гірки до монастиря розташовувалися дерев'яні рундуки, де продавали лампади, ладанки, ікони, хрести. У середині XVIII виробництво релігійних товарів стало одним з головних занять київських міщан^[2].

На початку XIX століття вулицю перейменували на Театральну, на честь першого у місті, тоді ще дерев'яного театру, зведеного у 1805 році, який знаходився приблизно на місці сучасного Українського дому. В ті часи вулиця пролягала до Подолу, у бік якого повертала поблизу теперішнього фунікулеру, і включала до свого складу сучасний Боричів узвіз. У 1830–40-х роках, внаслідок реконструкції Старого Києва, напрямок пролягання Трьохсвятительської вулиці змінено в бік Андріївського узвозу, вона складала єдине ціле з сучасною Десятинною вулицею.

У 1919 отримала назву вулиця Жертв Революції^[3]^[4], за однією з версій, у пам'ять про революціонерів-більшовиків, яких 24-25 грудня 1918 року вели цією вулицею на розстріл на Володимирську гірку (назву підтверджено 1944 року^[5]). Пізніше, у 1955 році, коли в рамках «відлиги» поняття «жертви революції» набуло неоднозначного характеру (можливо, через можливість ототожнювання з ними жертв більшовицького Червоного терору), вулиця отримала назву Героїв Революції^[6].

У середині 1930-х планувалася реконструкція вулиці зі зменшенням її кута схилу.^[7] У 1958 році від Трьохсвятительської вулиці відокремлено Десятинну вулицю, після чого вона набула сучасних розмірів. Історичну назву вулиці відновлено 1992 року^[8].

Пам'ятки архітектури[ред. | ред. код]

Будинки № 4, 4-а, 4-б та 4-в є комплексом Михайлівського монастирського готелю. Він будувався у кілька етапів, з 1857 по 1907 рік. Будинок № 4 є найновішим з комплексу, він зведений за проектом Євгена Єрмакова у 1906–1907 роках. Будинок № 4-в зведений у 1883 році (архітектор Володимира Ніколаєв). Під час Першої світової війни у 1914 році тут розміщувався штаб і дві роти добровольців Чехословацької дружини, сформованої з російських чехів та словаків. У 1918 році тут були казарми гайдамаків Симона Петлюри. Після громадянської війни — студентські гуртожитки, пізніше — інститути Академії наук України.

Непарний бік вулиці майже повністю зберіг забудову кінця XIX — початку ХХ століття, окрім будинку № 1^[2].

Будинок № 5 — особняк купця Д. Трахтенберга, № 7 — прибутковий будинок (1913–1914 роки), зведений на території садиби Олександрівського костьолу, стиль — пізній модерн. Будинки № 11, 13 — прибуткові будинки (поч. XX ст.)

Михайлівський монастир[ред. | ред. код]

Докладніше: Михайлівський Золотоверхий монастир

До Трьохсвятительської вулиці відносяться наступні історичні споруди на території монастиря:

№ 6 — Михайлівські (Братські) келії монастиря, зведені у 1854–1856 роках архітектором Київської єпархії Павлом Спарро.
№ 6-А — Трапезна церква Іоанна Богослова Михайлівського монастиря (1713 р., бароко)
№ 6-Б — Співацький флігель, пам'ятник архітектури кін. XIX — поч. ХХ ст.
№ 8 — Варваринські келії монастиря (1898–1902 роки)

Відомі особи, пов'язані з Трьохсвятительською вулицею[ред. | ред. код]

У будинку № 13 проживали художники Михайло Врубель та Вільгельм Котарбінський. У будинку № 4 у 1902 році зупинялася письменниця Марко Вовчок.

Пам'ятники та меморіальні дошки[ред. | ред. код]

буд. № 4 — меморіальна дошка письменниці Марко Вовчок. Відкрита 7 січня 1958 року, архітектор І. Л. Шмульсон. Замінена у 1968 році, скульптор Г. Н. Кальченко, архітектор А. Ф. Ігнащенко.
буд. № 6 — меморіальна дошка Макаренку Миколі Омельяновичу (1877—1937), єдиному вченому, який у 1934 році відмовився підписати акт на знищення Михайлівського собору. Відкрито у 1994 році, скульптор Ю. В. Багалика, архітектори Р. І. Кухаренко, Ю. Г. Лосицький.

На території Михайлівського Золотоверхого монастиря знаходиться низка пам'ятників: монумент «Жертвам за Віру», пам'ятник студентам та викладачам Київської духовної академії, скульптура «Гефсіманське боріння».

Установи та заклади[ред. | ред. код]

Центр гуманітарної освіти НАН України (буд. № 4)
Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (буд. № 4)
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України (буд. № 4)
Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України (буд. № 4)
Київський інститут перекладачів при НАН України (буд. № 4)
Київське міське бюро технічної інвентаризації (буд. № 4-в)
Галерея мистецтв Portal 11 (буд. № 11)

Зображення[ред. | ред. код]

Приміщення установ НАН України
Костел на Трьохсвятительській вулиці
Трьохсвятительська вулиця на початку XX століття

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 травня 2011. Процитовано 12 квітня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ ^а ^б Друг, Ольга Миколаївна. Вулицями старого Києва / О. М. Друг; дизайн і худож. оформ. С. Іванов, І. Шутурма. — Львів: Світ, 2013. — 496, [XVI] с. : іл.
↑ От Киевского Исполкома. Приказ коллегии городского хозяйства // Вісти / Известия. — 1919. — № 29. — 23 марта. — С. 4. (рос.) [Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.]
↑ Переименование улиц // Известия / Вісти. — 1920. — № 13. — 4 января. — С. 4. (рос.) [Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.]
↑ Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 4. Спр. 38. Арк. 65–102. [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.]
↑ Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 5 липня 1955 року № 857 «Про перейменування вулиць м. Києва», ч. 1, ч. 2. // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 4. Спр. 796. Арк. 123–149. [Архівовано з першоджерела 2 квітня 2013.] [Архівовано з першоджерела 2 квітня 2013.]
↑ Гречина М. Реконструкція вулиці Жертв Революції // Соціалістичний Київ. — 1936. — № 10. — С. 26–29.
↑ Розпорядження Представника Президента України у місті Києві від 11 вересня 1992 року № 1043 «Про повернення вулицям історичних назв». [Архівовано з першоджерела 31 травня 2023.]

Джерела[ред. | ред. код]

Веб-енциклопедія Києва.

Вулиці Києва. Довідник / упоряд. А. М. Сигалов та ін. — К. : Реклама, 1975. — С. 45.

Вулиці Києва. Довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — С. 227. — ISBN 5-88500-070-0.

Трьохсвятительська вулиця // Вулиці міста Києва: офіційний довідник / Додаток до рішення Київської міської ради від 22 січня 2015 року № 34/899 «Про затвердження офіційного довідника „Вулиці міста Києва“». — С. 279. [Архівовано з першоджерела 6 жовтня 2021.]
Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1982. — С. 124. (рос.)
Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого — 2-е изд. — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1985. — С. 135–138. (рос.)
Малаков Д. В. Прибуткові будинки Києва. — К.: «Кий», 2009. — 383 с.