French
DeutschЛео Перуц — Вікіпедія
| Лео Перуц | ||||
|---|---|---|---|---|
| Leopold Perutz | ||||
.jpg) | ||||
| Ім'я при народженні | Leopold Perutz | |||
| Народився | 2 листопада 1882[1][2][…] Прага, Богемське королівство, Долитавщина, Австро-Угорщина[1][4][5] | |||
| Помер | 25 серпня 1957[1][2][…] (74 роки) Бад-Ішль, Гмунден, Верхня Австрія, Австрія[1] | |||
| Поховання | Кладовище Бад-Ішль | |||
| Громадянство |  Австрія | |||
| Діяльність | прозаїк | |||
| Мова творів | німецька | |||
| Напрямок | фантастика, Експресіонізм | |||
| Жанр | хорор, магічний реалізм | |||
| Magnum opus | The master of the Day of Judgmentd | |||
| Учасник | Перша світова війна | |||
| | ||||
 Лео Перуц у Вікісховищі | ||||
Лео Перуц (нім. Leo Perutz, справжнє ім'я нім. Leopold Perutz; 2 листопада 1882, Прага — 25 серпня 1957, Бад-Ішль, земля Верхня Австрія) — єврейський австрійський письменник, визнаний майстер експресіонізму і «магічної» літератури, «фантастики жахів».
Біографія[ред. | ред. код]
Родина[ред. | ред. код]
Народився в єврейській нерелігійній родині, що переїхала в Богемію з Толедо в XVII столітті внаслідок гонінь на євреїв в Іспанії[6]. Батько — комерсант, власник текстильної фабрики[7].В 1899 році (за іншим даними — в 1901) сім'я з Праги перебралася до Відня. Крім Лео в родині було ще троє молодших братів і сестер, брати Павло (* 1885) та Ганс (* 1892) і сестра Шарлотта (* 1888).
1888—1904:Шкільні та армійські часи[ред. | ред. код]
Перуц не був хорошим учнем. Гімназію Лео закінчив без атестата. До розчарування батьків, син не мав великої схильності до фамільного бізнесу, цілком захоплений діяльністю маловідомого літературного гуртка «Freilicht». Лео відслужив в армії як доброволець, необтяжлива служба проходила в Празі. Відслуживши, Перуц в 1904 році повернувся до Відня, де працював страховим агентом, одночасно як вільний слухач відвідуючи університет і Технічний інститут [6]. У жовтні 1907 року Лео Перуц отримав посаду агента в страховому товаристві «Assicuracioni Generali» [6]. Примітно, що в той же самий час в празькому філії того ж страхового товариства приступив до роботи Франц Кафка, з творчістю якого часто порівнюють твори Перуца[8]. З 1908 по 1923 рік письменник працював страховим агентом в компанії Anker-Versicherung[9]
Початок творчості[ред. | ред. код]
Першою публікацією Перуца стала новела «Смерть месира Лоренцо Барді» (нім. Der Tod des Messer Lorenzo Bardi) у віденський «Zeit» в 1907 році, за якою послідували ще кілька оповідань[10] до яких Перуц закликав друзів не ставитися серйозно і не вважати його поки письменником, який вийшов у світ у 1915 році[8]. У цей час він працював над своїм першим романом «Третє ядро» (нім. Die dritte Kugel). Дія роману відбувається в Мексиці, в період завоювання іспанцями імперії ацтеків. Вже в першій книзі з'являються мотиви загибелі, близькості смерті, типові для всього його творчості. Публікація викликала ряд схвальних відгуків критики[6].
Життя та творчість[ред. | ред. код]
Перша світова війна[ред. | ред. код]
У серпні 1915 року Перуц мобілізований на війну. Після важкого поранення легенів, отриманого на Східному фронті 4 червня 1916 року біля Хохонева, він був комісований в званні лейтенанта.
Завдяки математичним здібностям Перуц потрапив у штаб військової преси у Відні, де працював дешифрувальником. Пізніше Перуц перейшов в розділ цензури. У штабі військової преси Перуц міг особисто познайомитися з такими видатними письменниками, як Райнер Марія Рільке, Гуго фон Гофмансталь, Роберт Музіль.
Перший успіх[ред. | ред. код]
Після першого успіху Лео Перуц видав поспіль кілька романів, які користувалися успіхом. На початку 1920-х років він залишив роботу страхового агента, цілком віддавшись літературі. Особливо варто виділити романи «Маркіз де Болибар» (нім. Der Marques de Bolibar) і «Майстер страшного суду» (нім. Der Meister des Jüngsten Tages), що побачили світ у 1920 і 1923 роках відповідно. У цих романах відбилися характерні риси майстерності письменника.
Романи Перуца — це фантасмагорії, в яких химерно переплітаються окультні і побутові мотиви. Питання жанрової приналежності їх є дискусійним, так як в принципі кожен прояв надприродного в них піддається раціональному поясненню. Експресіонізм образотворчих засобів змушує письменника часто звертати пильну увагу на психічні патології, змушуючи задаватися питанням: а що саме з описаного реально. Дія його творів зазвичай відбувається в минулому або пов'язане з ним, майже завжди розгортається в світі алюзій, фантазії і містично-окультистських видінь, де моменти примарні і нереальні змінюються гумором та іронією. Та, в його творах завжди присутня смерть, загибель. Сюжет романів типово супердетермінован: кінцевий результат відомий заздалегідь, неясний лише шлях до нього, який часто дається в тексті у вигляді двох різних суперечень які, викладаються не цілком надійними оповідачами.
Складна вдача[ред. | ред. код]
Вдача письменника була складною і нетовариською, навіть брутальною. Лише він сам вибирав, з ким зближуватися, при цьому відрізнявся уїдливістю і нелюбов'ю до снобізму, а також до своїх шанувальників.
Свої твори він вважав не тими, що заслуговують серйозного наукового вивчення, не любив їх інтерпретації критиками, і за все життя не дав жодного інтерв'ю. Перуц не переносив, коли його зараховували до празької «фантастичній прози», що асоціюється з іменами Густава Майрінка і Пауля Бюссона. Займався колекціонуванням старовинної холодної зброї, був завзятим картярем і навіть випустив під псевдонімом допомогу до гри в бридж. Починаючи з роботи страховим агентом Перуц цікавився математикою, опублікував кілька робіт з страхової статистики у наукових журналах. За спогадами письменника Пауля Франка, відрізнявся консервативністю у поглядах і звичках: всі романи писав за допомогою сталевого пера і чорнильниці, не користуючись авторучками і друкарськими машинками, при цьому постійно їх переписував, прагнучи до граничної точності. Письменник був завсідником віденських письменницьких кафе, особливо «Херренхоф» і «Гринштайдль», де також зустрічався і спілкувався з відомими вченими і філософами того часу. У 1920-ті роки письменник деякий час симпатизував австрійськими соціал-демократам, але потім відійшов від них, а в 1930-х став монархістом-легитимістом.
Театр та кінематограф[ред. | ред. код]
На творчість Лео Перуца звернув увагу кінематограф, був екранізований цілий ряд його робіт. Великим успіхом для Перуца стало підписання контракту з Metro-Goldwyn-Mayer на екранізацію роману «Стрибок у невідоме», хоча фільм так і не був знятий. У 1929 році Перуц випустив роман «Ех, яблучко, куди ж ти котишся?» (нім. Wohin rollst du, Äpfelchen…), спочатку розроблявся письменником як кіносценарій і розійшовся більш ніж двома мільйонами копій. Це історія помсти австрійського офіцера, який побував під час війни в Росії у таборі для військовополонених. Він не може забути знущань над ним з боку російського полковника. Герой роману переслідує полковника в Росії під час Громадянської війни, потім в Константинополі, куди біжить сам полковник, потім по всій Європі і, нарешті, наздоганяє його у Відні. Ця книга сильно вплинула на Бондіану Яна Флемінга, в листі Перуцу Ян писав: «На жаль, слово „геніальність“ давно впало в ціні і втратило свій початковий сенс, інакше я б назвав цю книгу „просто геніальною“».
У 1928 році незабаром після третіх пологів від запалення легенів помирає дружина Лео Перуца, що стало для нього великим ударом. Ця втрата надовго занурила його у відчай, близьке до душевного розладу, він захопився медиумизмом, намагаючись зв'язатися з нею, потім, намагаючись забутися, захоплювався іншими жінками. Однак Перуц знайшов у собі сили продовжити літературна творчість. Тридцяті роки відзначені дослідами Перуца з театральним мистецтвом: п'єса «Подорож до Братислави» (ньому. Die Reise nach Preßburg), написана спільно з Гансом Адлером, не мала, незважаючи на зоряний акторський склад, особливого успіху ні в Австрії (1930), ні на Бродвеї (1933), проте наступна кримінальна комедія «Завтра свято» (нім. Morgen ist Feiertag), поставлена вперше у 1935 році, стала комерційним успіхом.
Вимушена еміграція[ред. | ред. код]
У 30-ті роки Перуц написав два романи: «Сніг святого Петра» (нім. ST. Petri-сніг), що вийшов в 1933 році, передбачив в белетристичній формі більш сучасні ідеї зв'язку масових релігійних психозів у середньовічній Європі з эрготизмом, а «Шведський вершник» (ньому. Шведський вершник), який побачив світ у 1936 році, виділятися своєю закільцьованої, як стрічка Мебіуса, композицією. Ці книги відразу по виході в світ були заборонені у фашистській Німеччині (інша версія стверджує, що сам Перуц не входив в список заборонених авторів, однак видавничий дім порцеляни Жолнаї, який його видавав, вважався єврейським і не міг поширювати книг на території Німеччини; в Австрії та Угорщині романи залишилися практично непоміченими. Положення Перуца на батьківщині все більш ускладнювалося. 16 травня 1935 року Перуц вдруге одружився з дочкою заможного комерсанта Гретою Гамбургер. Після того, як німецькі війська зайняли Австрію, Перуц з другою дружиною і двома дочками та сином від першого шлюбу виїхав за візою до Венеції, звідти в Хайфу, а пізніше — в Тель-Авів. Колекцію зброї конфіскували на кордоні Палестини, Перуцу доводиться знову вступити на службу в страхове агентство, але він продовжує колекціонувати, тепер місцеві археологічні раритети та поштові марки. У Тель-Авіві письменник вів дуже замкнутий спосіб життя, хоча і увійшов в палестинський ПЕН-клуб. Він зустрічався лише з обраними друзями, в числі яких Арнольд Цвейг і Макс Брід. В його творчості настала криза, робота над новими творами гальмувалася. Його надії здобути собі літературне визнання в США виявилися марними, проте письменник несподівано став популярним в Південній Америці. Там були переведені і видані багато романи Перуца, за мотивами книг знято декілька кінофільмів. Перуц домігся цього успіху завдяки популяризаторської діяльності Хорхе Луїса Борхеса. Останній, зокрема, домігся видання роману «Майстер Страшного суду» в популярної книжкової серії «Класики детектива» в 1946 році. Тим не менш, довоєнного успіху письменнику повторити так і не вдалося, та у 1949 році він написав пророчі слова: «Моє воскресіння через 40 років стане ще більш достовірним, якщо який-небудь історик літератури відкриє мене і заново підніме крик, що мої романи несправедливо забуті.» (нім. Тим надійніше моя воскресіння 40 років, якщо у мене якийсь історик літератури і знову зчинився великий крик про те, підносить, що мої романи незаслужено забуті).
Символічне повернення[ред. | ред. код]
Починаючи з 1947 року, Перуц кожне літо проводить у Європі, у 1950 році після тривалої перерви він отримав можливість відвідати Австрію. Після проголошення держави Ізраїль Перуц роздумував над еміграцією, так як не хотів жити в національній державі, вважаючи націоналізм і патріотизм причиною багатьох бід світу з початку 19 століття. У 1951 році Перуц завершив роботу над романом «Ночі під кам'яним мостом» (нім. Nachts unter der steinernen Brücke), який він почав писати ще в 1924 — це єдиний його роман з празькими корінням «фантастичної прози». У книзі, дія якої відбувається в Празі XVI століття, оживають всі самі загадкові празькі персонажі описуваної епохи, що увійшли в міський фольклор — імператор Рудольф II, закоханий в дружину єврейського багатія Майзеля Естер, і астроном Іоганн Кеплер, і граф Валленштейн, і мудрий рабин Лев, і алхіміки зі Златою вулички. Роман був відкинутий давнім видавцем Перуца Zsolnay і опублікований у Франкфурті-на-Майні тільки в 1953 році, але не викликав особливого читацького інтересу. У 1952 році письменник знову отримує австрійське громадянство. Останні роки життя Перуц присвятив роману «Юда Леонардо» (ньому. Der Judas des Leonardo, в російському перекладі — «Юда „Таємної вечері“»). Це невигадлива історія з життя Мілана початку XVI століття, без яких-небудь елементів містики або літератури жахів. Тема твору — моральний сенс мистецтва. Великий Леонардо да Вінчі шукає людину, з якого він міг би написати Юду для своєї знаменитої картини. І він знаходить такий прототип, а картина майстра стає для людини, що здійснив ганебний вчинок, навічно звинувачує актом. В липні 1957 року роман був закінчений. По його завершенні Лео Перуц, супроводжуваний дружиною, вирушив у велику подорож по Європі. Вони відвідують Францію, Бельгію, нарешті, Австрію. Саме там, в курортному містечку Сент-Вольфганг 25 серпня 1957 року у Лео Перуца стався інфаркт. Увечері того ж дня він помер в єврейському госпіталі в Бад-Ішль і був похований на місцевому цвинтарі. Його останній роман «Юда Леонардо» був посмертно виданий у 1959 році.
Визнання[ред. | ред. код]
Перуц належить до важливих європейських авторів міжвоєнного періоду. Його ім'ям названа літературна премія, яка вручається щорічно з 2010 року за найкращий німецькомовний кримінальний роман нового автора муніципалітетом Вени і Книготорговельної асоціацією Австрії. Перуц вплинув як на авангардну культуру французького «нового роману» (Ален Роб-Грійє), так і на масову культуру (Альфред Хічкок, Ян Флемінг). До Другої світової війни твори Лео Перуца були перекладені 21 мовою. Інтерес до його книжок був продиктований хвилею популярності пригоди, фантастичною і гостросюжетної літератури.
У 1924 році в СРСР були переведені три його романи. Переклад належав перу кузену Осипа Мандельштама — Ісая Мандельштама. Відомо, що сам Перуц досить дошкульно критикував видавничу політику «країни робітників та селян», не вклавши ні копійки за публікації його творів. У зв'язку з цим, а також завдяки антирадянської позиції Перуца, його книги надовго були недоступні радянському читачеві. На початку 1990-х років інтерес до Перуцу виник знову, насамперед, завдяки самовідданій роботі уральського перекладача К. Бєлокурова, переклав більшу частину спадщини письменника на російську мову.
У світі ж повернення Перуца почалося в 60-ті роки. Спочатку в романських країнах: у Франції у 1962 році Перуц посмертно був нагороджений премією «За ноктюрн», його високо оцінили Полан і Каюа. У 80-ті роки в колишній НДР твори Перуца виходили цілими серіями, а за романом «Ночі під кам'яним мостом» була написана композитором Цезарем Бресгеном (нім.)рос. опера «Празький ангел» (поставлена в Зальцбурзі в 1978 році, диригент Бернхард Конц). В англомовному світі відновився інтерес у 1980-х — 1990-х роках після публікації серії перекладів його романів видавництвом Harvill Press. У 1989 році режисер Міхаель Кельманн поставив у Відні фільм за романом Перуца «Майстер страшного суду». Фільми за творами Перуца знімали також аргентинський кінорежисер Луїс Саславский, Філ Ютци, Гай Медден, Петер Патцак, й інші режисери.
Твори[ред. | ред. код]
Романи
- Третє ядро (1915)
- Диво мангового дерева (Das Mangobaumwunder, 1916, спільно з Паулем Франком)
- Стрибок у невідоме («Між дев'ятьма і дев'ятьма») (1918)
- Маркіз де Болибар (1920)
- Майстер Страшного суду (1922)
- Перукар Тюрлюпэн (1924)
- Ех, яблучко, куди ж ти котишся? (1928)
- Козак і соловей (Der Kosak und die Nachtigall, 1928, спільно з Паулем Франком; екранізація 1934)
- Сніг Святого Петра (1933)
- Шведський вершник (1936)
- Ночі під Кам'яним мостом (1952)
- Юда Леонардо (1959, посмертне видання з редакцією тексту)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118740083 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ Czech National Authority Database
- ↑ The Fine Art Archive — 2003.
- ↑ а б в г Грищенков Р. Предисловие, 2000.
- ↑ Мичковский О., Маркина Е. О ком молчал Лео Перуц, 1998, с. 641.
- ↑ а б Мичковский О., Маркина Е. О ком молчал Лео Перуц, 1998, с. 642.
- ↑ name="Autorenlexikon".
- ↑ «Autorenlexikon»
