Відносини Сан-Марино — Європейський Союз — Вікіпедія

Відносини Сан-Марино — Європейський Союз
Європейський Союз
ЄС 		Сан-Марино
Сан-Марино

Відносини між Республікою Сан-Марино та Європейським Союзом (ЄС) розпочались у лютому 1983 р.[1] Сан-Марино повністю оточений однією з країн-членів ЄС, Італією.

Угоди[ред. | ред. код]

Сан-Марино не є стороною Шенгенської угоди. Однак вона має відкритий кордон з ЄС, хоча проводяться деякі випадкові перевірки поліції, і має митний союз з ЄС (з 1991 р., включаючи сільськогосподарську продукцію з 2002 р.).[1][2] Сан-Марино та ЄС також уклали угоду про оподаткування заощаджень.

За допомогою грошової угоди Сан-Марино використовує євро як єдину валюту (раніше він використовував санмаринську ліру, рівну рівню італійській лірі), і йому дозволяється карбувати обмежену кількість монет за власним дизайном.[1] Між Сан-Марино та ЄС було укладено 3 угоди між 2001 і 2007 роками про посилення фіскальної інтеграції, і в результаті цих угод Республіка Сан-Марино зараз користується більшою автономією та можливістю карбувати власні монети.

Майбутня інтеграція[ред. | ред. код]

У листопаді 2012 року, після того як Рада Європейського Союзу закликала провести оцінку відносин ЄС із суверенними європейськими мікродержавами Андорри, Монако та Сан-Марино, які вони назвали "роздробленими".[3] Європейська Комісія опублікувала звіт окреслюючи варіанти їх подальшої інтеграції до ЄС.[4] На відміну від Ліхтенштейну, який є членом Європейського економічного простору (ЄЕЗ) через Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ) та Шенгенську угоду, відносини з цими трьома державами базуються на колекції угод, що охоплюють конкретні питання. У звіті розглянуто чотири альтернативи поточній ситуації: 1) галузевий підхід з окремими угодами з кожною державою, що охоплюють цілу сферу політики, 2) всебічна багатостороння Рамкова угода про асоціацію (FAA) з трьома державами, 3) членство в ЄЕЗ та 4) членство в ЄС. Комісія стверджувала, що галузевий підхід не стосується основних питань і все ще є без потреби, а членство в ЄС найближчим часом було припинено, оскільки "інституції ЄС в даний час не пристосовані до вступу таких малих країн". Решта варіантів, членство в ЄЕЗ та FAA з державами, були визнані життєздатними та рекомендовані Комісією. У відповідь Рада попросила продовжити переговори з трьома мікродержавами щодо подальшої інтеграції, а також до кінця 2013 року підготувати звіт, що деталізує наслідки двох життєздатних альтернатив та рекомендації щодо подальших дій.[5]

Оскільки членство в ЄЕЗ в даний час відкрите лише для членів ЄАВТ або ЄС, для того, щоб мікродержави приєднались до ЄЕЗ, не ставши членами ЄС, потрібна згода існуючих держав-членів ЄАВТ. У 2011 році Йонас Гар Стрере, тодішній міністр закордонних справ Норвегії, яка є членом ЄАВТ, заявив, що членство в ЄАВТ / ЄЕЗ для мікродержав не є належним механізмом для їх інтеграції на внутрішній ринок через їхні інші вимоги, ніж великі країни, такі як Норвегія, і висловив припущення, що спрощена асоціація для них буде більш підходящою.[6] Еспен Барт Ейде, наступник Стьоре, відповів на звіт Комісії наприкінці 2012 року, запитуючи, чи мають мікродержави достатні адміністративні можливості для виконання зобов'язань щодо членства в ЄЕЗ. Однак він заявив, що Норвегія відкрита для можливості членства в ЄАВТ для мікродержав, якщо вони вирішать подати заявку, і що країна не прийняла остаточного рішення з цього питання.[7][8][9][10] Паскаль Шафхаузер, радник місії Ліхтенштейну при ЄС, заявив, що Ліхтенштейн, інша держава-член ЄАВТ, готовий обговорити питання членства в ЄЕЗ для мікродержав, якщо їх приєднання не перешкоджає функціонуванню організації. Однак він запропонував розглянути варіант прямого членства в ЄЕЗ для мікродержав, як за межами ЄАВТ, так і ЄС.

18 листопада 2013 р. Комісія ЄС опублікувала свою доповідь, в якій дійшов висновку, що "участь малих країн в ЄЕЗ в даний час не вважається життєздатним варіантом через політичні та інституційні причини", але що Угоди про асоціацію є більш здійсненний механізм інтеграції мікродержав до внутрішнього ринку, бажано за допомогою єдиної багатосторонньої угоди з усіма трьома державами.[11] У грудні 2014 року Рада Європейського Союзу схвалила розпочаті переговори щодо такої угоди[12], вони розпочались у березні 2015 року.[13]

Повне членство[ред. | ред. код]

Докладніше: Референдум у Сан-Марино (2013)

Станом на 2006 рік лівий опозиційний "Народний альянс" висловився за вступ до ЄС, тоді як правляча Сан-Маринесська християнсько-демократична партія виступила проти.[14]

У 2010 р. Парламент доручив уряду розпочати переговори щодо подальшої інтеграції з Європейським Союзом,[15] а згодом технічна група підготувала звіт про членство в ЄС та ЄЕЗ.[16]

У 2010 році була розпочата кампанія, спрямована на збір достатньої кількості підписів для проведення референдуму про членство в ЄС у Сан-Марино.[17][18][19] Рада гаранта затвердила референдум 15 листопада 2010 р.[20] а референдум був призначений на 27 березня 2011 р. Однак після того, як уряд направив листа президенту Європейської Комісії з проханням "відкрити переговори, спрямовані на досягнення більшої інтеграції Республіки Сан-Марино на європейському рівні" 20 січня 2011 р.[21][22] уряд аргументував що референдум слід скасувати, оскільки питання було вирішено, хоча лист не вимагав повноправного членства Сан-Марино в ЄС.[23] Рада гарантів прийняла цей аргумент і скасувала референдум 24 лютого.

7 липня 2011 р. Велика та Генеральна Рада відхилила заклики подати заявку на повне членство в ЄС, а натомість затвердила порядок денний, який вимагав подальших переговорів щодо посилення інтеграції Сан-Марино з ЄС, не виключаючи можливості членства в майбутньому.[24][25][26][27]

Друга кампанія також зуміла зібрати достатньо підписів для референдуму про членство в ЄС.[28] 23 липня 2013 року капітан-регент призначив дату референдуму 20 жовтня 2013 року.[29][30] Хоча більшість проголосувала "за", низька явка означала, що кворум із 32% зареєстрованих виборців не проголосував "за", тобто пропозиція була відхилена.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в EU's relations with San Marino, Європейська служба зовнішніх справ
  2. ↑ Customs union with some goods excluded (except fish)., Archived copy. Архів оригіналу за 26 жовтня 2012. Процитовано 12 вересня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Council conclusions on EU relations with EFTA countries (PDF). Council of the European Union. 14 грудня 2012. Процитовано 1 квітня 2013.
  4. ↑ Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee of the Regions - EU Relations with the Principality of Andorra, the Principality of Monaco and the Republic of San Marino - Options for Closer Integration with the EU. 2012.
  5. ↑ Council conclusions on EU relations with the Principality of Andorra, the Republic of San Marino and the Principality of Monaco (PDF). Council of the European Union. 20 грудня 2012. Архів оригіналу (PDF) за 17 травня 2013. Процитовано 1 квітня 2013.
  6. ↑ Norge sier nei til nye mikrostater i EØS. 19 травня 2011. Архів оригіналу за 12 травня 2013. Процитовано 6 квітня 2013.
  7. ↑ Innlegg på møte i Stortingets europautvalg. Ministry of Foreign Affairs of Norway. 28 січня 2013. Процитовано 1 квітня 2013.
  8. ↑ Eide: Bedre blir det ikke. 21 грудня 2012. Архів оригіналу за 13 квітня 2013. Процитовано 1 квітня 2013.
  9. ↑ Aalberg Undheim, Eva (8 грудня 2012). Regjeringa open for diskutere EØS-medlemskap for mikrostatar (норв.). Архів оригіналу за 12 травня 2013. Процитовано 6 квітня 2013.
  10. ↑ La Norvegia chiude le porte a San Marino (PDF). La Tribuna Sammarinese. 3 січня 2013. с. 7. Архів оригіналу (PDF) за 7 березня 2014. Процитовано 6 квітня 2013.
  11. ↑ EU Relations with the Principality of Andorra, the Principality of Monaco and the Republic of San Marino: Options for their participation in the Internal Market. European Commission. 18 листопада 2013. Процитовано 20 листопада 2013.
  12. ↑ Council adopts mandate to negotiate association agreement(s) with Andorra, Monaco and San Marino (PDF). Council of the European Union. 16 грудня 2014. Процитовано 22 грудня 2014.
  13. ↑ RECORDED HRVP Federica MOGHERINI host the ceremony on the occasion of the launching of the Association Agreement(s) negotiations with the Principality of Andorra, the Principality of Monaco and the Republic of San Marino. European Commission. 18 березня 2015. Процитовано 18 березня 2015.
  14. ↑ 'Oldest republic' torn by poll-rig claims, The Australian, 2006-06-06 [Архівовано 21 березня 2008 у Wayback Machine.]
  15. ↑ Decision submitted by the Parliamentary Groups of the Majority for a better integration of the Republic of San Marino with the European Union, approved by the Great and General Council during its sitting of 15 December 2010
  16. ↑ Summary of the Final Report prepared by the Technical Group for the Assessment of new Policies for the Integration with the European Union - February 2011
  17. ↑ Comitato promotore del referendum propositivo sulla richiesta di adesione all'Unione Europea.
  18. ↑ Comunicato stampa. Comitato promotore del referendum propositivo sulla richiesta di adesione all'Unione Europea. 21 липня 2010. Процитовано 6 квітня 2013.
  19. ↑ Clarification on the campaign for the collection of signatures for a referendum on the accession of San Marino to the European Union. Minister for Foreign Affairs of San Marino. 5 серпня 2010. Процитовано 6 квітня 2013.
  20. ↑ Referendum UE: il Collegio Garante dichiara ammissibile il quesito. 16 листопада 2010. Архів оригіналу за 11 вересня 2012. Процитовано 15 вересня 2013.
  21. ↑ Barducci, Sergio (24 лютого 2011). I Garanti decidono: il referendum sull'Europa non si farà!. SMtv San Marino. Процитовано 15 вересня 2013.
  22. ↑ San Marino: richiesta formale di adesione a UE. 8 лютого 2011. Процитовано 15 вересня 2013.
  23. ↑ Comunicato stampa. Comitato promotore del referendum propositivo sulla richiesta di adesione all'Unione Europea. 25 лютого 2011. Процитовано 6 квітня 2013.
  24. ↑ Ordine del Giorno presentato dai Gruppi e Rappresentanze Consiliari di maggioranza conclusivo del dibattito sull'evoluzione dei rapporti con l'Unione Europea. 11 червня 2011. Процитовано 15 вересня 2013.
  25. ↑ PSRS sull'adesione all'Europa: "profondo rammarico per il mancato accoglimento dell'Istanza d'Arengo" (італ.). Sammarinese Reformist Socialist Party. 8 червня 2011. Процитовано 15 вересня 2013.
  26. ↑ SU Europa, "maggiore integrazione" vs "adesione": "desolante lo spettacolo offerto dalla maggioranza" (італ.). United Left. 8 червня 2011. Процитовано 15 вересня 2013.
  27. ↑ Istanza adesione Europa, il rammarico dei promotori. 14 червня 2011. Архів оригіналу за 15 вересня 2013. Процитовано 15 вересня 2013.
  28. ↑ Referendum adesione San Marino all'UE, depositate le firme. 18 червня 2012. Архів оригіналу за 15 вересня 2013. Процитовано 15 вересня 2013.
  29. ↑ DECRETO REGGENZIALE 23 luglio 2013 n.88. 23 липня 2013. Процитовано 15 вересня 2013.
  30. ↑ Referendum: si vota il 20 ottobre. SMtv San Marino. 25 липня 2013. Процитовано 15 вересня 2013.

Посилання[ред. | ред. код]

Історія
Створення (1958)
1-е розширення (1973)
2-е розширення (1981)
3-є розширення (1986)
Возз'єднання Німеччини (1990)
4-е розширення (1995)
5-е розширення (2004)
6-е розширення (2007)
7-е розширення (2013)
Кандидатки
Ведуть переговори
Заморожені переговори
Заявниці
Партнерські відносини
Східне партнерство
Північний вимір
Середземноморський союз
Митний союз
Угоди про вільну торгівлю
Інші географічно
країни Європи
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Відносини_Сан-Марино_—_Європейський_Союз&oldid=41641500