Соломоплетіння — Вікіпедія

Український бриль з Сорочинського ярмарку, 2008
Білоруська солом'яна іграшка

Соломоплетіння — одне з найдавніших народних ремесел. Людина здавна навчилася використовувати солому злаків. Соломоплетіння характерне для всіх слов'янських та землеробських народів.

Прийоми плетіння з соломи здавна відомі багатьом землеробським народам. Потреба в речах, сплетених з цього доступного матеріалу, обумовила те, що з покоління в покоління передавалися і вдосконалювалися ремісничі й художні традиції народного соломоплетіння — одного з найдавніших ремесел людства.

Використання соломи злакових рослин для виготовлення предметів домашнього вжитку відноситься до того історичного періоду коли людиною було освоєно землеробство.

З'являлися та зникали народи, виростали та руйнувалися міста, розквітали та занепадали культури, а мистецтво соломоплетіння щоразу виринало із забуття, як тільки на ланах починало сяяти золотом сонця колосся пшениці та жита. Нове бачення знайшли ці традиції в наші дні. Народні майстри збагатили їх новими образами й прийомами. З великою любов'ю і невичерпною майстерністю створюють вони з соломи високохудожні вироби.

В Україні[ред. | ред. код]

Практично в кожній області України працюють майстри соломоплетіння, які збагачують традиції давніх майстрів. Серед відомих майстрів плетіння з соломи Василь Перепадя з м. Короп Чернігівської області, Огородник Микола із м. Здолбунів Рівненської області, Марія Кравчук з с. Туличів на Волині.

Широко поширена на Волині та Галичині.

У 2022 році традицію соломоплетіння у Турійському районі Волинської області внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України[1].

Див. також[ред. | ред. код]


Примітки[ред. | ред. код]

  1. Наказ МКІП від 25.07.2022 №269 "Про внесення змін до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України".