Тиса — Вікіпедія

Тиса
Початок Тиси (тече до спостерігача) при злитті Чорної Тиси (ліворуч, витікає з-під мосту) та Білої Тиси (праворуч).
48°04′28″ пн. ш. 24°14′39″ сх. д. / 48.074700000028° пн. ш. 24.24440000002777751° сх. д. / 48.074700000028; 24.24440000002777751
Витік	Рахів (Україна, Закарпатська область)
• координати	48°04′28″ пн. ш. 24°14′39″ сх. д. / 48.074700000028° пн. ш. 24.24440000002777751° сх. д. / 48.074700000028; 24.24440000002777751
• висота, м	2020 м
Гирло	Дунай (Сербія, м. Новий Сад)
• координати	45°08′08″ пн. ш. 20°16′19″ сх. д. / 45.135800000027778367° пн. ш. 20.27220000002778022° сх. д. / 45.135800000027778367; 20.27220000002778022
Басейн	басейн Дунаю[1] і Басейн Тиси
Країни:	Україна  Румунія  Словаччина  Угорщина  Сербія
Прирічкові країни:	Румунія Словаччина
Регіон	Закарпатська область
Довжина	966 км
Площа басейну:	157 186 км²
Середньорічний стік	800 м³/с
Притоки:	Вішеу, Іза, Сомеш[2], Körös Riverd[3], Муреш[4], Красна[2], Тересва[1], Теребля[1], Ріка[1], Боржава[2], Бодрог[5][2], Задьваd[6], Біла Тиса[1], Čikd, Туриця[2], Аранка, Слана[6], Бега[5], Батар, Єгричка, Körös-érd, Косівська[1], Сільський Потік[7], Săpânța Riverd, Baia Riverd, Bicu Riverd, Чорна Тиса (річка)[1], Sarasău Riverd, Шарош[d], Șugătag Riverd, Дербачка (річка)[1], Шопурка[1], Білий (притока Тиси)[1], Q1035072?[6], Апшиця[1] і Тячівець[1]
Медіафайли у Вікісховищі

Ти́са (угор. Tisza; серб. Тиса; нім. Theiß; словац. Tisa) — річка, найбільша ліва притока Дунаю (басейн Чорного моря).

Тече в межах України (Закарпатська область), Угорщини та Сербії, частково по кордону між Україною та Румунією та Угорщиною, а також по кордону між Словаччиною та Угорщиною.

Довжина — 966 км (у межах України — 201 км), від витоку Чорної Тиси — 1015 км.

Площа басейну — 157 тис. км² (у межах України — 12,732 тис. км²).

Утворюється злиттям Чорної Тиси та Білої Тиси за 4 км вище міста Рахова.

На території України міститься верхня, переважно правобережна частина басейну Тиси, що лежить на південно-західних схилах Українських Карпат і на Закарпатській низовині.

Площа басейну річки Тиса та середній стік (період 1946–2006) за країнами^[8]:

Країни	Басейн за країною		Стік за країною
	(км2)	(%)	(м3/s)	(км3)	(%)
Україна	12,732	8.1	221	7.0	26.6
Румунія	72,620	46.2	468	14.8	56.4
Словаччина	15,247	9.7	90	2.8	10.8
Угорщина	46,213	29.4	47	1.5	5.7
Сербія	10,374	6.6	4.0	0.1	0.5
Басейн річки Тиси	157,186	100.0	830	26.2	100.0

Долина до села Великого Бичкова V-подібна (ширина 100—200 м), на окремих ділянках ущелиноподібна (ширина 30–50 м). Далі тече вздовж гір Верхньотисинською улоговиною у широкій (від 3–5 до 8–9 км) долині, перетинає Вулканічний хребет (Хустські ворота, ширина долини тут зменшується до 1,3–1,5 км) і виходить на Закарпатську низовину.

Заплава у верхів'ї відсутня або представлена вузькою (30–60 м) смугою, нижче — часто одностороння (завширшки від кількох десятків метрів до 1,5–2 км); є обваловані ділянки, річище у верхів'ї звивисте, порожисте, нижче — дуже розгалужене, з численними островами.

При виході на низовину набуває рис рівнинної річки, ширина її досягає 150—170 м (подекуди 260 м).

Похил річки — 1,2 м/км.

Живлення переважно снігове і дощове; бувають високі паводки. 40 % річного стоку припадає на весняний період.

Льодоутворення — з першої половини грудня (забереги, сало, шуга), льодостав нестійкий; весняний льодохід у березні, бувають затори.

Гідрологічні пости: біля Рахова (з 1949), Ділового (з 1913), Великого Бичкова (з 1945), Тячева (з 1942), Хуста (з 1946), Вилка (з 1886), Чопа (з 1950).

У межах України Тису використовують для водопостачання, рибництва, рекреації.

На Тисі розташовані міста: Рахів, Тячів, Хуст, Чоп (Україна); Сігету-Мармацієй (Румунія); Домбрад, Токай, Сольнок, Сегед (Угорщина).

У 1973 році на річці було створено водосховище Тиса (Кішкьореш).

Апшинець, Косівська, Шопурка, Тересва, Дербачка, Теребля, Ріка, Боржава (в межах України); Лаборець (разом з Ужем), Бодрог (разом з Латорицею), Слана, Горнад, Егер, Загіва.

Сільський Потік, Білий, Батар, а також потоки Квасний і Радомир^[9] (в межах України); Вішеу, Іза, Самош, Кереш, Муреш, Бегей.

Назву пов'язують з деревом тис, яке в давнину рясніло тут. Також український дослідник Валентин Стецюк виводить назву з булгарського слова «таса» — «чиста»^[10]. В давньоримських джерелах Тиса відома під назвами Tissus, Tisia, Pathissus.

У Плінія давньогрецькою річка називалася Патісс (Πάθισσος). У низці творів XIX і XX століть трапляється написання назви річки «Тисса» (з двома «с», наприклад, у Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона^[11], у зведеннях боїв періоду Другої світової війни та у фільмі 1958 року «Над Тиссою»).

У старих англійських джерелах вона може називатися Theiss, за назвою річки німецькою Theiß. Італійською мовою вона відома як «Tibisco», а в старих французькх джерелах (як, наприклад, у зв'язку з морськими битвами на Дунаї між Османською імперією та Габсбурзькою імперією у 17-му та 18-му століттях) її часто називають «Tibisque».

Тиса має багатий і різноманітний тваринний світ. Понад 200 видів птахів мешкають у пташиному заповіднику Тисафюред. Заплави вздовж річки можуть похвалитися великою кількістю різноманітного рослинного і тваринного світу. Зокрема, щорічне «цвітіння» Тиси вважається місцевим природним дивом. Цвітіння приваблює величезну кількість комах, що є добре відомим видовищем.^[12][13]

У вересні 2020 року в річці були виявлені колонії велична моховатка^[14].

Тиса судноплавна на більшій частині своєї течії. Річка відкрилася для міжнародного судноплавства лише нещодавно; раніше Угорщина розрізняла «національні річки» та «міжнародні річки», вказуючи, чи допускалися туди неугорські судна, чи ні. Після вступу Угорщини до Європейського Союзу ця відмінність була скасована, і судна були допущені на Тису в її угорській частині^[15].

Умови судноплавства змінюються залежно від обставин: коли річка повноводна, вона часто є несудноплавною, так само як і під час сильної посухи^[16].

На річці розташовано ГЕС Kisköre.

З 2023 року, річку Тиса в народі (Україна) почали називати «Ріка смерті».^[17][18] Пов'язана така назва з великою кількістю загиблих людей, які намагались через неї перепливти, рятуючись від війни.^[19]

• 13121 Тиса — астероїд, названий на честь річки^[20].
• Інцидент у Бая-Маре призвів у 2000 році до зараження річки ціанідом.
• Токайський виноробний регіон на берегах Тиси — одна з пам'яток Всесвітньої спадщини.
• «В ім'я Тиси» — документальний фільм 2021 року про екологічні проблеми Тиси.

• Біорізноманіття території межиріччя Тиса-Тур: оцінка сучасного стану та заходи зі збереження: [монографія / С. О. Афанасьєв, О. М. Лєтицька, О. І. Станкевич-Волосянчук та ін.] ; наук. ред. Р. Я. Кіш, С. О. Афанасьєв, О. І. Станкевич. — Ужгород: РІК-У, 2017. — 172 с. — ISBN 617-7404-17-9.
• Ефективність протипаводкового захисту в басейні р. Тиса Закарпатської області: монографія / В. А. Сташук, Л. Ф. Кожушко, І. І. Овчаренко ; Нац. ун-т вод. госп-ва та природокористування. — Херсон: Грінь Д. С., 2013. — 235 с. : рис., табл. — Бібліогр.: с. 191—212. — 400 прим. — ISBN 978-617-7123-46-9
• Каталог річок України. / Швець Г. І. — К.: Видавництво Академії наук Української РСР, 1957. — 192 с.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К., 1989—1993. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-015-8.
• (рос.) Ресурси поверхностных вод СРСР: Гидрологическая изученность. Том 6. Украина и Молдавия. Выпуск 1. Западная Украина и Молдавия / Под ред. Б. М. Штейнгольца. — Л.: Гидрометеоиздат, 1964. — 245 с.
• Ободовський Ю. О., Хільчевський В. К., Ободовський О. Г. Гідроморфоекологічна оцінка руслових процесів річок верхньої частини басейну Тиси (в межах України). — К. : ДП «Прінт-Сервіс», 2018. — 193 с. — (Річки Карпат)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Тиса

• Атлас річок України [Архівовано 16 березня 2022 у Wayback Machine.]
• Тиса источник
• Українські Карпати [Архівовано 25 квітня 2005 у Wayback Machine.]