Організація Договору Південно-Східної Азії — Вікіпедія

Організація Договору Південно-Східної Азії
Організація Договору Південно-Східної Азії
	прапор
	Прапор СЕАТО
	Країни-члени СЕАТО
Абревіатура	СЕАТО (англ. SEATO)
Тип	міжурядовий воєнний союз
Засновано	8 вересня 1954
Розпущено	30 червня 1977
Країна	Таїланд
Штаб-квартира	Бангкок, Таїланд
Місце діяльності	Південно-Східна Азія
Членство	8 держав Австралія; Нова Зеландія; Пакистан (включаючи Східний Пакистан, сьогодні Бангладеш); Філіппіни; Таїланд; Франція; Велика Британія; США; ; Не члени, перебувають під захистом СЕАТО 3 держави Камбоджа[en] (до 1956) Кхмерська Республіка (1970–1975); Південний В'єтнам; Королівство Лаос;
Офіційні мови	6 мов англійська ; урду ; тайська ; філіппінська ; іспанська ; французька ;
Бюджет	Разом: US$1.236 трильйона
	Вебсайт: seato.int
	Організація Договору Південно-Східної Азії у Вікісховищі

|alt= |image_border=

СЕАТО (англ. SEATO, фр. OTASE), Організація Договору Південно-Східної Азії (англ. South-East Asia Treaty Organization, фр. Organisation du Traité de l‍ 'Asie du Sud-Est, тай. องค์การสนธิสัญญาป้องกันภูมิภาคเอเชียตะวันออกเฉียงใต้, бенг. সিয়াটো, в'єт. Tổ chức Hiệp ước Đông Nam Á), або Манільський пакт (англ. Manila Pact) — військово-політичний блок країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що існував з 1955 по 1977 року.

Головним чином створений для блокування подальших комуністичних захоплень у Південно-Східній Азії, SEATO зазвичай вважається невдалим, оскільки внутрішні конфлікти та суперечки перешкоджали загальному використанню військ SEATO; однак культурні та освітні програми, що фінансуються SEATO, залишили тривалий вплив у Південно-Східній Азії. SEATO було розпущено 30 червня 1977 після того, як багато членів втратили інтерес і вийшли.

Укладення Манільського пакту[ред. | ред. код]

Договір колективного захисту Південно-Східної Азії (Договір Південно-Східної Азії, англ. Southeast Asia Collective Defense Treaty), або Манільський договір (Манільський пакт) про створення організації СЕАТО підписаний 8 вересня 1954. 2 грудня 1954 ратифікаційну грамоту вніс Таїланд. 1 лютого 1955 його ратифікував Сенат США, а 4 лютого підписав Президент США. У підсумку, 19 лютого 1955 ратифікаційні грамоти внесли всі інші країни, які підписали документ, проте офіційно організація СЕАТО з'явилася в 1956.

Символіка СЕАТО[ред. | ред. код]

У 1959 у СЕАТО з'явилися свої прапор та емблема.

Девіз СЕАТО: єдність, мир, прогрес (англ. Unity, Peace, Progress).

Склад СЕАТО[ред. | ред. код]

В СЕАТО входили:

Партнерами СЕАТО по діалогу були:

Південна Корея (відправляла війська до В'єтнаму),
Південний В'єтнам (на момент підписання договору входив у Французький Союз разом з Камбоджею, у 1975 Республіка В'єтнам припинила своє існування).

Бюджет[ред. | ред. код]

Середній розмір внесків до цивільного та військового бюджетів між 1958 і 1973^[1]:

Сполучені Штати: 24%
Сполучене Королівство: 16%
Франція: 13.5%
Австралія: 13.5%
Пакистан: 8%
Філіппіни: 8%
Таїланд: 8%
Нова Зеландія: 8%

Генеральні секретарі[ред. | ред. код]

Генеральні секретарі СЕАТО:

Ім'я	Країна	Від	До
Пот Сарасін^[en]	Таїланд	5 вересня 1957	22 вересня 1958
Вільям Ворт^[en] (в.о.)	Австралія	22 вересня 1957	10 січня 1958
Пот Сарасін^[en]	Таїланд	10 січня 1958	13 грудня 1963
Вільям Ворт^[en] (в.о.)	Австралія	13 грудня 1963	19 лютого 1964
Контхі Суфамонгкхон^[de]	Таїланд	19 лютого 1964	1 липня 1965
Хесус М. Варґас^[en]	Філіппіни	1 липня 1965	5 вересня 1972
Сунтхорн Хонгладаром^{[th; de]}	Таїланд	5 вересня 1972	30 червня 1977

Початок діяльності блоку[ред. | ред. код]

Блок підтримав втручання США в війну у В'єтнамі, але вже незабаром після початку активного втручання (1965) в організації стали виявлятися ознаки кризи, пов'язаної із загостренням протиріч між її учасниками, а пізніше почався процесом ослаблення міжнародної напруженості.

З моменту підписання договору зацікавленість Франції постійно зменшувалася — з 1965 перестала брати участь у сесіях Ради, потім відмовилася від участі у військовій діяльності СЕАТО, а в 1973 заявила про припинення з 30 червня 1974 фінансової участі в організації, таким чином остаточно покинувши лави її членів.

Зацікавленість у членстві Великої Британії в СЕАТО була більшою, однак стала знижуватися після надання незалежності Малайї в 1957, створення в 1963 з Малайї, Сінгапуру, Сабаху (Північного Борнео) та Сараваку Федерації Малайзії, але, особливо, після індонезійсько-малайзійського конфлікту 1963—1966.

Культурні ефекти[ред. | ред. код]

A picture of a U.S. postage stamp bearing the SEATO emblem — Поштова марка США 1960 із зображенням емблеми та девізу СЕАТО

Окрім спільної військової підготовки, країни-учасниці SEATO працювали над покращенням спільних соціально-економічних питань^[2]. Така діяльність контролювалася Комітетом інформації, культури, освіти та трудової діяльності СЕАТО і стала одним із найбільших успіхів СЕАТО.^[2]

Критика та розпуск СЕАТО[ред. | ред. код]

Хоча державний секретар Джон Фостер Даллес вважав SEATO важливим елементом зовнішньої політики США в Азії, історики вважають Манільський пакт провалом, і цей пакт рідко згадується в підручниках з історії^[3].

На початку 1970-х постало питання про розпуск організації. Пакистан вийшов у 1973 після того, як Східний Пакистан відокремився і став Бангладеш 16 грудня 1971^[4]. Південний В'єтнам зазнав поразки у війні та був анексований Північним В'єтнамом, а Франція припинила фінансову підтримку в 1975^[5], і рада SEATO погодилася на поступове припинення діяльності організації^[6]. Після останнього навчання 20 лютого 1976 організація була офіційно розпущена 30 червня 1977 під час адміністрації Картера^[5]. Незважаючи на розпуск СЕАТО, його основний договір про колективну оборону залишається в силі^[7].

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Pierre Journoud, De Gaulle et le Vietnam: 1945–1969, Éditions Tallandier, Paris, 2011, ISBN 978-2847345698.^{[сторінка?]}
↑ ^а ^б Franklin, 2006, с. 183.
↑ Franklin, 2006, с. 1.
↑ Page, 2003, с. 548.
↑ ^а ^б Hoiberg та Ramchandani, 2000, с. 60.
↑ Thai given mandate to dissolve SEATO. The Montreal Gazette. 25 September 1975. Процитовано 8 July 2012.
↑ Thailand (PDF). Army Logistics University. United States Army. Архів оригіналу (PDF) за 2 May 2014. Процитовано 6 July 2012. Despite the dissolution of the SEATO in 1977, the Manila Pact remains in force and, together with the Thanat-Rusk communiqué of 1962, constitutes the basis of U.S. security commitments to Thailand.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Велика Радянська енциклопедія, видання третє, М., стор 476. ^{[неавторитетне джерело]}
Мерзляков Н. С. СЕАТО, М, 1958. ^{[неавторитетне джерело]}
Радянський енциклопедичний словник. ^{[неавторитетне джерело]}
Klaus Brollinger: NATO, CENTO, SEATO, OAS: imperialistische Paktsysteme, Berlin 1964. (нім.) ^{[неавторитетне джерело]}
Dreisbach, Kai (2004). USA und ASEAN. Amerikanische Aussenpolitik und regionale Kooperation in Südostasien vom Vietnamkrieg bis zur Asienkrise (нім.). Wissenschaftlicher Verlag. ISBN 3-88476-656-2.
Herman Kinder og Verner Hilgemann. Munksgaards atlas verdenshistorie bind 2. Munksgaard, 1991:239. (дан.)
Thorsten Thurèn, Kold krig og fredelig sameksistens.Munksgaard, 1978:158. (дан.)
Wah Kin Chin, Suryadinata Leo. Michael, Leifer Selected Works on Southeast Asia. (англ.)
Blaxland, John C. (2006). Strategic Cousins: Australian and Canadian Expeditionary Forces and the British and American Empires. McGill-Queen's University Press. ISBN 978-0-7735-3035-5.
Boyer, Paul; Clark, Clifford Jr.; Kett, Joseph; Salisbury, Neal; Sitkoff, Harvard; Woloch, Nancy (2007). The Enduring Vision: A History of the American People (вид. 6th AP). Houghton Mifflin. ISBN 978-0-618-80163-3.
Brands, Henry W. Jr. (May 1987). From ANZUS to SEATO: United States Strategic Policy towards Australia and New Zealand, 1952–1954. The International History Review. 9 (2): 250—270. doi:10.1080/07075332.1987.9640442.
Campbell, John (2010). Pistols at Dawn: Two Hundred Years of Political Rivalry from Pitt and Fox to Blair and Brown. London: Vintage. ISBN 978-1-84595-091-0. OCLC 489636152.
Franklin, John K. (2006). The Hollow Pact: Pacific Security and the Southeast Asia Treaty Organization. ISBN 978-0-542-91563-5.
Grenville, John; Wasserstein, Bernard, ред. (2001). The Major International Treaties of the Twentieth Century: A History and Guide with Texts. Taylor & Francis. ISBN 978-0-415-14125-3.
Hearden, Patrick J., ред. (1990). Vietnam: Four American Perspectives. Purdue University Press. ISBN 978-1-55753-003-5.
Hoiberg, Dale; Ramchandani, Indu (2000). Students' Britannica India, Volume Five. Encyclopædia Britannica (India). ISBN 978-0-85229-760-5.
Jillson, Cal (2009). American Government: Political Development and Institutional Change. Taylor & Francis. ISBN 978-0-415-99570-2.
Leifer, Michael (2005). Chin Kin Wah, Leo Suryadinata (ред.). Michael Leifer: Selected Works on Southeast Asia. Institute of Southeast Asian Studies. ISBN 978-981-230-270-0.
Maga, Timothy P. (2010). The Complete Idiot's Guide to the Vietnam War, 2nd Edition. Penguin. ISBN 978-1-61564-040-9.
Ooi, Keat Gin, ред. (2004). Southeast Asia: A Historical Encyclopedia, From Angkor Wat to East Timor, Volume 2. ABC-CLIO. ISBN 978-1-57607-770-2.
Page, Melvin E., ред. (2003). Colonialism: An International Social, Cultural, and Political Encyclopedia. ABC-CLIO. ISBN 978-1-57607-335-3.
Stephens, Alan (1995). Going Solo: The Royal Australian Air Force, 1946–1971. Australian Govt. Pub. Service. ISBN 978-0-644-42803-3.
Tarling, Nicholas (1992). The Cambridge History of Southeast Asia: Volume 2. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-35506-3.
Weiner, Tim (2008). Legacy of Ashes: The History of the CIA. Random House Digital. ISBN 978-0-307-38900-8.

Література[ред. | ред. код]

В. Ю. Крушинський. Організація договору Південно-Східної Азії// Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4

Посилання[ред. | ред. код]

Копія тексту Договору про колективну оборону Південно-Східної Азії (Манільський договір); 8 вересня 1954, від Yale Law School (англ.)
Seidler: Die SEATO. Dresden 2004 (Hausarbeit) (нім.)
rulers.org (англ.)
Big Picture: Southeast Asia Treaty Organization (SEATO) Nations доступний для вільного завантаження з Інтернет-архіву [більше] (англ.)

[1] Pierre Journoud, De Gaulle et le Vietnam: 1945–1969, Éditions Tallandier, Paris, 2011, ISBN 978-2847345698.^{[сторінка?]}

[FOOTNOTEFranklin2006183-2] а ^б Franklin, 2006, с. 183.

[FOOTNOTEFranklin20061-3] Franklin, 2006, с. 1.

[FOOTNOTEPage2003548-4] Page, 2003, с. 548.

[FOOTNOTEHoibergRamchandani200060-5] а ^б Hoiberg та Ramchandani, 2000, с. 60.

[6] Thai given mandate to dissolve SEATO. The Montreal Gazette. 25 September 1975. Процитовано 8 July 2012.

[7] Thailand (PDF). Army Logistics University. United States Army. Архів оригіналу (PDF) за 2 May 2014. Процитовано 6 July 2012. Despite the dissolution of the SEATO in 1977, the Manila Pact remains in force and, together with the Thanat-Rusk communiqué of 1962, constitutes the basis of U.S. security commitments to Thailand.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]