Англо-японська стилістика — Вікіпедія


Екран для захисту від полум'я каміну бл. 1880 року	Ваза з карпом дизайн Ежен Руссо, скловар Апер Фрере

Англо-японська стилістика (англ. Anglo-Japanese style) — один з різновидів стилістики в створенні інтер'єрів та ужиткового мистецтва в Англії, в другій половині 19 ст.

Історія[ред. | ред. код]

Речі ужиткового мистецтва країн Азії прибули у Західну Європу з товарами і прянощами Ост-Індської кампанії. Мала обізнаність в культурі азійських країн в ту пору привела до плутанини і ужиткові речі та порцеляна Японії чи В'єтнаму йшла як китайські. Речі зберігали характер екзотики і повної несхожості з ужитковими речами португальців, нідерландців, німців, англійців. Перелом у пізнанні японського культурного феномену прийшовся на 19 століття, коли Імперська Японія відкрила власні кордони в межах політики, котра отримала назву революція Мейдзі.

Лише ретельне вивчення мистецьких виробів Китаю, прочитання ієрогліфічних написів та порівняння з дійсно японськими артефактами надало можливості видалити вироби японських майстрів з китайських колекцій. Схожість стилістики і часті запозичення зразків і технологій Китаю, однак, не згасили повністю особливості японського мистецтва — мужнішого, вишукано строгого, не схильного до сантиментів, обмежено використовуючого декоративність.

Еміль Гіме і японське мистецтво[ред. | ред. код]

Промисловець з міста Ліон Еміль Ґіме (фр. Émile Guimet) (1836—1918) спочатку мав намір створити музей, присвячений релігіям Єгипту, Азії, а також античним релігіям. В основу майбутнього музею передбачалося покласти колекцію, зібрану Емілем Ґіме під час його подорожей: він відвідав Грецію, арабський Єгипет, а потім здійснив навколосвітню подорож (1876) із зупинками в Японії, Китаї та Індії.

Він добре приготувався до подорожі — в традиціях освітніх подорожей аристократа. Окрім валіз був узятий і художник, в обов'язки якого входило замальовувати речі і явища, які не підлягали купівлі і вивезенню у Францію (архітектурні споруди, замки, монастирі, краєвиди тощо). Під час перебування в Японії Ґіме невпинно навідувався в крамниці і покинуті монастирі, наполегливо купував картини, гравюри, скульптури, сувої. Він вивіз 300 (триста) картин, 600 (шістьсот) скульптур, 1.000 сувоїв, причетних до різних галузей мистецтва, науки, писемності.

Вперше ця колекція була виставлена в Ліоні в 1879 році. Враховуючи виняткову мистецьку і наукову вартість колекцій Ґіме вже 1889 року її вивезли до Парижа.

Японське мистецтво в Британії[ред. | ред. код]

В Британській столиці знайомство з оригіналами японського мистецтва відбулося трохи раніше за Францію. Ще 1852 року Музей декоративного мистецтва в Лондоні придбав збірку японської порцеляни та японських лакових виробів. 1854 року була придбана збірка японських художніх виробів у Акварельного товариства Лондона в кількості тридцять сім (37) одиниць, тобто помітно менше за колекцію француза Еміля Гіме. На міжнародній виставці 1862 року невелика японська колекція з бринських збірок була розцінена як одна з найбільш впливових подій в історії японського мистецтва в країнах Заходу.

На появу нових речей відреагували художники, серед них — Джеймс Вістлер та його оточення. Прихильно ставились до японського мистецтва і художники-прерафаеліти, хоча впливи японської естетики на картини Вістлера були помітно більшими (пошуки в одному колориті, краєвиди з туманами, мости тощо). Так звана «Зала павичів», над створенням котрої працював Джеймс Вістлер, була створена під впливами саме японського мистецтва.

На хвилі розповсюдження історичних стилів англо-японська стилістика в інтер'єрах стала одною зі складових буржуазного декору. Тим паче, що стилів (або стилістик) створення інтер'єрів в західноєвропейській художній практиці затвердилось набагато більше, ніж стилів в архітектурі. Їх кількість в 20 столітті тільки збільшилась (від марокканського чи прованського до мінімалізму).

Поява англо-японської стилістики[ред. | ред. код]

Зрозуміло, що японські впливи на британське меблярство були поверхневими і обмеженими, позаяк тут були власні традиції і вимоги до їх зручності. Часто ці впливи обмежувались спрощеними формами та декором, котрий лише нагадував декоративні мотиви Японії

Англо-японська стилістика мала помітний вплив на керамічне виробництво Британії, котре ще з 18 століття мало місцеві особливості, відмінні від керамічних мануфактур на континенті.

Порцеляна Вустер доволі вдало використовувала стилістику порцеляни Японії.
Керамика Watcombe, що виробляли в Девоні, виготовляла вироби без глазурі, котрі копіювали японські форми і їх естетику природної фарби теракоти.
1879 року було засноване виробництво кераміки на фабриці Linthorpe, декоративні якості котрої не мали аналогів на британському ринку. Ця кераміка мала помітну естетику японських виробів.
Японські впливи мало і скловарне виробництво Британії.

Хронологічні межі англо-японської стилістики простяглися від 1851 до 1900 р.

Обрані твори (галерея)[ред. | ред. код]

Музичний кабінет, фірма Брати Гертер, бл. 1875 р.

Едвард Вільям Годвін. Стіл-сервант або стіл-кабінет, до 1870 р. Музей Вікторії й Альберта, Лондон.
Срібний сервіз для кави, фірма «Тіффані і Ко», до 1880 р.
Кабінет, фірма Брати Гертер, бл. 1880 р.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Halen, Widar. Christopher Dresser, a Pioneer of Modern Design. Phaidon: 1990. ISBN 0-7148-2952-8.
Snodin, Michael and John Styles. Design & The Decorative Arts, Britain 1500–1900. V&A Publications: 2001. ISBN 1-85177-338-X.
Morley, Christopher.Dresser's Decorative Design2010.