Транспорт Фарерських Островів — Вікіпедія

Транспорт Фарерських Островів M:
Транспортна система Фарерських Островів (англ.)
Транспортна система Фарерських Островів (англ.)
Територія
Площа 1,4 тис. км² (183-тє)
Рельєф гірський
Найвища точка гора Слеттартіндур (882 м)
Повітряний
Аеропортів 1 (217-те)
Наземний
Автошляхів 960 км (187-ме)
Водний
Узбережжя 1117 км
Головний порт Торсгавн
Адміністрування
Орган Міністерство транспорту, будівництва та житла
Голова міністр Оле Бірк Олесен

Транспорт Фарерських Островів представлений автомобільним , повітряним , водним (морським) , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 1 393 км² (183-тє місце у світі)[1]. Форма території країни — архіпелажна витягнута в меридіональному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 110 км, зі сходу на захід — 72 км[2][3]. Географічне положення Фарерських Островів дозволяє країні контролювати морські та повітряні транспортні шляхи в Північній Атлантиці між країнами Північної Європи та Північної Америки; морський прохід між акваторіями Атлантичного і Північного Льодовитого океанів (Норвезьке море)[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів на Фарерських Островах, станом на 2015 рік, дорівнює 960 км (197-ме місце у світі)[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 1 аеропорт (217-те місце у світі), з них 1 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 1 (0)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано (у Данії) 1 компанію авіаперевізника, яке оперує 3 повітряними суднами[1].

Фарерські Острови не є самостійним членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO), інтереси країни в міжнародній організації представляє Данія[5]. Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — OY-H, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Фуглафйордур, Торсгавн, Вагур.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 37 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (79-те місце у світі), з яких: суховантажів — 20, танкерів для хімічної продукції — 7, контейнеровозів — 2, вантажно-пасажирських суден — 3, рефрижераторів — 3, ролкерів — 2[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 28 (Ісландії — 4, Норвегії — 13, Швеції — 11)[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Данія здійснює управління транспортною інфраструктурою залежної країни через міністерство транспорту, будівництва та житла. Станом на 30 листопада 2016 року міністерство в уряді Ларса Люкке Расмусена очолював Оле Бірк Олесен[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж Faroe Islands : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005.
  3. Дубович І. А., 2008.
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. а б (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. the Denmark : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]