French
DeutschШоломія — Вікіпедія
 | |
| Інші назви | Шаламая, шаломай, джаламай, шалмей, шоломійка, шоломайка |
|---|---|
| Класифікація | |
| Класифікація Горнбостеля-Закса | 422.112  |
| Подібні інструменти | |
 Шоломія у Вікісховищі | |
Шоломі́я, також шалама́я, шалома́й, джаламáй[1], шалмéй, шоломі́йка або шолома́йка — духовий дерев'яний музичний інструмент з подвійним язичком, споріднений із гобоєм, ймовірно, різновид сурми. Цей інструмент був поширений в Україні, особливо у козацьку добу, й згадувався поряд із трубами й сурмами. Для видобування звуку використовувалася подвійна тростина. Вважається, що шоломія є попередником гобоя.
Назва інструмента прийшла в Україну із Заходу і походить від німецького «Schalmei», що, своєю чергою, бере початок від латинського слова calamus, яке означає «очерет». Аналогічні терміни існують у багатьох європейських мовах: польською — szałamaja, французькою — chalumeau, chalemie, шведською — skalmeja, англійською — shawm, італійською — ciaramela, salmo. У словнику Памва Беринди шоломія трактується як «цѣвница, свистѣлка, флетня, шаламан».
Шоломія мала дев’ять дірок і простий язичковий механізм. Звук добувався за допомогою подвійної тростини, що дозволяло виконувати повноцінну гаму. За своєю акустичною характеристикою інструмент мав доволі різкий, носовий і гучний тембр. У старовинних описах шоломії відносили до інструментів «великого голосу» — поруч із тромбонами й помортами.
У Європі шоломія була поширеним духовим інструментом, згодом вона дісталася і на українські землі. У Польщі згадки про інструмент зустрічаються в літературних та музичних джерелах. У XVII–XVIII століттях у яничарських капелах, за словами очевидців, грало до восьми виконавців на шоломіях, що «преразливо пищали» — через що самих музикантів іноді називали гобоїстами. Капельмейстер починав гру соло на шоломії, після чого до нього приєднувалися інші музиканти.
Інструмент був також частиною побутової й релігійної музики. У польській колядці є рядок: Kopet kraje w szałamaje, а в описах любовних сцен фігурує як супровід серенади: «Франт, причепурившися, під вечір звелів під вікном своєї любої грати в шоломії»
Шоломія була відома в Україні ще з козацьких часів. Гнат Хоткевич зараховував її до дерев’яної групи духових інструментів і називав «прототипом гобоя». У легенді про Мазепу, записаній Петром Чуйкевичем і виданій Пантелеймоном Кулішем, згадується:
 | А тут усюди у труби да в шоломайки смутно да жалібно вигравають, а по церквах молебні правлять, щоб одвернув Господь гнів царський.[2] |  |
Київський єпископ Йосиф Верещинський описує випадок 1593 року, коли задля безпеки своєї делегації звелів грати на шаламаї псалом: «Воспою Господеві в животі моїм». Як зазначає сам Верещинський: «Шаламайна мелодія врятувала мене з князем Ружинським… від страшної небезпеки».
В історичній праці Вячеслава Липинського «Україна на переломі 1657—1659» шоломійка згадується як одна з ознак європеїзації козацького війська, як специфічний запорізький військовий інструмент, — запозичена з Заходу французька дудка шалюме (фр. chalumeau), сам звук якої мав прищеплювати і викликати в козаків-[європейців] «…дух тієї військовости, оце європейське чуття військової чести, до якого ніколи не вдалося приучити східного московського дворянства»[3]. Трапляються вказівки на те, що французька шалюме використовувала одинарну тростину. Словом "шалюмо" також називалася трубка-співаниця мюзету, інструменту з тембром гобоя - вдосконаленого "шляхетського" варіанту волинки, який на балах французьких королів використовувався для акомпанементу пасторальним танцям в епоху бароко.
Київська дослідниця Богдана Фільц наводить також цитату з відомого письменника-полеміста XVI ст. Івана Вишенського, де той у переліку музикантів згадує зокрема «трубача, сурмача, пищальника, шаламайника, органіста, інструменталіста, рекгаліста і бубеніста»[4], цит. за[5].
На думку музикознавця Л. М. Черкаського, шоломія є аналогом ріжка.[6] У деяких випадках назвою «шоломія» позначали різні типи флейт або додаткові трубки, прикріплені до волинок. У Польщі терміном «szałamaje» також називали кістяні пищики, які були складовими інструментів типу «дуди» або «кози».
- ↑ ЖИВЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ (6 квітня 2014). Хорея Козацька у пошуках музичних скарбів. Живе інтерв'ю з Тарасом Компаніченком. Процитовано 22 травня 2025 — через YouTube.
- ↑ Хоткевич Г. Музичні інструменти українського народу. — Харків, 1930. — С. 260.
- ↑ Липинський В. Розділ VI Основні зміни у внутрішній структурі Війська Запорожського під впливом революції.//Україна на переломі. — К., 1991, перевидання твору 1912 року.
- ↑ Вишенський І. Вибрані твори. — К., 1971. — С. 44.
- ↑ Фільц Б. Інструментальне музикування в українських містах XIV—XVII століть: історичний аспект.//Етнолог, с. 252
- ↑ Черкаський Л. М. Українські народні музичні інструменти. — К.: Техніка, 2003. — 264 с.
 | Це незавершена стаття про музичні інструменти. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |