Транспорт Фарерських Островів — Вікіпедія

Транспорт Фарерських Островів
	Транспортна система Фарерських Островів (англ.)
Територія
Площа	1,4 тис. км² (183-тє)
Рельєф	гірський
Найвища точка	гора Слеттартіндур (882 м)
Повітряний
Аеропортів	1 (217-те)
Наземний
Автошляхів	960 км (187-ме)
Водний
Узбережжя	1117 км
Головний порт	Торсгавн
Адміністрування
Орган	Міністерство транспорту, будівництва та житла
Голова	міністр Оле Бірк Олесен

Транспорт Фарерських Островів представлений автомобільним , повітряним , водним (морським) , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 1 393 км² (183-тє місце у світі)^[1]. Форма території країни — архіпелажна витягнута в меридіональному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 110 км, зі сходу на захід — 72 км^[2]^[3]. Географічне положення Фарерських Островів дозволяє країні контролювати морські та повітряні транспортні шляхи в Північній Атлантиці між країнами Північної Європи та Північної Америки; морський прохід між акваторіями Атлантичного і Північного Льодовитого океанів (Норвезьке море)^[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Докладніше: Автомобільний транспорт Фарерських Островів

Загальна довжина автошляхів на Фарерських Островах, станом на 2015 рік, дорівнює 960 км (197-ме місце у світі)^[1].

Див. також: Автошляхи Фарерських Островів та Номерні знаки Фарерських Островів

Повітряний[ред. | ред. код]

Докладніше: Цивільна авіація Фарерських Островів

У країні, станом на 2013 рік, діє 1 аеропорт (217-те місце у світі), з них 1 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 1 (0)^[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано (у Данії) 1 компанію авіаперевізника, яке оперує 3 повітряними суднами^[1].

Фарерські Острови не є самостійним членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO), інтереси країни в міжнародній організації представляє Данія^[5]. Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — OY-H, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)^[5]^[1].

Див. також: Авіакомпанії Данії та Аеропорти Фарерських Островів

Водний[ред. | ред. код]

Докладніше: Водний транспорт Фарерських Островів

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Фуглафйордур, Торсгавн, Вагур.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 37 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (79-те місце у світі), з яких: суховантажів — 20, танкерів для хімічної продукції — 7, контейнеровозів — 2, вантажно-пасажирських суден — 3, рефрижераторів — 3, ролкерів — 2^[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 28 (Ісландії — 4, Норвегії — 13, Швеції — 11)^[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Докладніше: Міський громадський транспорт Фарерських Островів

Державне управління[ред. | ред. код]

Данія здійснює управління транспортною інфраструктурою залежної країни через міністерство транспорту, будівництва та житла. Станом на 30 листопада 2016 року міністерство в уряді Ларса Люкке Расмусена очолював Оле Бірк Олесен^[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Faroe Islands : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
↑ Атлас світу, 2005.
↑ Дубович І. А., 2008.
↑ Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
↑ ^а ^б (англ.) Convention on International Civil Aviation.
↑ the Denmark : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Атлас. 10-11 клас. Економічна і соціальна географія світу / упорядники : О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — ISBN 978-966-475-639-3.
Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн : Навчальний посібник. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 704 с. — ISBN 978-966-580-239-6.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
Дахно І. І. Економічна географія зарубіжних країн : навчальний посібник. — К. : Центр учбової літератури, 2014. — 319 с. — ISBN 978-611-01-0682-5.
Дорошенко В. І. Географія транспорту : Навчальний посібник / В. І. Дорошенко, К. Д. Діденко. — К. : Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2010. — 183 с. — ISBN 978-966-439-329-1.
Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
Економічна і соціальна географія країн світу : Навчальний посібник / За ред. С. П. Кузика. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
Зарубіжна транспортна географія : навчальний посібник / уклад. : Петрашевський О. Л. и др. — К. : Національний транспортний університет, 2015. — 95 с. — ISBN 978-966-632-227-5.
Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни : Підручник. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

Англійською[ред. | ред. код]

(англ.) Modern Transport Geography / Hoyle, B. and R. Knowles (eds). — Second Edition,. — London : Wiley, 1998.
(англ.) Rodrigue, J-P. The Geography of Transport Systems. — Fourth Edition. — N. Y. : Routledge, 2017. — 440 с. — ISBN 978-1138669574.
(англ.) Taaffe E. J., Gauthier H. L. and O'Kelly M. E. Geography of transportation. — Second Edition. — N. Y. : Prentice Hall, 1996. — ISBN 0-13-368572-1.
(англ.) Black, W. Transportation: A Geographical Analysis. — N. Y. : Guilford, 2003.

Російською[ред. | ред. код]

(рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
(рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
(рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
(рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
(рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
(рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.