Юебань — Вікіпедія

Увага: Не вказане значення "common_name"

悅般 Юебань
160 – 490 ↓
Столиця
Форма правління	монархія
Історичний період	Античність
- Засновано	160
- Ліквідовано	490
Попередник Наступник хунну Жужанський каганат Ефталіти Гаогюй

Юебань (160 —490 роки) — держава племен хунну, що утворилося у II ст. на північ від оз. Балхаш. Вело активну загарбницьку політику. У IV ст. від неї фактично відкололася західна частина. Вело війни з Жужанським каганатом. З 440-х років відбувається поступовий занепад. 490 року розділено між державами ефталітів, Гаогюй і жужанами.

Назва[ред. | ред. код]

Юебань є китайською назвою держави, перекладається як «Слабке Сюнну». Власне як її називали її мешканці достеменно невідомо. Напевніше правителі хунну продовжували називати себе хунну.

Історія[ред. | ред. код]

Між 155 і 166 року північні хунну зазнали низку поразок від сяньбі. В результаті хунну розділилися на декілька частин, що рушили до Саян, південного Сибіру чи на захід. Так, деякі з племен, що мешкали в Жетису, на північ від озера Балхаш заснували власну державу.

Протягом 2-ї половини II ст. Юебань зберігала мирні відносини з китайцями, в яких вбачала союзників проти сяньбі. Водночас вела запеклі війни проти Кангюя на заході й півдні. На початку III ст. останній визнає зверхність Юебані. Водночас встановлюється влада над державою Яньцай (на північ від Аральського моря)

У III ст. західні хіоніти, що мешкали на південь від Сирдар'ї стали більш самостійними. Вони починають здійснювати активні набіги проти Персії. На сході Юеабнь скористалася розпадом у 234 році держави сяньбі для відвоювання земель північних хунну. За цим було завдано поразки племенам дінлін, що рушили на захід.

Напочатку V ст. починається протистояння з Жужанським каганатом. 448/449 року відправлено посольство до імперії Північна Вей щодо спільних дій проти жужанів. 450 році відбувся спільний похід проти останніх, що завершився значним успіхом — Жужанський каганат на тривалий час перестав бути суперником і загрозою.

Втім у IV ст. починаються внутрішні конфлікти, що поступово призвели до послаблення держави, ймовірно через повстання залежних племен, зокрема протоугрів й аварів. Саме в цей час ймовірно група вождів юебані, що зазнала поразки у боротьбі за владу рушило до Волги, де створило власний союз і протодержаву (в подальшому в Європі вони стануть відомим як гуни). Послаблення держави призвело до того, що у 340—350-х роках фактичної незалежності західних юебані (хіонітів). У 380 році дінліни знищили Яньцай, давнього васала Юебані.

У 480-х роках східна Юебань фактично розпалася на 4 частини. 490 року було розділено між ефталітів, Гаогюй і Жужанським каганатом. Згодом одне племен колишньої Юебані — чуюе — змішалося зтюрками, утворивши народ шато; інше плем'я — чумукунь — увійшло до Кимацького каганату.

Територія і населення[ред. | ред. код]

Озоплювало землі від верхів'я річки Іртиш на сході до Аральського моря на заході (політичний вплив поширювався до Волги), від передгір'я Памиру і долини Амудар'я на півдня до південного Сибіру.

За походженням були хунну, в давньоримських джерелах відомі як хіоніти (від перського «хюн» , що походить від спотворенного китайського слова «сюнну» — хунну), самі китайці називали мешканців цієї держави юебані.

Складалися з західної й східної груп племен. Перша включа ефталітів, кідаритів йалхон-гуннів, друга чуюе (處 月), чумі (處 密), чумукун (處 木 昆) та чубань (處 半). Різні назви пояснюються не власними гуннськими, а тими, що надавали їм сусідми — перси і китайці відповідно.

Культура[ред. | ред. код]

Населення перебувало підзначним впливом согдійської культури. Стригли волосся, яке змащували топленим маслом, милися тричі на день перед їжею. Більшість східних юебані були прихильниками шамаїзму, на півдні й заході дотримувалися маніхейства й буддизму.

Джерела[ред. | ред. код]

• Вайнберг Б. И. Этногеография Турана в древности VII в. до н. э. — VIII в. н. э. М.:1998.
• Яблонский, Л. Т. (1999). Скотоводы Древнего Хорезма. Вестник Российского гуманитарного фонда. Институт археологии РАН. Вып. 1–2: 198.
• Ozkan Izgi, The ancient cultures of Central Asia and the relations with the Chinese civilization//The Turks, Ankara, 2002
• Namba Walter, M. «The Sogdians and Buddism». Sino-Platonic Paper 174 (2006).

Нормативний контроль Freebase: /m/027p_9d

п о р Історичні державни, що існували на території сучасного Казахстану Стародавній світ Андроновська культура, Саки VIII — III до н.е. Масагети VIII — III до н.е. Усунь III до н.е. — III Кангюй III до н.е. — IV Сармати VII до н.е. — IV Гуни 370—469 Жужанський каганат 402—552 Ефталіти до 565 Юебань 160—490 Гаоцзюй 480—540 Раннє середньовіччя Тюркський каганат 552—603 Західний тюркський каганат 603—704 Тюргеський каганат 704—756 Карлуцький каганат 756—940 Кангарський союз 659—750 Хозарський каганат 650—969 Кимацький каганат 750—1035 Огузька держава 756—1055 Карлуцьке ханство 960—1224 Караханідська держава 942—1212 Західнокараханідське ханство 1042—1212 Східнокараханідське ханство 1042—1212 Каракитайське ханство 1128—1213 Кипчацький каганат 1030—1219 Хорезмська імперія 1097—1231 Найманське ханство 1210—1218 Пізнє середньовіччя Монгольська імперія 1205—1291 Золота Орда 1224—1242 Чагатайський улус 1224—1346 Уґедейський улус 1224—1242 Золота Орда 1242—1481 Улус Орда-Іхена 1227—1309 Улус Шибана 1227—1280 Біла Орда 1309—1446 Синя Орда 1227—1280 Ханство Абулхаїра 1428—1598 Ногайська орда 1440—1634 Мангістауське ханство 1362—1375 Сигнакський улус 1340—1446 Могулістан 1346—1706 Ташкентська держава 1501—1627 Від ханства до жузів і Букеєвської Орди Казахське ханство 1465—1847 Старший жуз 1715—1822 Середній жуз 1715—1822 Молодший жуз 1715—1731 Букеєвська орда 1801—1872 У складі Російської імперії Алашська автономія 1917—1920 Радянська Росія 1920—1922 Новітня історія Киргизька АРСР 1920—1925 Казахська АРСР 1925—1936 Казахська РСР 1936—1991 Республіка Казахстан з 1991