Сімейкине (селище) — Вікіпедія
Селище Сімейкине | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Луганська область |
Район | Луганський район |
Громада | Молодогвардійська міська громада |
Код КАТОТТГ: | |
Основні дані | |
Засновано | 1914 |
Статус | із 2024 року |
Площа | 5,21 км² |
Населення | ▼2329 (01.01.2011)[1] |
Густота | 447 осіб/км²; |
Поштовий індекс | 94474 |
Телефонний код | +380 6435 |
Географічні координати | 48°19′58″ пн. ш. 39°32′32″ сх. д.H G O |
Відстань | |
Найближча залізнична станція: | Сімейкине |
До райцентру: | |
- залізницею: | 52 км |
- автошляхами: | 45 км |
Селищна влада | |
Карта | |
Сімейкине — селище в Україні, у Молодогвардійській міській громаді Луганського району Луганської області. З 2014 року є окупованим. 4200 меш. (1967), 2653 меш. (2001). Підприємства для обслуговування залізничного транспорту, птахофабрика. Засноване 1910–1914.
Географія[ред. | ред. код]
Географічні координати: 48°19' пн. ш. 39°32' сх. д. Часовий пояс — UTC+2. Загальна площа села — 5,21 км².
Селище міського типу розташоване за 21 км від м. Краснодона. У межах селища знаходиться однойменна залізнична станція.
Історія[ред. | ред. код]
Селище будувалось у 1910–1914 роках одночасно із залізничною лінією Родакове—Лиха та залізничною станцією Сімейкине.
В 1917 році селище входить до складу Української Народної Республіки.
Внаслідок поразки Перших визвольних змагань селище надовго окуповане більшовицькими загарбниками.
У 1930-х роках побудовано паровозне і вагонне депо.
У 1932 році організовано радгосп «Сімейкинський».
В 1932–1933 селяни пережили сталінський геноцид.
В німецько-радянській війні на стороні СРСР брали участь 298 мешканців селища, із них 120 загинули, 128 були нагороджені радянськими орденами та медалями.
Під час німецької окупації в селищі діяли члени краснодонської підпільної організації «Молода гвардія»: П. Ф. Палагута, В. І. Ткачов, М. І. Миронов. За завданням штабу «Молодої гвардії» вони проводили антинімецьку агітацію, брали участь у бойових операціях. У середині січня 1943 року були арештовані та розстріляні гітлерівцями.
В післявоєнний період у Сімейкиному радянською владою було встановлено пам'ятник радянським воякам Червоної Армії. У 1974 році встановлено меморіальні плити, з прізвищами земляків, які загинули в роки війни.
У радянські часи в селищі знаходилась центральна садиба Сімейкинської птахофабрики.
З 24 серпня 1991 року селище входить до складу незалежної України.
Інфраструктура[ред. | ред. код]
У селищі є загальноосвітня школа I–III ступенів, амбулаторія, ясла-садок, клуб, бібліотека, відділення поштового зв'язку, Братська могила радянських воїнів та пам'ятний знак на честь воїнів-односельців. Діє Свято-Пантелеймоновський храм.
Функціонують вагонне депо Сімейкине Донецької залізниці, яке займається ремонтом вагонів, та ПрАТ «Сімейкинське», яке спеціалізується на розведені птиці, вирощуванні зернових та технічних культур.
Населення[ред. | ред. код]
За даними перепису 2001 року населення смт становило 2653 особи, з них 11,5% зазначили рідною мову українську, 88,24% — російську, а 0,26% — іншу[2].
Пам'ятки[ред. | ред. код]
- Братська могила радянських воїнів та пам'ятний знак на честь воїнів-односельців, які загинули у роки Другої світової війни (вул. Поштова).
Персоналії[ред. | ред. код]
- Палагута Павло Федосійович — учасник антинімецької організації «Молода гвардія»
- Миронов Микола Іванович — учасник антинімецької організації «Молода гвардія»
- Ткачов Василь Іванович — учасник антинімецької організації «Молода гвардія». У вересні 1943 року нагороджений медаллю «Партизану Вітчизняної війни» 1-го ступеня.
Джерела[ред. | ред. код]
- Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9 (стор. 187–188)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc). Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 13 жовтня 2011.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 1 січня 2014.
Посилання[ред. | ред. код]
- Облікова картка на сайті ВРУ
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
|