Майбутнє Землі — Вікіпедія


Червоний гігант (Сонце) і планета Земля

Майбутнє Землі — сукупність прогностично-футорологічних та есхатологічних поглядів на майбутній розвиток людства.


Основні напрямки[ред. | ред. код]

Буде визначатися рядом факторів, включаючи збільшення світимості Сонця, втрату теплової енергії ядра Землі, вплив інших тіл Сонячної системи та біохімії на поверхню Землі. Теорія Миланковича передбачає, що планета буде як і раніше проходити цикли зледеніння через нахил та прецесію осі, ексцентриситет орбіти Землі. У рамках поточного циклу тектоніка плит, ймовірно, приведе до появи суперконтиненту через 250—350 млн років. Через деякий час в майбутньому, в наступні 1,5-4,5 млрд років, нахил осі Землі може почати відчувати хаотичні зміни, зі змінами нахилу осі до 90°.[джерело?]

Гіпотези[ред. | ред. код]

Через один-два мільярди років у майбутньому постійне збільшення сонячної радіації, викликане нарощуванням гелію в ядрі Сонця призведе до випаровування океанів і припинення дрейфу континентів.[джерело?] Через чотири мільярди років збільшення температури на поверхні Землі буде причиною незворотного парникового ефекту.[джерело?] До того часу більшість, якщо не все, життя на поверхні планети зникне. Швидше за все, подальша доля планети — поглинання її Сонцем через приблизно 7,5 млрд років, після того як Сонце ввійде у фазу червоного гіганта і його розширення перетне орбіту планети[джерело?].

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • (рос.) Диксон Д., Адамс Дж. Дикий мир будущего / Пер. с англ. М., 2003.
  • (рос.) Еськов К. Ю. История Земли и жизни на ней. М., 2000.
  • (рос.) Заварзин Г. А. Бактерии и состав атмосферы. М., 1984.
  • (рос.) Заварзин Г. А. Становление биосферы // Вестник РАН. 2001. Том 71.
  • (рос.) Камшилов М. М. Эволюция биосферы. М., 1974.
  • (рос.) Пономаренко А. Г. Основные события в эволюции биосферы / Проблемы доантропогенной эволюции биосферы. М., 1993.

Посилання[ред. | ред. код]