Епігеноміка — Вікіпедія

Епігеном: хромосома, неактивні ділянки геному (5 щільно намотианих нуклеосом) та активні ділянки геному
Епігеном: хромосома, «неактивні» ділянки геному (5 щільно намотаних нуклеосом) та 3 «активні» ділянки геному

Епігенóміка — це розділ епігенетики, що зосереджується на глобальному аналізі епігенома — епігенетичних модифікацій всього генома. Епігеноміка прагне дати повну картину молекулярних подій, які змінюють функціонування клітинної лінії, певної тканини або цілого організму поза генетичним рівнем — на рівні епігенома.[1][2][3][4] Епігеном впливає на експресію генів і клітинну функцію, «вмикаючи» чи «вимикаючи» певні гени, що впливає на більшість біологічних процесів, таких як розвиток, старіння й омолодження, формування пам’яті, навчання, розвиток хвороб й одужання від них тощо.[5][6][7]

У той час як геноміка відноситься до вивчення структури, функціонування, картографування та редагування геномів, епігеноміка зосереджується на розумінні загальних епігенетичних модифікацій, які відбуваються в геномі. Геномні послідовності залишаються незмінними протягом життя організму, тоді як епігеном може змінюватися в результаті факторів навколишнього середовища та способу життя.[8]

Дослідження епігеноміки має глибокі наслідки в багатьох галузях біології, включаючи біологію розвитку, фізіологію, нейронауку та патологію захворювань, зокрема онкопатологій, автоімунних, неврологічних та серцево-судинних захворювань. Епігеноміка допомагає пояснити механізми, що стоять за різноманітними захворюваннями людини, і дає нове розуміння стратегій лікування за межами традиційних генетичних підходів.[9][10]

Вивчаючи епігеноміку, дослідники можуть краще зрозуміти, як фактори навколишнього середовища та спосіб життя впливають на експресію генів, і потенційно розробити втручання для зміни цих епігенетичних модифікацій. Оскільки розуміння цих процесів зростає, стає все більш очевидним, що галузь епігеноміки відіграватиме вирішальну роль у майбутніх терапевтичних стратегіях та персоналізованій медицині, особливо з розвитком технологій епігенетичного перепрограмування та редагування епігенома[en].[11][12]

Історія[ред. | ред. код]

Хронологія основних технологічних розробок і віх в епігеноміці та інших оміксних технологіях

Історія епігеноміки сягає корінням у відкриття метилювання ДНК і модифікацій гістонів.

Дослідження метилювання ДНК[ред. | ред. код]

Про метилювання ДНК вперше було повідомлено в 1940-х і 50-х роках Ролліном Хочкіссом[en] при дослідженні ДНК Escherichia coli.[13][14]

Піонерські дослідження Холлідея[en] та П’ю (1975) заклали основу для розуміння моделей метилювання ДНК та їх ролі в регуляції активності генів.[15] Дослідження Берда (2002)[16] і Єніша[en] та Берда (2003)[17], що з’ясовували вплив метилювання ДНК на мовчання генів, продемонстрували його значення в контролі транскрипції.

Відкриття модифікації гістонів[ред. | ред. код]

Ацетилювання гістонів було відкрито в 1960-х роках Вінсентом Алфрі та його колегами як форму модифікації гістонів, яка може регулювати транскрипцію.[18][19]

Фундаментальне дослідження Алліса[en] та ін. у 2007 році окреслило вплив модифікацій гістонів на структуру хроматину та регуляцію генів, підкресливши динамічну взаємодію між модифікаціями гістонів і транскрипційною активністю.[20]

Дослідження некодуючих РНК[ред. | ред. код]

Дослідження Лі та ін. (1993)[21] і Фаєра та ін. (1998)[22] розкрили ключову роль некодуючих РНК в епігенетичній регуляції, розширюючи розуміння їхньої участі в модуляції експресії генів.

Проект епігенома людини (HEP)[ред. | ред. код]

Започаткований у 2003 році Проєкт Епігенома Людини[en] (Human Epigenome Project) мав на меті скласти карту та зрозуміти епігенетичний ландшафт геному людини, за аналогією Проєкту геному людини. Ініціативи HEP, у тому числі проект «Дорожня карта епігеноміки», створили комплексні епігенетичні карти для різних типів клітин і тканин.

Розвиток епігеномних технологій[ред. | ред. код]

Розвиток високопродуктивних методів секвенування в кінці 2000-х, зробив революцію в епігеномних дослідженнях.[23][24] Ці технології уможливили повногеномний аналіз метилювання ДНК і модифікацій гістонів, значно просунувши сферу епігеноміки.

Молекулярні основи[ред. | ред. код]

Тіло людини містить, за деякими оцінками, 400 основних типів клітин[en][25] — але всі ці типи мають однакову послідовність ДНК — їх відрізняють зміни в епігеномі.

Метилювання ДНК[ред. | ред. код]

Метилювання ДНК — приєднання метильної групи до цитозину
Метилювання ДНК — приєднання метильної групи до цитозину

Метилювання ДНК — це біохімічний процес, який включає додавання метильної групи до молекули ДНК, як правило, до цитозину або аденіну. Метилювання ДНК може змінити активність сегмента ДНК без зміни його послідовності. Коли метилювання ДНК відбувається в промоторі гена, це, зазвичай, пригнічує транскрипцію гена, фактично «вимикаючи» ген.[26][27]

Модифікація гістонів[ред. | ред. код]

Гістони — це білки, навколо яких накручується ДНК, що дозволяє їй поміститися в ядрі клітини. Гістони можуть бути хімічно модифіковані додаванням або видаленням різних типів функціональних груп, включаючи ацетильні, метильні та фосфатні групи. Ці модифікації можуть впливати на експресію генів, роблячи ДНК більш або менш доступною для механізму транскрипції.[28][29]

Ремоделювання хроматину[ред. | ред. код]

Ремоделювання хроматину — це процес, який передбачає динамічну модифікацію архітектури хроматину, щоб забезпечити доступ конденсованої геномної ДНК до білків регуляторної транскрипції, і таким чином контролювати експресію генів. На зміни в структурі хроматину впливає хімічна модифікація білків гістонів і метилювання ДНК.[30]

Некодуючі РНК та їх роль[ред. | ред. код]

Некодуючі РНК (нкРНК) — це функціональні молекули РНК, які транскрибуються з ДНК, але не транслюються в білки. Найвідомішими прикладами нкРНК є транспортні РНК (тРНК) і рибосомні РНК (рРНК), але останнім часом було виявлено, що інші нкРНК, такі як мікроРНК, довгі некодуючі РНК і кільцеві РНК, які також відіграють важливу роль у регуляції генів, включаючи епігенетичну регуляцію. Вони залучені до різноманітних біологічних процесів, включаючи імпринтинг, дозову компенсацію та модуляцію структури хроматину.[31]

Методи та інструменти[ред. | ред. код]

Секвенування імунопреципітацією хроматину (ChIP)[ред. | ред. код]

Секвенування ChIP (ChIP-seq) — це метод, який використовується для аналізу взаємодії білка з ДНК. Він поєднує в собі імунопреципітацію хроматину (ChIP) із масивним паралельним секвенуванням ДНК для ідентифікації сайтів зв’язування ДНК-асоційованих білків. Його можливо використовувати для точного відображення глобальних сайтів зв’язування для будь-якого цікавлячого білка. Цей метод широко використовується в епігеноміці для ідентифікації місць модифікацій гістонів.[32]

Бісульфітне секвенування[ред. | ред. код]

Бісульфітне секвенування[en] — це техніка, яка використовується для визначення патерну метилювання ДНК. Бісульфіт натрію (Натрій гідросульфіт) перетворює неметильовані цитозини в урацил, тоді як метильовані цитозини протистоять перетворенню. Подальша ПЛР і секвенування дозволяють ідентифікувати неперетворені (метильовані) залишки і таким чином надати детальну карту метилювання ДНК.[33][34]

Бісульфітне повногеномне секвенування[ред. | ред. код]

Бісульфітне повногеномне секвенування[en] (Whole-genome bisulfite sequencing, WGBS) — це метод бісульфітного секвенування, який може створити повну та неупереджену картину статусу метилювання в усьому геному. Це дозволяє дослідникам вивчати метилювання ДНК з роздільною здатністю однієї основи та вважається золотим стандартом для вивчення метилювання ДНК у всьому геному.[35][36][37][38]

Бісульфітне секвенування зі зниженим представленням[ред. | ред. код]

Бісульфітне секвенування зі зниженим представленням[en] (Reduced Representation Bisulfite Sequencing, RRBS) — це техніка, яка дозволяє ефективно секвенувати сайти метилювання в геномі. Він використовує рестриктази для розрізання ДНК у певних місцях, збагачуючи ділянки з високим вмістом CpG. Обробка бісульфітом і секвенування дозволяють виявити метилювання ДНК.[39][40]

Імунопреципітаційне секвенування метильованої ДНК (MeDIP-Seq)[ред. | ред. код]

MeDIP-Seq — це метод, який використовується для збагачення метильованих послідовностей ДНК. Методика використовує антитіло проти 5-метилцитозину для імунопреципітації метильованої ДНК. Потім осаджену ДНК секвенують, забезпечуючи повногеномний профіль метилювання ДНК.[41][42][43]

Аналіз хроматину, доступного для транспозази (ATAC-seq)[ред. | ред. код]

ATAC-seq[en] — це техніка, яка використовується для вивчення доступності хроматину. Він використовує гіперактивну транспозазу Tn5 для вставки адаптерів секвенування в доступні ділянки хроматину. Області вставки потім можна секвенувати, забезпечуючи карту доступності хроматину, яку можна використовувати для визначення розташування потенційних регуляторних областей.[44][45][46]

Високопродуктивні методи, біоінформатика та мультиоміка[ред. | ред. код]

Високопродуктивні методи, такі як секвенування наступного покоління (секвенування Illumina[en], піросеквенування та іонне напівпровідникове секвенування)[47] та мікроматриці, разом із передовими інструментами біоінформатики значно просунули сферу епігеноміки, дозволивши проводити епігенетичні дослідження в масштабах генома та інтегрувати епігеномні дані з іншими типами -омічних даних, щоб отримати більше повне розуміння геномної функції (див. Мультиоміка).[48][49][50]

Епігеноміка та здоров'я людини[ред. | ред. код]

Епігеноміка та захворювання[ред. | ред. код]

Епігеномні зміни пов’язані з різними захворюваннями, особливо онкопатології.[51][52][53][54][55] Інші захворювання, такі як неврологічні розлади[56][57][58][59][60], аутоімунні захворювання[61][62][63][64] та серцево-судинні захворювання[65][66][67][68][69], також мають значні епігенетичні компоненти. Нещодавні досягнення в розумінні епігенома дають нові знання про механізми, що лежать в основі цих захворювань, і можуть призвести до розробки нових терапевтичних стратегій.

Онкопатології[ред. | ред. код]

Було показано, що зміни в епігеномі відіграють ключову роль у виникненні та прогресуванні різних типів раку.[70] Ці зміни можуть включати шаблони метилювання ДНК, модифікації гістонів і зміни в некодуючих РНК, усі вони можуть істотно змінити шаблони експресії генів у ракових клітинах.[51][52][53][54][55]

Неврологічні розлади[ред. | ред. код]

Епігенетичні зміни також пов’язані з низкою неврологічних[56][57][58][59][60] і психіатричних[71][72][73][74][75] розладів, включаючи хворобу Альцгеймера[76][77][78], шизофренію[72][79][80][81] та аутизм[82][83][84][85][86]. Ці зміни можуть впливати на експресію генів у мозку, потенційно сприяючи патології захворювання.

Аутоімунні захворювання[ред. | ред. код]

Аутоімунні захворювання, такі як вовчак[87][88][89], ревматоїдний артрит[90][91][92] і розсіяний склероз[93][94][95], також були пов’язані зі змінами в епігеномі. Ці зміни можуть вплинути на імунну функцію та сприяти неадекватній імунній відповіді, яка спостерігається при цих захворюваннях.[61][62][63][64]

Cерцево-судинні захворювання[ред. | ред. код]

Епігенетичні зміни все частіше визнаються ключовими факторами розвитку та прогресування багатьох серцево-судинних захворювань[65][66][67][68][69], включаючи артеріальну гіпертензію[96][97][98][99][100], атеросклероз[101][102][103][104], серцеву недостатність[105][106] та інші. Епігенетичні зміни можуть змінювати експресію генів, які беруть участь у регуляції артеріального тиску, метаболізмі холестерину та запальній реакції, серед іншого. Це зростаюче розуміння відкриває нові можливості для профілактики, діагностики та лікування цих захворювань.

Метаболічні захворювання[ред. | ред. код]

Епігеномні зміни пов’язують із метаболічними захворюваннями, такими як ожиріння[107] та діабет 2 типу[108][109][110]. Епігенетичні маркери можуть впливати на чутливість до інсуліну й інсулінорезистентність[111], адипогенез[112] та енергетичний гомеостаз[113], і потенційно можуть бути цільовими для стратегій лікування[114].

Офтальмологічні захворювання[ред. | ред. код]

Епігенетичні зміни пов’язані з багатьма офтальмологічними захворюваннями[115], включаючи вікову макулярну дегенерацію[116][117], глаукому[118], діабетичну ретинопатію[119] та катаракту[115][120]. Ці зміни в першу чергу включають метилювання ДНК і модифікацію гістонів, забезпечуючи потенційні мішені для терапевтичних втручань. Таким чином, розуміння цих епігенетичних змін може революціонізувати лікування захворювань і стратегії лікування, даючи нову надію на запобігання втраті зору.[121]

Вікові захворювання[ред. | ред. код]

Старіння пов’язане з рядом епігенетичних змін (див. Механізми старіння). Таким чином, епігеномні втручання можуть відігравати важливу роль як у лікуванні захворювань, пов’язаних із віком, включаючи певні форми деменції та остеоартрозу, так і в омолоджені per se.[122][123][124]

Епігеномна терапія[ред. | ред. код]

Епігенетичні ліки[ред. | ред. код]

Поле епігеноміки забезпечило новий набір цілей для терапевтичного втручання. Це призвело до розробки низки «епігенетичних ліків», спрямованих на скасування патологічних епігенетичних змін. До них належать препарати, які інгібують ДНК-метилтрансферази або гістондеацетилази, які є ферментами, які додають метильні або ацетильні групи до ДНК або гістонів відповідно.[125][126][127][128][129][130][131]

Нутрігеноміка[ред. | ред. код]

Водночас галузь нутрігеноміки, яка досліджує взаємодію між поживними речовинами та геномом[132], визначила способи, за допомогою яких дієта може впливати на епігеном. Поживні речовини можуть впливати на моделі метилювання та модифікації гістонів, тим самим впливаючи на експресію генів. Інтеграція нутрігеноміки з підходами до персоналізованої медицини може призвести до індивідуальних дієтичних рекомендацій для профілактики та лікування захворювань.[133][134][135]

Епігенетичне перепрограмуванння[ред. | ред. код]

Лекція Нобелевського лауреата з фізіології та медицини Сін'я Яманака «Нова ера медицини з клітинами iPS — послання майбутнім вченим» (2012)[136]

Епігенетичне перепрограмування означає стирання та ремоделювання епігенетичних позначок в молекулах ДНК, таких як метилювання ДНК. Таке ремоделювання змінює активність певних генів, на рівні епігенома.

Феномен клітинного перепрограмування викликав зміну парадигм в галузі молекулярної біології, що має далекосяжні наслідки для регенеративної медицини, моделювання захворювань і розуміння біології розвитку. Завдяки епігенетичному перепрграмуванню можливо утворювати індуковані плюрипотентні стовбурові клітини з, майже, будь-яких диференційованих соматичних клітин.[137] За це відкриття Джон Гердон, який у 1962 році продемонстрував, що диференційовані соматичні клітини можуть бути перепрограмовані назад у ембріональний стан, та Сін'я Яманака, який з командою відкрили та описали методику перетворення соматичних клітин в стовуброві, отримали Нобелівську премію з медицини 2012 року.[136]

Епігеноміка та еволюція[ред. | ред. код]

Епігенетичне успадкування[ред. | ред. код]

Епігенетичні модифікації іноді можуть успадковуватися поколіннями у феномені, відомому як «епігенетичне успадкування[en]».[138] Цей процес, який передбачає передачу інформації від батьків до нащадків, яка не закодована в самій послідовності ДНК, додає ще один рівень складності до нашого розуміння еволюції та природного відбору. Це відкриває розуміння того, що фактори навколишнього середовища, яких зазнає одне покоління, можуть впливати на риси наступних поколінь.[139][140][141]

Епігеноміка та видоутворення[ред. | ред. код]

Епігеномні зміни також можуть сприяти процесу видоутворення — утворенню нових і відмінних видів у ході еволюції. Епігенетичні варіації, впливаючи на моделі експресії генів, можуть сприяти фенотипічному різноманіттю, яке спричиняє дивергенцію видів.[142][143]

Епігеноміка та адаптація[ред. | ред. код]

Епігеномні модифікації можуть допомогти організмам швидко адаптуватися до змін середовища. На відміну від генетичних мутацій, епігенетичні зміни можуть відбуватися швидко у відповідь на подразники навколишнього середовища, дозволяючи організмам коригувати моделі експресії генів і, отже, свої фенотипи протягом життя.[144]

Епігеноміка та еволюційна теорія[ред. | ред. код]

Наслідки епігеноміки для еволюції є глибокими, що потенційно вимагає переосмислення традиційної еволюційної теорії. Це передбачає інтеграцію концепції «епігенотипу» в наше розуміння еволюційних процесів поряд із традиційним фокусом на генотипі.[145][146]

Епігеноміка в біології розвитку[ред. | ред. код]

Всі типи клітин організму містять однакову ДНК. Їх відрізняють модифікації епігенома.

Тіло людини містить, за деякими оцінками, 400 основних типів клітин[en] у 60 підтипах тканин[147] — але кожен тип клітин має однакову молекулу ДНК — їх відрізняють саме зміни в епігеномі.

Епігенетична регуляція ембріонального розвитку[ред. | ред. код]

Епігенетичні модифікації мають вирішальне значення для контролю експресії генів під час ембріогенезу, впливаючи на такі процеси, як клітинна диференціація та органогенез. Ці зміни, які включають метилювання ДНК, модифікації гістонів і механізми на основі РНК, забезпечують правильну просторово-часову експресію генів, уможливлюючи розвиток складних багатоклітинних організмів із однієї заплідненої яйцеклітини.[148][149]

Епігеноміка та клітинна диференціація[ред. | ред. код]

На клітинну диференціацію, процес, за допомогою якого клітина змінює один тип на інший, сильно впливають модифікації епігенома. Епігенетичні модифікації можуть «заблокувати» профілі експресії генів диференційованих клітин, гарантуючи, що клітина шкіри, наприклад, продовжує поводитися як клітина шкіри, навіть коли вона ділиться і її нащадки розмножуються.[150]

Епігенетичне перезавантаження в розвитку ссавців[ред. | ред. код]

Унікальною особливістю розвитку ссавців є «епігенетичне перезавантаження», яке відбувається незабаром після запліднення та під час формування статевих клітин. Це передбачає стирання та подальше відновлення епігенетичних позначок, процес, який є критично важливим для підтримки цілісності генома через покоління.[151][152]

Роль некодуючих РНК у розвитку[ред. | ред. код]

Було виявлено, що некодуючі РНК, включаючи мікроРНК і довгі некодуючі РНК, відіграють вирішальну роль у процесах розвитку. Вони можуть модулювати експресію генів на різних рівнях, впливаючи на структуру хроматину, транскрипцію та трансляцію, і тим самим формуючи результати розвитку.[153]

Перспективні напрямки та технології[ред. | ред. код]

Епігеномна терапія[ред. | ред. код]

Епігенетичні зміни лежать в основі багатьох захворювань, що створює можливості для терапевтичного втручання. Майбутні перспективи включають розробку ліків, які можуть модулювати епігеном, відомих як «епі-ліки» (з англ. «epi-drugs») з метою повернення специфічних для захворювання епігенетичних змін і відновлення нормальної функції гена.[125]

Персоналізована медицина[ред. | ред. код]

Персоналізована медицина, адаптована до унікальних генетичних та епігенетичних особливостей людини, має значні перспективи. Майбутні досягнення можуть включати розробку персоналізованих епігенетичних профілів, які можуть прогнозувати ризик захворювання, інформувати про вибір лікування та контролювати прогресування захворювання або відповідь на лікування.[11][12][154][155]

Редагування епігенома[ред. | ред. код]

Для точного редагування епігенома[en] з’являються нові методи, такі як методи на основі CRISPR (див. також Редагування генома). Ці інструменти потенційно можуть бути використані для спеціальної зміни епігенетичних позначок у точних місцях генома, забезпечуючи нові ефективні підходи для фундаментальних досліджень і терапевтичних застосувань.[156][157][158][159]

Епігенетичне перепрограмування[ред. | ред. код]

Епігенетичне перепрограмуваня відкриває значні перспективи для регенеративної медицини, моделювання захворювань і розуміння біології розвитку. Завдяки епігенетичному перепрграмуванню можливо утворювати індуковані плюрипотентні стовбурові клітини з, майже, будь-яких диференційованих соматичних клітин.[137]

Штучний інтелект в епігеноміці[ред. | ред. код]

Застосування штучного інтелекту та машинного навчання для вивчення епігенома може дати розуміння складних закономірностей і передбачити потенційні епігенетичні зміни, потенційно призводячи до раннього виявлення захворювань і більш ефективного лікування.[160][161][162][163][154][155]

Інтегративні епігеномні дослідження[ред. | ред. код]

Майбутні дослідження, ймовірно, будуть зосереджені на інтегративних епігеномних дослідженнях, поєднуючи кілька рівнів епігенетичної інформації, такої як метилювання ДНК, модифікації гістонів і некодуючі РНК, щоб забезпечити більш повне розуміння складної епігенетичної регуляції експресії генів. Цей комплексний підхід дозволить дослідникам виявити взаємодію та залежності між різними типами епігенетичних модифікацій, забезпечуючи більш цілісне уявлення про епігеном.[164][165][166][167]

Мультиоміка[ред. | ред. код]

Зростаюче усвідомлення того, що складні захворювання неможливо зрозуміти, дивлячись на окремі шари біологічної інформації, підштовхнуло наукову спільноту до інтеграції всіх даних -омік (епігеноміка, геноміка, транскриптоміка, протеоміка, метаболоміка та інші) в комплексне інтегративне дослідження — мультиоміку. Інтегруючи різні типи даних омік, вчені можуть отримати більш цілісне розуміння механізмів захворювання, ідентифікувати нові біомаркери захворювання та розробити більш ефективні терапевтичні стратегії. Зокрема, інтеграція епігеномних даних з іншими даними омік може допомогти з’ясувати складні регуляторні мережі, які лежать в основі здоров’я та хвороб.[168][169][170]

Крім того, мультиомічні підходи можуть допомогти пролити світло на складну взаємодію між геномом, епігеномом і факторами навколишнього середовища, що веде до кращого розуміння того, як ці взаємодії сприяють сприйнятливості та прогресуванню захворювання.[170]

Одноклітинна епігеноміка[ред. | ред. код]

Технології, що дозволяють розпізнавати епігеномні (та інші -омічні) особливості в одній клітині[en], швидко розвиваються.[171][172] Це забезпечить безпрецедентне розуміння гетерогенності епігенетичних модифікацій у тканинах, висвітлюючи епігенетичну динаміку в окремих клітинах під час розвитку, прогресування захворювання та у відповідь на подразники навколишнього середовища.[173][174][175][176][177]

Епігеноміка навколишнього середовища[ред. | ред. код]

Зростає інтерес до вивчення епігеноміки навколишнього середовища, зосереджуючись на тому, як фактори навколишнього середовища та способу життя, такі як харчування (див. Нутрігеноміка), стрес і токсини, можуть викликати епігенетичні зміни, що впливають на здоров’я та захворювання. Розуміння впливу навколишнього середовища на епігеном може призвести до втручань, які змінюють ці впливи для зміцнення здоров’я та запобігання захворюванням.[178][179][180][181]

Епігеноміка старіння, омолодження та довголіття[ред. | ред. код]

Роль епігенетичних змін у старінні, розвитку вікових захворювань, омолоджені й довголітті є новою областю досліджень. У міру кращого розуміння того, як епігеном змінюється з часом і його впливу на старіння, можуть з’явитися можливості для розробки втручань, які уповільнюють процес старіння або знижують ризик вікових захворювань.[182][123][124]

Див. також[ред. | ред. код]

Додаткова література[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

Журнали[ред. | ред. код]

Статті[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Fazzari, Melissa J.; Greally, John M. (2010). Bang, Heejung; Zhou, Xi Kathy; van Epps, Heather L.; Mazumdar, Madhu (ред.). Introduction to Epigenomics and Epigenome-Wide Analysis. Statistical Methods in Molecular Biology (англ.). Totowa, NJ: Humana Press. с. 243—265. doi:10.1007/978-1-60761-580-4_7. ISBN 978-1-60761-580-4.
  2. ↑ Appasani, Krishnarao (2012). Epigenomics, from chromatin biology to therapeutics. Cambridge (GB): Cambridge University Press. ISBN 978-1-107-00382-8.
  3. ↑ Hatada, Izuh; Horii, Takuro, ред. (2023). Epigenomics: methods and protocols. Methods in molecular biology. New York, NY: Humana Press, Springer. ISBN 978-1-0716-2723-5.
  4. ↑ Wang, Kevin C.; Chang, Howard Y. (27 квітня 2018). Epigenomics: Technologies and Applications. Circulation Research (англ.). Т. 122, № 9. с. 1191—1199. doi:10.1161/CIRCRESAHA.118.310998. ISSN 0009-7330. PMC 5929475. PMID 29700067. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  5. ↑ Berger, Shelley L.; Kouzarides, Tony; Shiekhattar, Ramin; Shilatifard, Ali (1 квітня 2009). An operational definition of epigenetics: Figure 1. Genes & Development (англ.). Т. 23, № 7. с. 781—783. doi:10.1101/gad.1787609. ISSN 0890-9369. PMC 3959995. PMID 19339683. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  6. ↑ Jirtle, Randy L.; Skinner, Michael K. (2007-04). Environmental epigenomics and disease susceptibility. Nature Reviews Genetics (англ.). Т. 8, № 4. с. 253—262. doi:10.1038/nrg2045. ISSN 1471-0056. PMC 5940010. PMID 17363974. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  7. ↑ Mishra, Udit Nandan; Jena, Diptimayee; Sahu, Chandrasekhar; Devi, Rajni; Kumar, Ravinder; Jena, Rupak; Irondi, Emmanuel Anyachukwu; Rout, Sandeep; Tiwari, Rahul Kumar (2022-12). Nutrigenomics: An inimitable interaction amid genomics, nutrition and health. Innovative Food Science & Emerging Technologies. Т. 82. с. 103196. doi:10.1016/j.ifset.2022.103196. ISSN 1466-8564. Процитовано 11 червня 2023.
  8. ↑ Mazzio, Elizabeth A.; Soliman, Karam F.A. (2012-02). Basic concepts of epigenetics: Impact of environmental signals on gene expression. Epigenetics (англ.). Т. 7, № 2. с. 119—130. doi:10.4161/epi.7.2.18764. ISSN 1559-2294. PMC 3335905. PMID 22395460. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  9. ↑ Feinberg, Andrew P. (19 березня 2008). Epigenetics at the Epicenter of Modern Medicine. JAMA (англ.). Т. 299, № 11. с. 1345. doi:10.1001/jama.299.11.1345. ISSN 0098-7484. Процитовано 20 червня 2023.
  10. ↑ Feinberg, Andrew P. (5 квітня 2018). Longo, Dan L. (ред.). The Key Role of Epigenetics in Human Disease Prevention and Mitigation. New England Journal of Medicine (англ.). Т. 378, № 14. с. 1323—1334. doi:10.1056/NEJMra1402513. ISSN 0028-4793. Процитовано 20 червня 2023.
  11. ↑ а б Kronfol, Mohamad M.; Dozmorov, Mikhail G.; Huang, Rong; Slattum, Patricia W.; McClay, Joseph L. (2 січня 2017). The role of epigenomics in personalized medicine. Expert Review of Precision Medicine and Drug Development (англ.). Т. 2, № 1. с. 33—45. doi:10.1080/23808993.2017.1284557. ISSN 2380-8993. PMC 5737812. PMID 29276780. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  12. ↑ а б Moran, Sebastián; Martinez-Cardús, Anna; Boussios, Stergios; Esteller, Manel (2017-11). Precision medicine based on epigenomics: the paradigm of carcinoma of unknown primary. Nature Reviews Clinical Oncology (англ.). Т. 14, № 11. с. 682—694. doi:10.1038/nrclinonc.2017.97. ISSN 1759-4782. Процитовано 20 червня 2023.
  13. ↑ Hotchkiss, R. D. (1948-08). The quantitative separation of purines, pyrimidines, and nucleosides by paper chromatography. The Journal of Biological Chemistry. Т. 175, № 1. с. 315—332. ISSN 0021-9258. PMID 18873306. Процитовано 20 червня 2023.
  14. ↑ Stricker, Stefan H.; Götz, Magdalena (2018). DNA-Methylation: Master or Slave of Neural Fate Decisions?. Frontiers in Neuroscience. Т. 12. doi:10.3389/fnins.2018.00005. ISSN 1662-453X. PMC 5799221. PMID 29449798. Процитовано 10 грудня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  15. ↑ Holliday, R.; Pugh, J. E. (24 січня 1975). DNA Modification Mechanisms and Gene Activity During Development: Developmental clocks may depend on the enzymic modification of specific bases in repeated DNA sequences. Science (англ.). Т. 187, № 4173. с. 226—232. doi:10.1126/science.187.4173.226. ISSN 0036-8075. Процитовано 9 грудня 2023.
  16. ↑ Bird, Adrian (1 січня 2002). DNA methylation patterns and epigenetic memory. Genes & Development (англ.). Т. 16, № 1. с. 6—21. doi:10.1101/gad.947102. ISSN 0890-9369. Процитовано 9 грудня 2023.
  17. ↑ Jaenisch, Rudolf; Bird, Adrian (2003-03). Epigenetic regulation of gene expression: how the genome integrates intrinsic and environmental signals. Nature Genetics (англ.). Т. 33, № 3. с. 245—254. doi:10.1038/ng1089. ISSN 1546-1718. Процитовано 9 грудня 2023.
  18. ↑ Allfrey, V. G.; Faulkner, R.; Mirsky, A. E. (1964-05). ACETYLATION AND METHYLATION OF HISTONES AND THEIR POSSIBLE ROLE IN THE REGULATION OF RNA SYNTHESIS. Proceedings of the National Academy of Sciences (англ.). Т. 51, № 5. с. 786—794. doi:10.1073/pnas.51.5.786. ISSN 0027-8424. PMC 300163. PMID 14172992. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  19. ↑ Mukhopadhyay, Rajendrani (2012-01). Vincent Allfrey's Work on Histone Acetylation. Journal of Biological Chemistry. Т. 287, № 3. с. 2270—2271. doi:10.1074/jbc.o112.000248. ISSN 0021-9258. PMC 3265906. Процитовано 10 грудня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  20. ↑ Allis, C. David; Berger, Shelley L.; Cote, Jacques; Dent, Sharon; Jenuwien, Thomas; Kouzarides, Tony; Pillus, Lorraine; Reinberg, Danny; Shi, Yang (2007-11). New Nomenclature for Chromatin-Modifying Enzymes. Cell (англ.). Т. 131, № 4. с. 633—636. doi:10.1016/j.cell.2007.10.039. Процитовано 9 грудня 2023.
  21. ↑ Lee, Rosalind C.; Feinbaum, Rhonda L.; Ambros, Victor (1993-12). The C. elegans heterochronic gene lin-4 encodes small RNAs with antisense complementarity to lin-14. Cell. Т. 75, № 5. с. 843—854. doi:10.1016/0092-8674(93)90529-y. ISSN 0092-8674. Процитовано 9 грудня 2023.
  22. ↑ Fire, Andrew; Xu, SiQun; Montgomery, Mary K.; Kostas, Steven A.; Driver, Samuel E.; Mello, Craig C. (1998-02). Potent and specific genetic interference by double-stranded RNA in Caenorhabditis elegans. Nature (англ.). Т. 391, № 6669. с. 806—811. doi:10.1038/35888. ISSN 1476-4687. Процитовано 9 грудня 2023.
  23. ↑ Meissner, Alexander; Mikkelsen, Tarjei S.; Gu, Hongcang; Wernig, Marius; Hanna, Jacob; Sivachenko, Andrey; Zhang, Xiaolan; Bernstein, Bradley E.; Nusbaum, Chad (2008-08). Genome-scale DNA methylation maps of pluripotent and differentiated cells. Nature (англ.). Т. 454, № 7205. с. 766—770. doi:10.1038/nature07107. ISSN 1476-4687. Процитовано 9 грудня 2023.
  24. ↑ Lister, Ryan; Pelizzola, Mattia; Dowen, Robert H.; Hawkins, R. David; Hon, Gary; Tonti-Filippini, Julian; Nery, Joseph R.; Lee, Leonard; Ye, Zhen (2009-11). Human DNA methylomes at base resolution show widespread epigenomic differences. Nature (англ.). Т. 462, № 7271. с. 315—322. doi:10.1038/nature08514. ISSN 1476-4687. PMC 2857523. PMID 19829295. Процитовано 9 грудня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  25. ↑ Hatton, Ian A.; Galbraith, Eric D.; Merleau, Nono S. C.; Miettinen, Teemu P.; Smith, Benjamin McDonald; Shander, Jeffery A. (26 вересня 2023). The human cell count and size distribution. Proceedings of the National Academy of Sciences (англ.). Т. 120, № 39. doi:10.1073/pnas.2303077120. ISSN 0027-8424. PMC 10523466. PMID 37722043. Процитовано 9 жовтня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  26. ↑ Bird, Adrian (1 січня 2002). DNA methylation patterns and epigenetic memory. Genes & Development (англ.). Т. 16, № 1. с. 6—21. doi:10.1101/gad.947102. ISSN 0890-9369. Процитовано 20 червня 2023.
  27. ↑ Jones, Peter A. (2012-07). Functions of DNA methylation: islands, start sites, gene bodies and beyond. Nature Reviews Genetics (англ.). Т. 13, № 7. с. 484—492. doi:10.1038/nrg3230. ISSN 1471-0056. Процитовано 20 червня 2023.
  28. ↑ Bannister, Andrew J; Kouzarides, Tony (2011-03). Regulation of chromatin by histone modifications. Cell Research (англ.). Т. 21, № 3. с. 381—395. doi:10.1038/cr.2011.22. ISSN 1001-0602. PMC 3193420. PMID 21321607. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  29. ↑ Lawrence, Moyra; Daujat, Sylvain; Schneider, Robert (2016-01). Lateral Thinking: How Histone Modifications Regulate Gene Expression. Trends in Genetics (англ.). Т. 32, № 1. с. 42—56. doi:10.1016/j.tig.2015.10.007. Процитовано 20 червня 2023.
  30. ↑ Narlikar, Geeta J.; Sundaramoorthy, Ramasubramanian; Owen-Hughes, Tom (2013-08). Mechanisms and Functions of ATP-Dependent Chromatin-Remodeling Enzymes. Cell (англ.). Т. 154, № 3. с. 490—503. doi:10.1016/j.cell.2013.07.011. PMC 3781322. PMID 23911317. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  31. ↑ Rinn, John L.; Chang, Howard Y. (7 липня 2012). Genome Regulation by Long Noncoding RNAs. Annual Review of Biochemistry (англ.). Т. 81, № 1. с. 145—166. doi:10.1146/annurev-biochem-051410-092902. ISSN 0066-4154. PMC 3858397. PMID 22663078. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  32. ↑ Park, Peter J. (2009-10). ChIP–seq: advantages and challenges of a maturing technology. Nature Reviews Genetics (англ.). Т. 10, № 10. с. 669—680. doi:10.1038/nrg2641. ISSN 1471-0056. PMC 3191340. PMID 19736561. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  33. ↑ Susan, J.CIark; Harrison, Janet; Paul, Cheryl L.; Frommer, Marianne (1994). High sensitivity mapping of methylated cytosines. Nucleic Acids Research (англ.). Т. 22, № 15. с. 2990—2997. doi:10.1093/nar/22.15.2990. ISSN 0305-1048. PMC 310266. PMID 8065911. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  34. ↑ Smith, Jim; Day, Robert C.; Weeks, Robert J. (2022). Horsfield, Julia; Marsman, Judith (ред.). Next-Generation Bisulfite Sequencing for Targeted DNA Methylation Analysis. Chromatin: Methods and Protocols (англ.). New York, NY: Springer US. с. 47—62. doi:10.1007/978-1-0716-2140-0_3. ISBN 978-1-0716-2140-0.
  35. ↑ Krueger, Felix; Andrews, Simon R. (1 червня 2011). Bismark: a flexible aligner and methylation caller for Bisulfite-Seq applications. Bioinformatics (англ.). Т. 27, № 11. с. 1571—1572. doi:10.1093/bioinformatics/btr167. ISSN 1367-4811. PMC 3102221. PMID 21493656. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  36. ↑ Kawakatsu, Taiji (2020). Vaschetto, Luis M. (ред.). Whole-Genome Bisulfite Sequencing and Epigenetic Variation in Cereal Methylomes. Cereal Genomics: Methods and Protocols (англ.). New York, NY: Springer US. с. 119—128. doi:10.1007/978-1-4939-9865-4_10. ISBN 978-1-4939-9865-4.
  37. ↑ Gao, Yibo; Zhao, Hengqiang; An, Ke; Liu, Zongzhi; Hai, Luo; Li, Renda; Zhou, Yang; Zhao, Weipeng; Jia, Yongsheng (2022-08). Whole‐genome bisulfite sequencing analysis of circulating tumour DNA for the detection and molecular classification of cancer. Clinical and Translational Medicine (англ.). Т. 12, № 8. doi:10.1002/ctm2.1014. ISSN 2001-1326. PMC 9398227. PMID 35998020. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  38. ↑ Grehl, Claudius; Wagner, Marc; Lemnian, Ioana; Glaser, Bruno; Grosse, Ivo (2020). Performance of Mapping Approaches for Whole-Genome Bisulfite Sequencing Data in Crop Plants. Frontiers in Plant Science. Т. 11. doi:10.3389/fpls.2020.00176. ISSN 1664-462X. PMC 7093021. PMID 32256504. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  39. ↑ Gu, Hongcang; Smith, Zachary D.; Bock, Christoph; Boyle, Patrick; Gnirke, Andreas; Meissner, Alexander (2011-04). Preparation of reduced representation bisulfite sequencing libraries for genome-scale DNA methylation profiling. Nature Protocols. Т. 6, № 4. с. 468—481. doi:10.1038/nprot.2010.190. ISSN 1750-2799. PMID 21412275. Процитовано 20 червня 2023.
  40. ↑ Nakabayashi, Kazuhiko; Yamamura, Michihiro; Haseagawa, Keita; Hata, Kenichiro (2023). Hatada, Izuho; Horii, Takuro (ред.). Reduced Representation Bisulfite Sequencing (RRBS). Epigenomics: Methods and Protocols (англ.). New York, NY: Springer US. с. 39—51. doi:10.1007/978-1-0716-2724-2_3. ISBN 978-1-0716-2724-2.
  41. ↑ Taiwo, Oluwatosin; Wilson, Gareth A; Morris, Tiffany; Seisenberger, Stefanie; Reik, Wolf; Pearce, Daniel; Beck, Stephan; Butcher, Lee M (2012-04). Methylome analysis using MeDIP-seq with low DNA concentrations. Nature Protocols (англ.). Т. 7, № 4. с. 617—636. doi:10.1038/nprot.2012.012. ISSN 1754-2189. Процитовано 20 червня 2023.
  42. ↑ Ben Maamar, Millissia; Sadler-Riggleman, Ingrid; Beck, Daniel; Skinner, Michael K. (2021). Ruzov, Alexey; Gering, Martin (ред.). Genome-Wide Mapping of DNA Methylation 5mC by Methylated DNA Immunoprecipitation (MeDIP)-Sequencing. DNA Modifications: Methods and Protocols (англ.). New York, NY: Springer US. с. 301—310. doi:10.1007/978-1-0716-0876-0_23. ISBN 978-1-0716-0876-0. PMC 8285090. PMID 32822040.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  43. ↑ Sun, Ruixia; Zhu, Ping (2022-01). Advances in measuring DNA methylation. Blood Science (амер.). Т. 4, № 1. с. 8. doi:10.1097/BS9.0000000000000098. ISSN 2543-6368. PMC 8975094. PMID 35399541. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  44. ↑ Buenrostro, Jason D; Giresi, Paul G; Zaba, Lisa C; Chang, Howard Y; Greenleaf, William J (2013-12). Transposition of native chromatin for fast and sensitive epigenomic profiling of open chromatin, DNA-binding proteins and nucleosome position. Nature Methods (англ.). Т. 10, № 12. с. 1213—1218. doi:10.1038/nmeth.2688. ISSN 1548-7091. PMC 3959825. PMID 24097267. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  45. ↑ ATAC-Seq Analysis of Chromatin Accessibility. www.illumina.com (англ.). Процитовано 20 червня 2023.
  46. ↑ Merrill, Collin B.; Pabon, Miguel A.; Montgomery, Austin B.; Rodan, Aylin R.; Rothenfluh, Adrian (11 квітня 2022). Optimized assay for transposase-accessible chromatin by sequencing (ATAC-seq) library preparation from adult Drosophila melanogaster neurons. Scientific Reports (англ.). Т. 12, № 1. с. 6043. doi:10.1038/s41598-022-09869-4. ISSN 2045-2322. Процитовано 20 червня 2023.
  47. ↑ Wang, Xinkun (22 травня 2023). Next-Generation Sequencing (NGS) Technologies. Next-Generation Sequencing Data Analysis. New York: CRC Press. с. 57—79. ISBN 978-0-429-32918-0.
  48. ↑ Li, Jianying; Wang, Maojun; Li, Yajun; Zhang, Qinghua; Lindsey, Keith; Daniell, Henry; Jin, Shuangxia; Zhang, Xianlong (2019-02). Multi-omics analyses reveal epigenomics basis for cotton somatic embryogenesis through successive regeneration acclimation process. Plant Biotechnology Journal (англ.). Т. 17, № 2. с. 435—450. doi:10.1111/pbi.12988. PMC 6335067. PMID 29999579. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  49. ↑ Zhao, Yue; Gao, Yakun; Xu, Xiaodong; Zhou, Jiwu; Wang, He (2021-12). Multi-omics analysis of genomics, epigenomics and transcriptomics for molecular subtypes and core genes for lung adenocarcinoma. BMC Cancer (англ.). Т. 21, № 1. doi:10.1186/s12885-021-07888-4. ISSN 1471-2407. PMC 7942004. PMID 33750346. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  50. ↑ Hubers, Nikki; Hagenbeek, Fiona A.; Pool, René; Déjean, Sébastien; Harms, Amy C.; Roetman, Peter J.; Van Beijsterveldt, Catharina E. M.; Fanos, Vassilios; Ehli, Erik A. (21 липня 2022). Integrative multi-omics analysis of genomic, epigenomic, and metabolomics data leads to new insights for Attention-Deficit/Hyperactivity Disorder (англ.). doi:10.1101/2022.07.21.22277887. Процитовано 20 червня 2023.
  51. ↑ а б Feinberg, Andrew P.; Tycko, Benjamin (2004-02). The history of cancer epigenetics. Nature Reviews Cancer (англ.). Т. 4, № 2. с. 143—153. doi:10.1038/nrc1279. ISSN 1474-175X. Процитовано 20 червня 2023.
  52. ↑ а б Jones, Peter A.; Baylin, Stephen B. (2007-02). The Epigenomics of Cancer. Cell. Т. 128, № 4. с. 683—692. doi:10.1016/j.cell.2007.01.029. ISSN 0092-8674. PMC 3894624. PMID 17320506. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  53. ↑ а б Jones, Peter A.; Issa, Jean-Pierre J.; Baylin, Stephen (2016-10). Targeting the cancer epigenome for therapy. Nature Reviews Genetics (англ.). Т. 17, № 10. с. 630—641. doi:10.1038/nrg.2016.93. ISSN 1471-0064. Процитовано 20 червня 2023.
  54. ↑ а б Bond, Danielle R; Uddipto, Kumar; Enjeti, Anoop K; Lee, Heather J (2020-07). Single-cell epigenomics in cancer: charting a course to clinical impact. Epigenomics. Т. 12, № 13. с. 1139—1151. doi:10.2217/epi-2020-0046. ISSN 1750-1911. Процитовано 20 червня 2023.
  55. ↑ а б Hudlikar, Rasika; Wang, Lujing; Wu, Renyi; Li, Shanyi; Peter, Rebecca; Shannar, Ahmad; Chou, Pochung Jordan; Liu, Xia; Liu, Zhigang (1 лютого 2021). Epigenetics/Epigenomics and Prevention of Early Stages of Cancer by Isothiocyanates. Cancer Prevention Research. Т. 14, № 2. с. 151—164. doi:10.1158/1940-6207.capr-20-0217. ISSN 1940-6207. PMC 8044264. PMID 33055265. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  56. ↑ а б Gräff, Johannes; Mansuy, Isabelle M. (2008-09). Epigenetic codes in cognition and behaviour. Behavioural Brain Research (англ.). Т. 192, № 1. с. 70—87. doi:10.1016/j.bbr.2008.01.021. Процитовано 20 червня 2023.
  57. ↑ а б Jakovcevski, Mira; Akbarian, Schahram (2012-08). Epigenetic mechanisms in neurological disease. Nature Medicine (англ.). Т. 18, № 8. с. 1194—1204. doi:10.1038/nm.2828. ISSN 1546-170X. PMC 3596876. PMID 22869198. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  58. ↑ а б Landgrave-Gómez, Jorge; Mercado-Gómez, Octavio; Guevara-Guzmán, Rosalinda (2015). Epigenetic mechanisms in neurological and neurodegenerative diseases. Frontiers in Cellular Neuroscience. Т. 9. doi:10.3389/fncel.2015.00058. ISSN 1662-5102. PMC 4343006. PMID 25774124. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  59. ↑ а б Khorkova, Olga; Hsiao, Jane; Wahlestedt, Claes (1 січня 2020). Rosenberg, Roger N.; Pascual, Juan M. (ред.). Chapter 3 - Epigenomics of neurological disorders. Rosenberg's Molecular and Genetic Basis of Neurological and Psychiatric Disease (Sixth Edition) (англ.). Academic Press. с. 41—58. doi:10.1016/b978-0-12-813955-4.00003-9. ISBN 978-0-12-813955-4.
  60. ↑ а б Shanker, Ozasvi R.; Kumar, Sonali; Dixit, Aparna Banerjee; Banerjee, Jyotirmoy; Tripathi, Manjari; Sarat Chandra, P. (1 січня 2023). Singh, Vijai; Mani, Indra (ред.). Chapter Nine - Epigenetics of neurological diseases. Progress in Molecular Biology and Translational Science (англ.). Т. 198. Academic Press. с. 165—184. doi:10.1016/bs.pmbts.2023.01.006.
  61. ↑ а б Richardson, Bruce (2003-10). DNA methylation and autoimmune disease. Clinical Immunology (Orlando, Fla.). Т. 109, № 1. с. 72—79. doi:10.1016/s1521-6616(03)00206-7. ISSN 1521-6616. PMID 14585278. Процитовано 20 червня 2023.
  62. ↑ а б Gupta, Bhawna; Hawkins, R David (2015-03). Epigenomics of autoimmune diseases. Immunology & Cell Biology (англ.). Т. 93, № 3. с. 271—276. doi:10.1038/icb.2015.18. ISSN 0818-9641. PMC 7375206. PMID 25776989. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  63. ↑ а б Surace, Anna Elisa Andrea; Hedrich, Christian M. (2019). The Role of Epigenetics in Autoimmune/Inflammatory Disease. Frontiers in Immunology. Т. 10. doi:10.3389/fimmu.2019.01525. ISSN 1664-3224. PMC 6620790. PMID 31333659. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  64. ↑ а б Mazzone, Roberta; Zwergel, Clemens; Artico, Marco; Taurone, Samanta; Ralli, Massimo; Greco, Antonio; Mai, Antonello (2019-12). The emerging role of epigenetics in human autoimmune disorders. Clinical Epigenetics (англ.). Т. 11, № 1. doi:10.1186/s13148-019-0632-2. ISSN 1868-7075. PMC 6390373. PMID 30808407. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  65. ↑ а б Abi Khalil, Charbel (2014-07). The emerging role of epigenetics in cardiovascular disease. Therapeutic Advances in Chronic Disease (англ.). Т. 5, № 4. с. 178—187. doi:10.1177/2040622314529325. ISSN 2040-6223. PMC 4049125. PMID 24982752. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  66. ↑ а б Soler-Botija, Carolina; Gálvez-Montón, Carolina; Bayés-Genís, Antoni (9 жовтня 2019). Epigenetic Biomarkers in Cardiovascular Diseases. Frontiers in Genetics. Т. 10. doi:10.3389/fgene.2019.00950. ISSN 1664-8021. PMC 6795132. PMID 31649728. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  67. ↑ а б Westerman, Kenneth; Fernández‐Sanlés, Alba; Patil, Prasad; Sebastiani, Paola; Jacques, Paul; Starr, John M.; J. Deary, Ian; Liu, Qing; Liu, Simin (21 квітня 2020). Epigenomic Assessment of Cardiovascular Disease Risk and Interactions With Traditional Risk Metrics. Journal of the American Heart Association (англ.). Т. 9, № 8. doi:10.1161/JAHA.119.015299. ISSN 2047-9980. PMC 7428544. PMID 32308120. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  68. ↑ а б Prasher, Dimple; Greenway, Steven C.; Singh, Raja B. (2020-02). The impact of epigenetics on cardiovascular disease. Biochemistry and Cell Biology (англ.). Т. 98, № 1. с. 12—22. doi:10.1139/bcb-2019-0045. ISSN 0829-8211. Процитовано 20 червня 2023.
  69. ↑ а б Shi, Yuncong; Zhang, Huanji; Huang, Suli; Yin, Li; Wang, Feng; Luo, Pei; Huang, Hui (25 червня 2022). Epigenetic regulation in cardiovascular disease: mechanisms and advances in clinical trials. Signal Transduction and Targeted Therapy (англ.). Т. 7, № 1. с. 1—28. doi:10.1038/s41392-022-01055-2. ISSN 2059-3635. Процитовано 20 червня 2023.
  70. ↑ Pathak, Ayush; Tomar, Sarthak; Pathak, Sujata (16 березня 2023). Epigenetics and Cancer: A Comprehensive Review. Asian Pacific Journal of Cancer Biology (англ.). Т. 8, № 1. с. 75—89. doi:10.31557/apjcb.2023.8.1.75-89. ISSN 2538-4635. Процитовано 20 червня 2023.
  71. ↑ Tsankova, Nadia; Renthal, William; Kumar, Arvind; Nestler, Eric J. (2007-05). Epigenetic regulation in psychiatric disorders. Nature Reviews Neuroscience (англ.). Т. 8, № 5. с. 355—367. doi:10.1038/nrn2132. ISSN 1471-003X. Процитовано 20 червня 2023.
  72. ↑ а б Hoffmann, Anke; Sportelli, Vincenza; Ziller, Michael; Spengler, Dietmar (2017-08). Epigenomics of Major Depressive Disorders and Schizophrenia: Early Life Decides. International Journal of Molecular Sciences (англ.). Т. 18, № 8. с. 1711. doi:10.3390/ijms18081711. ISSN 1422-0067. PMC 5578101. PMID 28777307. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  73. ↑ Petronis, Arturas; Labrie, Viviane (2019-10). The crossroads of psychiatric epigenomics. World Psychiatry (англ.). Т. 18, № 3. с. 353—354. doi:10.1002/wps.20675. ISSN 1723-8617. PMC 6732689. PMID 31496079. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  74. ↑ Penner-Goeke, Signe; Binder, Elisabeth B. (31 грудня 2019). Epigenetics and depression. Dialogues in Clinical Neuroscience (англ.). Т. 21, № 4. с. 397—405. doi:10.31887/DCNS.2019.21.4/ebinder. ISSN 1958-5969. PMC 6952745. PMID 31949407. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  75. ↑ Keverne, Jessica; Binder, Elisabeth B. (27 серпня 2020). A Review of epigenetics in psychiatry: focus on environmental risk factors. Medizinische Genetik (англ.). Т. 32, № 1. с. 57—64. doi:10.1515/medgen-2020-2004. ISSN 1863-5490. Процитовано 20 червня 2023.
  76. ↑ Bennett, David A.; Yu, Lei; Yang, Jingyun; Srivastava, Gyan P.; Aubin, Cristin; De Jager, Philip L. (2015-01). Epigenomics of Alzheimer's disease. Translational Research. Т. 165, № 1. с. 200—220. doi:10.1016/j.trsl.2014.05.006. ISSN 1931-5244. PMC 4233194. PMID 24905038. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  77. ↑ Liu, Xiaolei; Jiao, Bin; Shen, Lu (2018). The Epigenetics of Alzheimer’s Disease: Factors and Therapeutic Implications. Frontiers in Genetics. Т. 9. doi:10.3389/fgene.2018.00579. ISSN 1664-8021. PMC 6283895. PMID 30555513. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  78. ↑ Nikolac Perkovic, Matea; Videtic Paska, Alja; Konjevod, Marcela; Kouter, Katarina; Svob Strac, Dubravka; Nedic Erjavec, Gordana; Pivac, Nela (2021-02). Epigenetics of Alzheimer’s Disease. Biomolecules (англ.). Т. 11, № 2. с. 195. doi:10.3390/biom11020195. ISSN 2218-273X. PMC 7911414. PMID 33573255. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  79. ↑ Srivastava, Anil; Dada, Oluwagbenga; Qian, Jessica; Al-Chalabi, Nzaar; Fatemi, Ali Bani; Gerretsen, Philip; Graff, Ariel; De Luca, Vincenzo (1 листопада 2021). Epigenetics of Schizophrenia. Psychiatry Research (англ.). Т. 305. с. 114218. doi:10.1016/j.psychres.2021.114218. ISSN 0165-1781. Процитовано 20 червня 2023.
  80. ↑ Khavari, Behnaz; Cairns, Murray J. (2020-08). Epigenomic Dysregulation in Schizophrenia: In Search of Disease Etiology and Biomarkers. Cells (англ.). Т. 9, № 8. с. 1837. doi:10.3390/cells9081837. ISSN 2073-4409. PMC 7463953. PMID 32764320. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  81. ↑ Chen, Qing; Li, Dan; Jin, Weifeng; Shi, Yun; Li, Zhenhua; Ma, Peijun; Sun, Jiaqi; Chen, Shuzi; Li, Ping (2021). Research Progress on the Correlation Between Epigenetics and Schizophrenia. Frontiers in Neuroscience. Т. 15. doi:10.3389/fnins.2021.688727. ISSN 1662-453X. PMC 8334178. PMID 34366776. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  82. ↑ Siu, Michelle T.; Weksberg, Rosanna (2017). Delgado-Morales, Raul (ред.). Epigenetics of Autism Spectrum Disorder. Neuroepigenomics in Aging and Disease (англ.). Cham: Springer International Publishing. с. 63—90. doi:10.1007/978-3-319-53889-1_4. ISBN 978-3-319-53889-1.
  83. ↑ Coppedè, Fabio (2021-10). The diagnostic potential of the epigenome in autism spectrum disorders. Epigenomics. Т. 13, № 20. с. 1587—1590. doi:10.2217/epi-2021-0338. ISSN 1750-1911. Процитовано 20 червня 2023.
  84. ↑ Epigenomic Contributions to Autism Spectrum Disorders | Frontiers Research Topic. www.frontiersin.org. Процитовано 20 червня 2023.
  85. ↑ Zahir, Farah R (2021-09). Understanding environmental epigenomics in autism spectrum disorder: an interview with Farah R Zahir. Epigenomics (англ.). Т. 13, № 17. с. 1341—1345. doi:10.2217/epi-2021-0319. ISSN 1750-1911. Процитовано 20 червня 2023.
  86. ↑ LaSalle, Janine M. (17 січня 2023). Epigenomic signatures reveal mechanistic clues and predictive markers for autism spectrum disorder. Molecular Psychiatry (англ.). с. 1—12. doi:10.1038/s41380-022-01917-9. ISSN 1476-5578. Процитовано 20 червня 2023.
  87. ↑ Long, Hai; Yin, Heng; Wang, Ling; Gershwin, M. Eric; Lu, Qianjin (1 листопада 2016). The critical role of epigenetics in systemic lupus erythematosus and autoimmunity. Journal of Autoimmunity (англ.). Т. 74. с. 118—138. doi:10.1016/j.jaut.2016.06.020. ISSN 0896-8411. Процитовано 20 червня 2023.
  88. ↑ Wu, Haijing; Chang, Christopher; Lu, Qianjin (2020). Chang, Christopher; Lu, Qianjin (ред.). The Epigenetics of Lupus Erythematosus. Epigenetics in Allergy and Autoimmunity (англ.). Singapore: Springer. с. 185—207. doi:10.1007/978-981-15-3449-2_7. ISBN 978-981-15-3449-2.
  89. ↑ Adams, David E.; Shao, Wen-Hai (2022-01). Epigenetic Alterations in Immune Cells of Systemic Lupus Erythematosus and Therapeutic Implications. Cells (англ.). Т. 11, № 3. с. 506. doi:10.3390/cells11030506. ISSN 2073-4409. PMC 8834103. PMID 35159315. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  90. ↑ Nemtsova, Marina V.; Zaletaev, Dmitry V.; Bure, Irina V.; Mikhaylenko, Dmitry S.; Kuznetsova, Ekaterina B.; Alekseeva, Ekaterina A.; Beloukhova, Marina I.; Deviatkin, Andrei A.; Lukashev, Alexander N. (2019). Epigenetic Changes in the Pathogenesis of Rheumatoid Arthritis. Frontiers in Genetics. Т. 10. doi:10.3389/fgene.2019.00570. ISSN 1664-8021. PMC 6587113. PMID 31258550. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  91. ↑ Karami, Jafar; Aslani, Saeed; Tahmasebi, Mohammad Naghi; Mousavi, Mohammad Javad; Sharafat Vaziri, Arash; Jamshidi, Ahmadreza; Farhadi, Elham; Mahmoudi, Mahdi (2020-03). Epigenetics in rheumatoid arthritis; fibroblast‐like synoviocytes as an emerging paradigm in the pathogenesis of the disease. Immunology & Cell Biology (англ.). Т. 98, № 3. с. 171—186. doi:10.1111/imcb.12311. ISSN 0818-9641. Процитовано 20 червня 2023.
  92. ↑ Craig, Gary; Kenney, Howard; Nilsson, Eric E.; Sadler-Riggleman, Ingrid; Beck, Daniel; Skinner, Michael K. (10 грудня 2021). Epigenome association study for DNA methylation biomarkers in buccal and monocyte cells for female rheumatoid arthritis. Scientific Reports (англ.). Т. 11, № 1. с. 23789. doi:10.1038/s41598-021-03170-6. ISSN 2045-2322. Процитовано 20 червня 2023.
  93. ↑ Chan, Vera Sau-Fong (2020). Chang, Christopher; Lu, Qianjin (ред.). Epigenetics in Multiple Sclerosis. Epigenetics in Allergy and Autoimmunity (англ.). Singapore: Springer. с. 309—374. doi:10.1007/978-981-15-3449-2_12. ISBN 978-981-15-3449-2.
  94. ↑ Kular, L.; Jagodic, M. (2020-07). Epigenetic insights into multiple sclerosis disease progression. Journal of Internal Medicine (англ.). Т. 288, № 1. с. 82—102. doi:10.1111/joim.13045. ISSN 0954-6820. Процитовано 20 червня 2023.
  95. ↑ Tiane, Assia; Schepers, Melissa; Reijnders, Rick A.; van Veggel, Lieve; Chenine, Sarah; Rombaut, Ben; Dempster, Emma; Verfaillie, Catherine; Wasner, Kobi (7 червня 2023). From methylation to myelination: epigenomic and transcriptomic profiling of chronic inactive demyelinated multiple sclerosis lesions. Acta Neuropathologica (англ.). doi:10.1007/s00401-023-02596-8. ISSN 0001-6322. Процитовано 20 червня 2023.
  96. ↑ Liang, Mingyu; Cowley, Allen W.; Mattson, David L.; Kotchen, Theodore A.; Liu, Yong (2013-07). Epigenomics of Hypertension. Seminars in Nephrology. Т. 33, № 4. с. 392—399. doi:10.1016/j.semnephrol.2013.05.011. ISSN 0270-9295. PMC 3777799. PMID 24011581. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  97. ↑ Han, Liyuan; Liu, Yanfen; Duan, Shiwei; Perry, Benjamin; Li, Wen; He, Yonghan (3 травня 2016). DNA methylation and hypertension: emerging evidence and challenges. Briefings in Functional Genomics (англ.). с. elw014. doi:10.1093/bfgp/elw014. ISSN 2041-2649. Процитовано 20 червня 2023.
  98. ↑ Liang, Mingyu (2018-12). Epigenetic Mechanisms and Hypertension. Hypertension (англ.). Т. 72, № 6. с. 1244—1254. doi:10.1161/HYPERTENSIONAHA.118.11171. ISSN 0194-911X. PMC 6314488. PMID 30571238. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  99. ↑ Silva, Alexandre Sérgio (2022-02). Practical applicability of genetics for the prevention and treatment of hypertension. The Journal of Clinical Hypertension (англ.). Т. 24, № 2. с. 119—121. doi:10.1111/jch.14400. ISSN 1524-6175. PMC 8845449. PMID 34962054. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  100. ↑ Mengozzi, Alessandro; Costantino, Sarah; Mongelli, Alessia; Mohammed, Shafeeq A.; Gorica, Era; Delfine, Valentina; Masi, Stefano; Virdis, Agostino; Ruschitzka, Frank (2023-01). Epigenetic Signatures in Arterial Hypertension: Focus on the Microvasculature. International Journal of Molecular Sciences (англ.). Т. 24, № 5. с. 4854. doi:10.3390/ijms24054854. ISSN 1422-0067. PMC 10003673. PMID 36902291. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  101. ↑ Wierda, Rutger J.; Geutskens, Sacha B.; Jukema, J. Wouter; Quax, Paul H.A.; van den Elsen, Peter J. (2010-06). Epigenetics in atherosclerosis and inflammation. Journal of Cellular and Molecular Medicine (англ.). Т. 14, № 6a. с. 1225—1240. doi:10.1111/j.1582-4934.2010.01022.x. PMC 3828841. PMID 20132414. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  102. ↑ Tang, Haishuang; Zeng, Zhangwei; Shang, Chenghao; Li, Qiang; Liu, Jianmin (2021). Epigenetic Regulation in Pathology of Atherosclerosis: A Novel Perspective. Frontiers in Genetics. Т. 12. doi:10.3389/fgene.2021.810689. ISSN 1664-8021. PMC 8714670. PMID 34976029. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  103. ↑ Örd, Tiit; Õunap, Kadri; Stolze, Lindsey K.; Aherrahrou, Redouane; Nurminen, Valtteri; Toropainen, Anu; Selvarajan, Ilakya; Lönnberg, Tapio; Aavik, Einari (9 липня 2021). Single-Cell Epigenomics and Functional Fine-Mapping of Atherosclerosis GWAS Loci. Circulation Research (англ.). Т. 129, № 2. с. 240—258. doi:10.1161/CIRCRESAHA.121.318971. ISSN 0009-7330. PMC 8260472. PMID 34024118. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  104. ↑ Costantino, Sarah; Paneni, Francesco (2022). von Eckardstein, Arnold; Binder, Christoph J. (ред.). The Epigenome in Atherosclerosis. Prevention and Treatment of Atherosclerosis : Improving State-of-the-Art Management and Search for Novel Targets (англ.). Cham: Springer International Publishing. с. 511—535. doi:10.1007/164_2020_422. ISBN 978-3-030-86076-9.
  105. ↑ Berezin, Alexander E.; Mozos, Ioana; Petrovič, Daniel (2022). Editorial: Epigenetics in Heart Failure Developing: The Orchestra of Etiology and Comorbidities (PDF). Frontiers in Cardiovascular Medicine. Т. 9. doi:10.3389/fcvm.2022.869613. ISSN 2297-055X. PMC 8971835. PMID 35369300. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  106. ↑ Papait, Roberto; Serio, Simone; Condorelli, Gianluigi (1 жовтня 2020). Role of the Epigenome in Heart Failure. Physiological Reviews (англ.). Т. 100, № 4. с. 1753—1777. doi:10.1152/physrev.00037.2019. ISSN 0031-9333. Процитовано 20 червня 2023.
  107. ↑ Mahmoud, Abeer M. (2022-01). An Overview of Epigenetics in Obesity: The Role of Lifestyle and Therapeutic Interventions. International Journal of Molecular Sciences (англ.). Т. 23, № 3. с. 1341. doi:10.3390/ijms23031341. ISSN 1422-0067. PMC 8836029. PMID 35163268. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  108. ↑ Ling, Charlotte; Groop, Leif (1 грудня 2009). Epigenetics: A Molecular Link Between Environmental Factors and Type 2 Diabetes. Diabetes (англ.). Т. 58, № 12. с. 2718—2725. doi:10.2337/db09-1003. ISSN 0012-1797. PMC 2780862. PMID 19940235. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  109. ↑ Dhawan, Sangeeta; Natarajan, Rama (27 червня 2019). Epigenetics and Type 2 Diabetes Risk. Current Diabetes Reports (англ.). Т. 19, № 8. с. 47. doi:10.1007/s11892-019-1168-8. ISSN 1539-0829. PMC 6777943. PMID 31250127. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  110. ↑ Domingo-Relloso, Arce; Gribble, Matthew O.; Riffo-Campos, Angela L.; Haack, Karin; Cole, Shelley A.; Tellez-Plaza, Maria; Umans, Jason G.; Fretts, Amanda M.; Zhang, Ying (2022-12). Epigenetics of type 2 diabetes and diabetes-related outcomes in the Strong Heart Study. Clinical Epigenetics (англ.). Т. 14, № 1. doi:10.1186/s13148-022-01392-7. ISSN 1868-7075. PMC 9759920. PMID 36529747. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  111. ↑ Izquierdo, Andrea G.; Crujeiras, Ana B. (1 березня 2019). Role of epigenomic mechanisms in the onset and management of insulin resistance. Reviews in Endocrine and Metabolic Disorders (англ.). Т. 20, № 1. с. 89—102. doi:10.1007/s11154-019-09485-0. ISSN 1573-2606. Процитовано 20 червня 2023.
  112. ↑ Lee, Ji-Eun; Schmidt, Hannah; Lai, Binbin; Ge, Kai (1 червня 2019). Transcriptional and Epigenomic Regulation of Adipogenesis. Molecular and Cellular Biology (англ.). Т. 39, № 11. doi:10.1128/MCB.00601-18. ISSN 1098-5549. PMC 6517598. PMID 30936246. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  113. ↑ Obri, Arnaud; Claret, Marc (5 червня 2019). The role of epigenetics in hypothalamic energy balance control: implications for obesity. Cell Stress (англ.). Т. 3, № 7. с. 208—220. doi:10.15698/cst2019.07.191. ISSN 2523-0204. PMC 6612891. PMID 31309172. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  114. ↑ Rosen, Evan D.; Kaestner, Klaus H.; Natarajan, Rama; Patti, Mary-Elizabeth; Sallari, Richard; Sander, Maike; Susztak, Katalin (12 вересня 2018). Epigenetics and Epigenomics: Implications for Diabetes and Obesity. Diabetes. Т. 67, № 10. с. 1923—1931. doi:10.2337/db18-0537. ISSN 0012-1797. PMC 6463748. PMID 30237160. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  115. ↑ а б Alkozi, Hanan A.; Franco, Rafael; Pintor, Jesús J. (2017). Epigenetics in the Eye: An Overview of the Most Relevant Ocular Diseases. Frontiers in Genetics. Т. 8. doi:10.3389/fgene.2017.00144. ISSN 1664-8021. PMC 5643502. PMID 29075285. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  116. ↑ Wei, Lai; Liu, Baoying; Tuo, Jingsheng; Shen, Defen; Chen, Ping; Li, Zhiyu; Liu, Xunxian; Ni, Jia; Dagur, Pradeep (2012-11). Hypomethylation of the IL17RC Promoter Associates with Age-Related Macular Degeneration. Cell Reports (англ.). Т. 2, № 5. с. 1151—1158. doi:10.1016/j.celrep.2012.10.013. PMC 3513594. PMID 23177625. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  117. ↑ Gemenetzi, M.; Lotery, A. J. (1 березня 2020). Epigenetics in age-related macular degeneration: new discoveries and future perspectives. Cellular and Molecular Life Sciences (англ.). Т. 77, № 5. с. 807—818. doi:10.1007/s00018-019-03421-w. ISSN 1420-9071. PMC 7058675. PMID 31897542. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  118. ↑ Liu, Wendy W.; Sun, Yang (1 листопада 2022). Epigenetics in glaucoma: a link between DNA methylation and neurodegeneration. The Journal of Clinical Investigation (англ.). Т. 132, № 21. doi:10.1172/JCI163670. ISSN 0021-9738. PMC 9621123. PMID 36317630. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  119. ↑ Kowluru, Renu A. (2023-01). Cross Talks between Oxidative Stress, Inflammation and Epigenetics in Diabetic Retinopathy. Cells (англ.). Т. 12, № 2. с. 300. doi:10.3390/cells12020300. ISSN 2073-4409. PMC 9857338. PMID 36672234. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  120. ↑ Liu, Siyu; Hu, Chenyang; Luo, Yueqiu; Yao, Ke (2020-05). Genome-wide DNA methylation profiles may reveal new possible epigenetic pathogenesis of sporadic congenital cataract. Epigenomics. Т. 12, № 9. с. 771—788. doi:10.2217/epi-2019-0254. ISSN 1750-1911. Процитовано 20 червня 2023.
  121. ↑ Lu, Yuancheng; Brommer, Benedikt; Tian, Xiao; Krishnan, Anitha; Meer, Margarita; Wang, Chen; Vera, Daniel L.; Zeng, Qiurui; Yu, Doudou (2020-12). Reprogramming to recover youthful epigenetic information and restore vision. Nature (англ.). Т. 588, № 7836. с. 124—129. doi:10.1038/s41586-020-2975-4. ISSN 1476-4687. Процитовано 7 грудня 2022.
  122. ↑ Amenyah, Sophia D; Ward, Mary; Strain, JJ; McNulty, Helene; Hughes, Catherine F; Dollin, Caitlin; Walsh, Colum P; Lees-Murdock, Diane J (1 липня 2020). Nutritional Epigenomics and Age-Related Disease. Current Developments in Nutrition (англ.). Т. 4, № 7. с. nzaa097. doi:10.1093/cdn/nzaa097. ISSN 2475-2991. PMC 7335360. PMID 32666030. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  123. ↑ а б Pagiatakis, Christina; Musolino, Elettra; Gornati, Rosalba; Bernardini, Giovanni; Papait, Roberto (2021-04). Epigenetics of aging and disease: a brief overview. Aging Clinical and Experimental Research (англ.). Т. 33, № 4. с. 737—745. doi:10.1007/s40520-019-01430-0. ISSN 1720-8319. PMC 8084772. PMID 31811572. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  124. ↑ а б la Torre, Annamaria; Lo Vecchio, Filomena; Greco, Antonio (2023-01). Epigenetic Mechanisms of Aging and Aging-Associated Diseases. Cells (англ.). Т. 12, № 8. с. 1163. doi:10.3390/cells12081163. ISSN 2073-4409. PMC 10136616. PMID 37190071. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  125. ↑ а б Dawson, Mark A.; Kouzarides, Tony (2012-07). Cancer Epigenetics: From Mechanism to Therapy. Cell (англ.). Т. 150, № 1. с. 12—27. doi:10.1016/j.cell.2012.06.013. Процитовано 20 червня 2023.
  126. ↑ Egger, Gerda; Liang, Gangning; Aparicio, Ana; Jones, Peter A. (2004-05). Epigenetics in human disease and prospects for epigenetic therapy. Nature (англ.). Т. 429, № 6990. с. 457—463. doi:10.1038/nature02625. ISSN 0028-0836. Процитовано 20 червня 2023.
  127. ↑ Heerboth, Sarah; Lapinska, Karolina; Snyder, Nicole; Leary, Meghan; Rollinson, Sarah; Sarkar, Sibaji (2014-01). Use of Epigenetic Drugs in Disease: An Overview. Genetics & Epigenetics (англ.). Т. 6. с. GEG.S12270. doi:10.4137/GEG.S12270. ISSN 1179-237X. PMC 4251063. PMID 25512710. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  128. ↑ Zhang, Su; Meng, Yang; Zhou, Lian; Qiu, Lei; Wang, Heping; Su, Dan; Zhang, Bo; Chan, Kui‐Ming; Han, Junhong (2022-12). Targeting epigenetic regulators for inflammation: Mechanisms and intervention therapy. MedComm (англ.). Т. 3, № 4. doi:10.1002/mco2.173. ISSN 2688-2663. PMC 9477794. PMID 36176733. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  129. ↑ Chandra Rao Thumu, Surya; Rani Papanna, Shobha; Manjulata Devi, Sundru (16 березня 2023). Perspective Chapter: Epigenetic Therapy - The Future Treatment for Cancer. DNA Replication: Epigenetic Mechanism and Gene Therapy Applications [Working Title] (англ.). IntechOpen. doi:10.5772/intechopen.110641.
  130. ↑ Sahafnejad, Zahra; Ramazi, Shahin; Allahverdi, Abdollah (2023-04). An Update of Epigenetic Drugs for the Treatment of Cancers and Brain Diseases: A Comprehensive Review. Genes (англ.). Т. 14, № 4. с. 873. doi:10.3390/genes14040873. ISSN 2073-4425. PMC 10137918. PMID 37107631. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  131. ↑ Singh, Deepti; Khan, Mohammad Afsar; Siddique, Hifzur R (14 червня 2023). Role of epigenetic drugs in sensitizing cancers to anticancer therapies: emerging trends and clinical advancements. Epigenomics (англ.). doi:10.2217/epi-2023-0142. ISSN 1750-1911. Процитовано 20 червня 2023.
  132. ↑ Jabeen, Asma; Malik, Geetika; Mir, Javid Iqbal; Rasool, Rozy (26 січня 2023). Nutrigenomics: linking food to genome. Italian Journal of Food Science (англ.). Т. 35, № 1. с. 26—40. doi:10.15586/ijfs.v35i1.2262. ISSN 1120-1770. Процитовано 20 червня 2023.
  133. ↑ Choi, Sang-Woon; Friso, Simonetta (2010-11). Epigenetics: A New Bridge between Nutrition and Health. Advances in Nutrition (англ.). Т. 1, № 1. с. 8—16. doi:10.3945/an.110.1004. PMC 3042783. PMID 22043447. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  134. ↑ Fenech, Michael; El-Sohemy, Ahmed; Cahill, Leah; Ferguson, Lynnette R.; French, Tapaeru-Ariki C.; Tai, E. Shyong; Milner, John; Koh, Woon-Puay; Xie, Lin (2011). Nutrigenetics and Nutrigenomics: Viewpoints on the Current Status and Applications in Nutrition Research and Practice. Lifestyle Genomics (англ.). Т. 4, № 2. с. 69—89. doi:10.1159/000327772. ISSN 2504-3161. PMC 3121546. PMID 21625170. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  135. ↑ Nasir, Ayesha; Bullo, Mir. M. Hassan; Ahmed, Zaheer; Imtiaz, Aysha; Yaqoob, Eesha; Safdar, Mahpara; Ahmed, Hajra; Afreen, Asma; Yaqoob, Sanabil (27 квітня 2020). Nutrigenomics: Epigenetics and cancer prevention: A comprehensive review. Critical Reviews in Food Science and Nutrition (англ.). Т. 60, № 8. с. 1375—1387. doi:10.1080/10408398.2019.1571480. ISSN 1040-8398. Процитовано 20 червня 2023.
  136. ↑ а б The Nobel Prize in Physiology or Medicine 2012. NobelPrize.org (амер.). Процитовано 9 жовтня 2023.
  137. ↑ а б Takahashi, Kazutoshi; Yamanaka, Shinya (2006-08). Induction of Pluripotent Stem Cells from Mouse Embryonic and Adult Fibroblast Cultures by Defined Factors. Cell. Т. 126, № 4. с. 663—676. doi:10.1016/j.cell.2006.07.024. ISSN 0092-8674. Процитовано 9 жовтня 2023.
  138. ↑ Jablonka, Eva; Raz, Gal (2009-06). Transgenerational Epigenetic Inheritance: Prevalence, Mechanisms, and Implications for the Study of Heredity and Evolution. The Quarterly Review of Biology (англ.). Т. 84, № 2. с. 131—176. doi:10.1086/598822. ISSN 0033-5770. Процитовано 20 червня 2023.
  139. ↑ Skinner, Michael K; Guerrero-Bosagna, Carlos; Haque, M Muksitul (3 серпня 2015). Environmentally induced epigenetic transgenerational inheritance of sperm epimutations promote genetic mutations. Epigenetics (англ.). Т. 10, № 8. с. 762—771. doi:10.1080/15592294.2015.1062207. ISSN 1559-2294. PMC 4622673. PMID 26237076. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  140. ↑ Fitz-James, Maximilian H.; Cavalli, Giacomo (2022-06). Molecular mechanisms of transgenerational epigenetic inheritance. Nature Reviews Genetics (англ.). Т. 23, № 6. с. 325—341. doi:10.1038/s41576-021-00438-5. ISSN 1471-0064. Процитовано 20 червня 2023.
  141. ↑ Luft, Friedrich C. (4 жовтня 2022). Epigenetic “Transgenerational” Inheritance. Circulation (англ.). Т. 146, № 14. с. 1096—1098. doi:10.1161/CIRCULATIONAHA.122.061794. ISSN 0009-7322. Процитовано 20 червня 2023.
  142. ↑ Herman, Jacob J.; Spencer, Hamish G.; Donohue, Kathleen; Sultan, Sonia E. (2014-03). HOW STABLE ‘SHOULD’ EPIGENETIC MODIFICATIONS BE? INSIGHTS FROM ADAPTIVE PLASTICITY AND BET HEDGING: SPECIAL SECTION. Evolution (англ.). Т. 68, № 3. с. 632—643. doi:10.1111/evo.12324. Процитовано 20 червня 2023.
  143. ↑ Greenspoon, Philip B.; Spencer, Hamish G.; M'Gonigle, Leithen K. (2022-06). Epigenetic induction may speed up or slow down speciation with gene flow. Evolution (англ.). Т. 76, № 6. с. 1170—1182. doi:10.1111/evo.14494. ISSN 0014-3820. PMC 9321097. PMID 35482931. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  144. ↑ Angers, Bernard; Castonguay, Emilie; Massicotte, Rachel (2010-04). Environmentally induced phenotypes and DNA methylation: how to deal with unpredictable conditions until the next generation and after. Molecular Ecology (англ.). Т. 19, № 7. с. 1283—1295. doi:10.1111/j.1365-294X.2010.04580.x. Процитовано 20 червня 2023.
  145. ↑ Bonduriansky, Russell; Day, Troy (1 грудня 2009). Nongenetic Inheritance and Its Evolutionary Implications. Annual Review of Ecology, Evolution, and Systematics (англ.). Т. 40, № 1. с. 103—125. doi:10.1146/annurev.ecolsys.39.110707.173441. ISSN 1543-592X. Процитовано 20 червня 2023.
  146. ↑ Saunders, Peter T. (2017). Epigenetics and Evolution. Human Development (англ.). Т. 60, № 2-3. с. 81—94. doi:10.1159/000477993. ISSN 0018-716X. Процитовано 20 червня 2023.
  147. ↑ Hatton, Ian A.; Galbraith, Eric D.; Merleau, Nono S. C.; Miettinen, Teemu P.; Smith, Benjamin McDonald; Shander, Jeffery A. (26 вересня 2023). The human cell count and size distribution. Proceedings of the National Academy of Sciences (англ.). Т. 120, № 39. doi:10.1073/pnas.2303077120. ISSN 0027-8424. PMC 10523466. PMID 37722043. Процитовано 9 жовтня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  148. ↑ Reik, Wolf (2007-05). Stability and flexibility of epigenetic gene regulation in mammalian development. Nature (англ.). Т. 447, № 7143. с. 425—432. doi:10.1038/nature05918. ISSN 0028-0836. Процитовано 20 червня 2023.
  149. ↑ Hajkova, Petra (12 серпня 2011). Epigenetic reprogramming in the germline: towards the ground state of the epigenome. Philosophical Transactions of the Royal Society B: Biological Sciences (англ.). Т. 366, № 1575. с. 2266—2273. doi:10.1098/rstb.2011.0042. ISSN 0962-8436. PMC 3130423. PMID 21727132. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  150. ↑ Mikkelsen, Tarjei S.; Ku, Manching; Jaffe, David B.; Issac, Biju; Lieberman, Erez; Giannoukos, Georgia; Alvarez, Pablo; Brockman, William; Kim, Tae-Kyung (2007-08). Genome-wide maps of chromatin state in pluripotent and lineage-committed cells. Nature (англ.). Т. 448, № 7153. с. 553—560. doi:10.1038/nature06008. ISSN 0028-0836. PMC 2921165. PMID 17603471. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  151. ↑ Seisenberger, Stefanie; Peat, Julian R; Reik, Wolf (2013-06). Conceptual links between DNA methylation reprogramming in the early embryo and primordial germ cells. Current Opinion in Cell Biology (англ.). Т. 25, № 3. с. 281—288. doi:10.1016/j.ceb.2013.02.013. Процитовано 20 червня 2023.
  152. ↑ Gruhn, Wolfram H.; Tang, Walfred W.C.; Dietmann, Sabine; Alves-Lopes, João P.; Penfold, Christopher A.; Wong, Frederick C. K.; Ramakrishna, Navin B.; Surani, M. Azim (20 січня 2023). Epigenetic resetting in the human germ line entails histone modification remodeling. Science Advances (англ.). Т. 9, № 3. doi:10.1126/sciadv.ade1257. ISSN 2375-2548. PMC 9848478. PMID 36652508. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  153. ↑ Guttman, Mitchell; Rinn, John L. (2012-02). Modular regulatory principles of large non-coding RNAs. Nature (англ.). Т. 482, № 7385. с. 339—346. doi:10.1038/nature10887. ISSN 0028-0836. PMC 4197003. PMID 22337053. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  154. ↑ а б Hawkins-Hooker, Alex; Visonà, Giovanni; Narendra, Tanmayee; Rojas-Carulla, Mateo; Schölkopf, Bernhard; Schweikert, Gabriele (14 лютого 2022). Getting Personal with Epigenetics: Towards Machine-Learning-Assisted Precision Epigenomics (англ.). doi:10.1101/2022.02.11.479115. Процитовано 20 червня 2023.
  155. ↑ а б Hull, Rodney; Ramagaga, Serwalo; Nkosi, Nomsa; Marina, Rahaba; Kabahuma, Rosemary I.; Dlamini, Zodwa (2023). Dlamini, Zodwa (ред.). Epigenetics Analysis Using Artificial Intelligence in the Era of Precision Oncology. Artificial Intelligence and Precision Oncology: Bridging Cancer Research and Clinical Decision Support (англ.). Cham: Springer Nature Switzerland. с. 117—137. doi:10.1007/978-3-031-21506-3_6. ISBN 978-3-031-21506-3.
  156. ↑ Hilton, Isaac B; D'Ippolito, Anthony M; Vockley, Christopher M; Thakore, Pratiksha I; Crawford, Gregory E; Reddy, Timothy E; Gersbach, Charles A (2015-05). Epigenome editing by a CRISPR-Cas9-based acetyltransferase activates genes from promoters and enhancers. Nature Biotechnology (англ.). Т. 33, № 5. с. 510—517. doi:10.1038/nbt.3199. ISSN 1087-0156. PMC 4430400. PMID 25849900. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  157. ↑ Bashtrykov, Pavel; Jeltsch, Albert (2017). Delgado-Morales, Raul (ред.). Epigenome Editing in the Brain. Neuroepigenomics in Aging and Disease (англ.). Cham: Springer International Publishing. с. 409—424. doi:10.1007/978-3-319-53889-1_21. ISBN 978-3-319-53889-1.
  158. ↑ Brocken, Daan J.W.; Tark-Dame, Mariliis; Dame, Remus T. (2018). dCas9: A Versatile Tool for Epigenome Editing. Current Issues in Molecular Biology (англ.). с. 15—32. doi:10.21775/cimb.026.015. ISSN 1467-3037. Процитовано 20 червня 2023.
  159. ↑ Pei, Wen-Di; Zhang, Yan; Yin, Tai-Lang; Yu, Yang (20 травня 2020). Epigenome editing by CRISPR/Cas9 in clinical settings: possibilities and challenges. Briefings in Functional Genomics (англ.). Т. 19, № 3. с. 215—228. doi:10.1093/bfgp/elz035. ISSN 2041-2657. Процитовано 20 червня 2023.
  160. ↑ Angermueller, Christof; Lee, Heather J.; Reik, Wolf; Stegle, Oliver (2017-12). DeepCpG: accurate prediction of single-cell DNA methylation states using deep learning. Genome Biology (англ.). Т. 18, № 1. doi:10.1186/s13059-017-1189-z. ISSN 1474-760X. PMC 5387360. PMID 28395661. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  161. ↑ Rauschert, S.; Raubenheimer, K.; Melton, P. E.; Huang, R. C. (2020-12). Machine learning and clinical epigenetics: a review of challenges for diagnosis and classification. Clinical Epigenetics (англ.). Т. 12, № 1. doi:10.1186/s13148-020-00842-4. ISSN 1868-7075. PMC 7118917. PMID 32245523. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  162. ↑ Brasil, Sandra; Neves, Cátia José; Rijoff, Tatiana; Falcão, Marta; Valadão, Gonçalo; Videira, Paula A.; dos Reis Ferreira, Vanessa (2021). Artificial Intelligence in Epigenetic Studies: Shedding Light on Rare Diseases. Frontiers in Molecular Biosciences. Т. 8. doi:10.3389/fmolb.2021.648012. ISSN 2296-889X. PMC 8131862. PMID 34026829. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  163. ↑ Arslan, Emre; Schulz, Jonathan; Rai, Kunal (1 грудня 2021). Machine Learning in Epigenomics: Insights into Cancer Biology and Medicine. Biochimica et Biophysica Acta (BBA) - Reviews on Cancer (англ.). Т. 1876, № 2. с. 188588. doi:10.1016/j.bbcan.2021.188588. ISSN 0304-419X. PMC 8595561. PMID 34245839. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  164. ↑ Relton, Caroline L; Gaunt, Tom; McArdle, Wendy; Ho, Karen; Duggirala, Aparna; Shihab, Hashem; Woodward, Geoff; Lyttleton, Oliver; Evans, David M (2015-08). Data Resource Profile: Accessible Resource for Integrated Epigenomic Studies (ARIES). International Journal of Epidemiology (англ.). Т. 44, № 4. с. 1181—1190. doi:10.1093/ije/dyv072. ISSN 0300-5771. PMC 5593097. PMID 25991711. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  165. ↑ The BLUEPRINT consortium; Bock, Christoph; Halbritter, Florian; Carmona, Francisco J; Tierling, Sascha; Datlinger, Paul; Assenov, Yassen; Berdasco, María; Bergmann, Anke K (2016-07). Quantitative comparison of DNA methylation assays for biomarker development and clinical applications. Nature Biotechnology (англ.). Т. 34, № 7. с. 726—737. doi:10.1038/nbt.3605. ISSN 1087-0156. Процитовано 20 червня 2023.
  166. ↑ Ng, Gavin Yong-Quan; Sheng, Dominic Paul Lee Kok; Bae, Han-Gyu; Kang, Sung Wook; Fann, David Yang-Wei; Park, Jinsu; Kim, Joonki; Alli-Shaik, Asfa; Lee, Jeongmi (1 серпня 2022). Integrative epigenomic and transcriptomic analyses reveal metabolic switching by intermittent fasting in brain. GeroScience (англ.). Т. 44, № 4. с. 2171—2194. doi:10.1007/s11357-022-00537-z. ISSN 2509-2723. PMC 9617005. PMID 35357643. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  167. ↑ Kulis, Marta; Martin‐Subero, Jose Ignacio (2023-02). Integrative epigenomics in chronic lymphocytic leukaemia: Biological insights and clinical applications. British Journal of Haematology (англ.). Т. 200, № 3. с. 280—290. doi:10.1111/bjh.18465. ISSN 0007-1048. Процитовано 20 червня 2023.
  168. ↑ Huang, Sijia; Chaudhary, Kumardeep; Garmire, Lana X. (16 червня 2017). More Is Better: Recent Progress in Multi-Omics Data Integration Methods. Frontiers in Genetics. Т. 8. doi:10.3389/fgene.2017.00084. ISSN 1664-8021. PMC 5472696. PMID 28670325. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  169. ↑ Babu, Mohan; Snyder, Michael (2023-06). Multi-Omics Profiling for Health. Molecular & Cellular Proteomics. Т. 22, № 6. с. 100561. doi:10.1016/j.mcpro.2023.100561. ISSN 1535-9476. PMC 10220275. PMID 37119971. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  170. ↑ а б Hasin, Yehudit; Seldin, Marcus; Lusis, Aldons (5 травня 2017). Multi-omics approaches to disease. Genome Biology. Т. 18, № 1. с. 83. doi:10.1186/s13059-017-1215-1. ISSN 1474-760X. PMC 5418815. PMID 28476144. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  171. ↑ Stein, Catarina M.; Weiskirchen, Ralf; Damm, Frederik; Strzelecka, Paulina M. (2021-11). Single‐cell omics: Overview, analysis, and application in biomedical science. Journal of Cellular Biochemistry (англ.). Т. 122, № 11. с. 1571—1578. doi:10.1002/jcb.30134. ISSN 0730-2312. Процитовано 20 червня 2023.
  172. ↑ Vandereyken, Katy; Sifrim, Alejandro; Thienpont, Bernard; Voet, Thierry (2 березня 2023). Methods and applications for single-cell and spatial multi-omics. Nature Reviews Genetics (англ.). doi:10.1038/s41576-023-00580-2. ISSN 1471-0056. PMC 9979144. PMID 36864178. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  173. ↑ Schwartzman, Omer; Tanay, Amos (2015-12). Single-cell epigenomics: techniques and emerging applications. Nature Reviews Genetics (англ.). Т. 16, № 12. с. 716—726. doi:10.1038/nrg3980. ISSN 1471-0064. Процитовано 20 червня 2023.
  174. ↑ Clark, Stephen J.; Lee, Heather J.; Smallwood, Sébastien A.; Kelsey, Gavin; Reik, Wolf (2016-12). Single-cell epigenomics: powerful new methods for understanding gene regulation and cell identity. Genome Biology (англ.). Т. 17, № 1. doi:10.1186/s13059-016-0944-x. ISSN 1474-760X. PMC 4834828. PMID 27091476. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  175. ↑ Kelsey, Gavin; Stegle, Oliver; Reik, Wolf (6 жовтня 2017). Single-cell epigenomics: Recording the past and predicting the future. Science (англ.). Т. 358, № 6359. с. 69—75. doi:10.1126/science.aan6826. ISSN 0036-8075. Процитовано 20 червня 2023.
  176. ↑ Harada, Akihito; Kimura, Hiroshi; Ohkawa, Yasuyuki (1 грудня 2021). Recent advances in single-cell epigenomics. Current Opinion in Structural Biology (англ.). Т. 71. с. 116—122. doi:10.1016/j.sbi.2021.06.010. ISSN 0959-440X. Процитовано 20 червня 2023.
  177. ↑ LaFave, Lindsay M.; Savage, Rachel E.; Buenrostro, Jason D. (11 квітня 2022). Single-Cell Epigenomics Reveals Mechanisms of Cancer Progression. Annual Review of Cancer Biology (англ.). Т. 6, № 1. с. 167—185. doi:10.1146/annurev-cancerbio-070620-094453. ISSN 2472-3428. Процитовано 20 червня 2023.
  178. ↑ Ho, S.-M.; Johnson, A.; Tarapore, P.; Janakiram, V.; Zhang, X.; Leung, Y.-K. (1 грудня 2012). Environmental Epigenetics and Its Implication on Disease Risk and Health Outcomes. ILAR Journal (англ.). Т. 53, № 3-4. с. 289—305. doi:10.1093/ilar.53.3-4.289. ISSN 1084-2020. PMC 4021822. PMID 23744968. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  179. ↑ Sapienza, Carmen; Issa, Jean-Pierre (17 липня 2016). Diet, Nutrition, and Cancer Epigenetics. Annual Review of Nutrition (англ.). Т. 36, № 1. с. 665—681. doi:10.1146/annurev-nutr-121415-112634. ISSN 0199-9885. Процитовано 20 червня 2023.
  180. ↑ Toraño, Estela G.; García, María G.; Fernández-Morera, Juan Luis; Niño-García, Pilar; Fernández, Agustín F. (2016). The Impact of External Factors on the Epigenome: In Utero and over Lifetime. BioMed Research International (англ.). Т. 2016. с. 1—17. doi:10.1155/2016/2568635. ISSN 2314-6133. PMC 4887632. PMID 27294112. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  181. ↑ Alvarado-Cruz, Isabel; Alegría-Torres, Jorge A.; Montes-Castro, Nereida; Jiménez-Garza, Octavio; Quintanilla-Vega, Betzabet (27 липня 2018). Environmental Epigenetic Changes, as Risk Factors for the Development of Diseases in Children: A Systematic Review. Annals of Global Health (англ.). Т. 84, № 2. с. 212—224. doi:10.29024/aogh.909. ISSN 2214-9996. PMC 6748183. PMID 30873799. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  182. ↑ Sen, Payel; Shah, Parisha P.; Nativio, Raffaella; Berger, Shelley L. (2016-08). Epigenetic Mechanisms of Longevity and Aging. Cell (англ.). Т. 166, № 4. с. 822—839. doi:10.1016/j.cell.2016.07.050. PMC 5821249. PMID 27518561. Процитовано 20 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
Галузі
Біомедицина
Біотехнологія
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Епігеноміка&oldid=42311917