French
DeutschВтрати силових структур внаслідок російського вторгнення в Україну (березень 2023) — Вікіпедія
У статті наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні, починаючи з 1 березня 2023 року по 31 березня 2023 року (включно).
 | Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1]. |
Список загиблих за березень 2023 року[ред. | ред. код]
| № | Світлина Емблема | Прізвище, ім'я, по-батькові | Про особу | Обставини смерті | |||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
1 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 10800 |  |  Орішко Микола Миколайович | 1966 р.н., м. Корюківка. Капітан. За час служби у ЗСУ отримав звання заслуженого ветерана. Проходив службу у складі підрозділу ВЧ А3321 | Помер через проблеми зі здоров'ям[2]. | |||
| 10801 | | Венгренюк Микола | 21 квітня 1973 року, с. Ліски Коломийського району | Загинув під час бойових дій з військовими формуваннями РФ поблизу села Кузьмине Луганської області[3]. | |||
| 10802 | | Курилюк Василь | 30 січня 1980 року, с. Лісний Хлібичин. Молодший сержант. Залишилися дружина та двоє синів, один з яких служить у Нацгвардії України контрактником. | Був важко поранений під Бахмутом 5 лютого 2023 року. Помер у госпіталі[4]. | |||
| 10803 | | Антощук Федір Анатолійович | 27 лютого 1973. Народився в м. Кам'янське. Старший солдат. Залишилась дружина, донька, син та дві сестри | Загинув під час виконання військового завдання в районі с. Водяне через осколкові та вибухові рани. Похований 8 березня на кладовищі по вулиці Весняна на Соцмісті м. Кам'янського[5] | |||
| 10804 |  | Нос Максим | 29 років, Кривий Ріг. Стрілець кулеметного взводу Національної гвардії України. Навчався в місцевому гірничому коледжі. Після навчання пішов працювати на Криворізький залізорудний комбінат. У 2015—2016 році проходив строкову службу в лавах Збройних сил. На початку березня 2022 року мобілізувався до ЗСУ. Працював гірником очисного забою на шахті «Тернівська». | Загинув на околицях населеного пункту Кремінна[6] | |||
| 10805 |  | Векленко Єгор(«Кабан») | 26 років, м. Київ. Навчався у школі № 197. Закінчив факультет інформатики й обчислювальної техніки Національного університету «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Працював у сфері ІТ. Під час повномасштабного вторгнення Єгор приєднався до лав Національної гвардії України. Був гранатометником у 1-й Президентській бригаді оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка. Воював у Мощуні, Сєвєродонецьку та Бахмуті. Казав, що після Сєвєродонецька може святкувати другий день народження. | Загинув від прямого влучання в окоп під час артилерійського обстрілу біля села Білогорівка на Донеччині. Уламок потрапив Єгору в ділянку шиї. Похований на Вишневому кладовищі на Київщині[7]. | |||
| 10806 |  | Соломенніков Ігор | 22 роки, м. Севастополь, АР Крим. Закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Після випуску служив у 7-й бригаді тактичної авіації імені Петра Франка. З початком повномасштабного вторгнення капітан Соломенніков обороняв українське небо від російських окупантів та успішно нищив ворога. Восени до його бригади приєднався полковник Волинець, з яким вони згодом здійснили багато бойових вильотів. І разом загинули на Донбасі. | Загинув під час виконання бойового завдання біля Бахмута на Донеччині. Разом із ним загинув пілот Віктор Волинець. Їхній літак СУ-24М був збитий ворожим винищувачем. Похований в Києві[8] | |||
| 10807 |  | Квасниця Роман Сегійович | 3 грудня 2002, с. Буйволівці Ярмолинецької територіальної громади. Солдат | Загинув в районі населеного пункту Спірне Донецької області. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня [9]. | |||
| 10808 | | Ткач Ігор Михайлович | 7 серпня 1997, с. Суворовське Тульчинського району. 3 2003 по 2012 роки навчався в Суворовській загальноосвітній школі I-II ступенів №1. Після закінчення дев’ятого класу в 2012 році вступив до Тульчинського ВПУ №41, яке закінчив у 2015 році, здобув спеціальність «слюсар-ремонтник», «водій автотранспортних засобів (С)». Працював вантажником у складі готової продукції у ТОВ «Вінницька птахофабрика». З 2017 по 2019 роки проходив строкову службу в Збройних Силах України в місті Івано-Франківськ. Старший солдат, був старшим водієм 2 взводу розвідки спеціального призначення роти розвідки спеціального призначення військової частини А3028 Західного ОТО Національної гвардії України. | Загинув в районі населеного пункту Спірне Донецької області, потрапив під мінометний обстріл. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня [10]. | |||
| 10809 | | Коменярський Тарас Григорович | 17.11.1973, с. Горинка Кременецького району, Тернопільщина. Закінчив Колосівську гімназію. Командир гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 2 гірсько-штурмової роти військової частини ЗСУ. | Загинув на Бахмутському напрямку біля н.п. Білогорівка, Донецька область від поранень внаслідок мінометного обстрілу [11] | |||
| 10810 … 10810 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 1 березня 2023 року) | |||
2 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 10811 | | Ваків Богдан[12] | 20 років, стрільць-радіотелефоніст 2 відділення 1 взводу оперативного призначення Національної гвардії України | Загинув у Луганській області під час мінометного обстрілу[12] | |||
| 10812 | | Дуркач Василь | 54 роки, с. Делієве. Дубовецької територіальної громади. Проживав у Івано-Франківську. До повномасштабного вторгнення РФ працював за кордоном далекобійником. 1 березня 2022 коли почалася велика війна, повернувся додому й добровольцем пішов боронити країну. Одразу пішов у військкомат. Йому дали повістку, але не взяли, сказали зачекати. Кілька разів його кликали допомогти автомобілі ремонтувати, і аж у жовтні його прийняли до лав ЗСУ. Служив солдатом та водієм 7 стрілецького батальйону. Воював під Харковом, а тиждень до загибелі був переведений на Луганський напрямок. | Їхав разом з двома побратимами о 1:00 міняти військових на позиції. Вони вийшли з автомобіля і їх обстріляли з танка. Побратими залишилися живими, наразі перебувають у госпіталі. Василь загинув миттєво, бо йому влучило в голову. Це все відбулося поблизу села Невське на Луганщині[13]. | |||
| 10813 |  | Хомюк Олег Петрович(«Хома») | 07.10.1971. Військовослужбовець 206-го батальйону 241-ї бригади територіальної оборони ЗСУ. Разом з сином звільняли Київську, Харківську та Херсонську області. Пізніше Хомюки поїхали на Донеччину. | Загинув у бою за Бахмут прикривши собою сина. Прощання відбулося 10 березня на Майдан Незалежності[14]. | |||
| 10814 | | Хомюк Микита Олегович(«Турист») | 13.06.1997. Старший солдат 206-го батальйону 241-ї бригади територіальної оборони ЗСУ. Разом з батьком звільняли Київську, Харківську та Херсонську області. Пізніше Хомюки поїхали на Донеччину. | Загинув у бою за Бахмут не зважаючи на те, що батько прикрив його собою[14]. | |||
| 10815 |  | Улічний Ярослав Васильович(«Лис») | 26 серпня 1986, с. Сілець Сокальського району Львівської області. У мирний час був викладачем та керівником фізичного виховання у Міжрегіональному центрі ПТО художнього моделювання і дизайну м. Львова. З перших днів повномасштабного вторгнення рф в Україну, Ярослав пішов на захист своєї країни у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади. У цій бригаді у 2014 році брав участь в АТО. За зразкову службу був нагороджений нагрудним знаком «Учасник АТО». Під час служби вдосконалював свої знання та навички, подавав приклад у виконанні військового обов'язку. Постійно перебував у гарячих точках Миколаївської, Харківської та Донецької областей[15][16]. | Загинув у бою під Бахмутом від мінометного обстрілу. Похований 4 березня в рідному селі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[17]. | |||
| 10816 |  | Прусаєв Ігор («Боксер») | 23 роки, м. Каховка Херсонської області. Закінчив там середню школу № 1. Коли почалася повномасштабна війна, Каховку окупували російські військові. Ігор вступив до лав міської організації з охорони громадського порядку «Щит». У березні його викрали окупанти. Майже тиждень хлопця катували та знущались з нього, а потім відпустили. Після цього він виїхав з рідного міста і пішов до ЗСУ. Пройшов навчання на навідник БМП-2. Став стрільцем-піхотинцем у Центрі програми підготовки ЗСУ у Великій Британії. Мав стати лідером сержантського корпусу. У складі 214-го окремого спеціального батальйону OPFOR вирушив на передову. | Загинув під час виконання бойового завдання під Бахмутом на Донеччині[18] | |||
| 10817 |  | Романенко Євген Вікторович («Рома»)  | Молодший сержант, старший сапер, 2- інженерно-саперне відділення, 2 взвод, 2 інженерно-саперна рота. У 1993 році закінчив загальну середню школу м. Київ № 222. 24 червня 1996 року отримав диплом Київського професійно-технічного училища, отримав спеціальність слюсар по ремонту машин. З червня 2003 року почав працювати на підприємстві ООО «БМ СЕРВІС.» З 2010 року працював на підприємстві ТОВ «Тайфун Трак Партнер». З 2015 року до повномаcштабного вторгнення працював слюсарем по ремонту автомобілів 4-го ступеня ТОВ «Автобудкомплекс». Без батька залишилося двоє дітей, донька Карина 2005 року народження та син Олександр 2018 року народження. Приєднався добровольцем до лав ССО АЗОВ 27.02.2022,а через півроку до 3 ОБШр. Виконував бойові завдання у найгарячіших точках Запорізького та Донецького напрямку. | 22.02.2023 Євген отримав важкі осколкові поранення виконуючи бойове завдання поблизу с. Кліщіївка, Бахмутський напрямок. 2.03.2023 його серце перестало битися у військовому госпіталі ім. Мечникова м. Дніпро. Нагороджений почесним нагрудним знаком «Сталевий Хрест» 1-го ступеня (посмертно). Похований 6 березня на Берковецькому кладовищі у м. Києві. 42 ділянка, 16 ряд. | |||
| 10817 … 10824 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 2 березня 2023 року) | |||
3 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 10825 | | Соповський Юрій | 28 років. с. Серафинці Городенківської громади. | Загинув під час виконання бойового завдання поблизу міста Кремінна Луганської області. Під час ворожого артилерійського обстрілу отримав поранення, від якого помер[19]. | |||
| 10826 | | Струк Тарас | 43 роки, с. Радча. Мешкав у селищі Єзупіль. Був мобілізований 12 липня 2022 року | Під час боїв на Бахмутському напрямку отримав поранення. Певний час перебував на лікуванні в Івано-Франківську. Після тяжкої операції — помер у лікарні[20]. | |||
| 10827 |  | Рихліцька Яна Миколаївна («Яра»)
| 2 квітня 1993, м. Вінниця. волонтерка і парамедикиня 93-ї бригади «Холодний Яр». Раніше працювала у страховій компанії. Після російського вторгнення допомагала цивільним і військовим, а пізніше добровільно пішла у ЗСУ. Була медикинею у стабілізаційному пункті Бахмута, який перев'язував і готував поранених військових до довгої дороги для передачі медикам. | Загинула під час евакуації поранених під Бахмутом. Машина швидкої допомоги в якій вона їхала, потрапила під обстріл[21]. | |||
| 10828 |  | Жовкевич Микола Петрович | 1 січня 1974, с. Хриплин Івано-Франківської територіальної громади. Захисник Донецького аеропорту, «кіборг». Сержант. Командиром 4 десантно-штурмового відділення, 3 десантно-штурмового взводу, 2 десантно-штурмової роти, 1 десантно-штурмового батальйону, 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[22]. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (28 листопада 2022)[23]. | Загинув поблизу села Ступочки Донецької області. Похований 8 березня на Алеї героїв в Чукалівці[24]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[17]. | |||
| 10829 |  | Петрущак Павло Йосипович | 21 квітня 1996. Навчався у Ліцеї № 74 імені Марійки Підгірянки Львівської міської ради. У 2014 році закінчив Державний навчальний заклад «Львівське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту». Здобував освіту у Львівському фаховому коледжі транспортної інфраструктури. Учасник Пласту з 2008 року. У 2013 році вступив до «Великого Плем'я Лісових Чортів». Учасник Революції Гідності. Згодом проходив строкову службу у лавах військ берегової охорони. Повернувшись, працював помічником машиніста локомотива. Із початком повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини до лав 120-го окремого розвідувального батальйону Сухопутних військ ЗСУ. | Похований на Личаківському кладовищі[25][26]. | |||
| 10830 |  | Ковальчук Іван(«Zeus»/«Опєр») | 25 років, с. Сільця-Млинівські Волинської області. Закінчив Львівський державний університет внутрішніх справ. Певний час працював за професією. На момент повномасштабної війни перебував за кордоном, але згодом повернувся та приєднався до лав Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Воював на посаді старшого навідника розвідувального відділення 13-го батальйону 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.. | Загинув біля міста Кремінна на Луганщині. Рятував побратимів, коли потрапив під артилерійський обстріл та отримав смертельні поранення. Похований в селі Доманове на Волині[27]. | |||
| 10831 | .svg) | Очеретяний Володимир(«Медбрат») | 43 роки, с. Березянка Житомирської області. У 2000 році закінчив Житомирський базовий коледж за спеціальністю «Лікувальна справа». Працював за фахом. У 2020-му закінчив Житомирський економіко-гуманітарний міжнародний університет «Україна» та здобув ступінь бакалавра з фізичної реабілітації. Працював за спеціальністю. Служив у 127-му батальйоні 112-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Був головним медиком роти. | Загинув під час виконання бойового завдання біля села Діброва на Луганщині. Похований в с. Ходорків на Житомирщині[28]. | |||
| 10832 |  | Новік Дмитро | 26 січня 1995, с. Замглай на Ріпкинщині. Навчався в Замглайській школі, після цього вступив в місцеве професійно-технічне училище, де опановував професію тракториста. Проходив строкову військову службу, після якої підписав контракт та вперше долучився до оборонців Батьківщини. Після початку повномасштабної війни він знову долучився до лав ЗС України. Службу ніс у складі військової частини А4010. | Загинув під час виконання бойового завдання біля Бахмуту на Донеччині підрозділ Дмитра потрапив під ворожий артилерійський обстріл, внаслідок чого він отримав поранення, які виявились несумісними з життям. Похорон відбувся 11 березня 2023[29]. | |||
| 10833 | .svg) | Степанкевич Олександр Тарасович
| 5 жовтня 1971, м. Тернопіль. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну пішов добровольцем на фронт. Служив головним сержантом третього стрілецького взводу першої стрілецької роти. | Похований 8 березня 2023 року на Алеї Героїв Микулинецького цвинтаря м. Тернополя. | |||
| 10834 | | Богдан Сергій Леонідович («Бобер») | 36 років, с. Дружня Київської області. У 2005 році закінчив Київський геологорозвідувальний технікум, отримав кваліфікацію техніка-геофізика. Здобув вищу освіту у Київському державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій за спеціальністю фахівця з телекомунікаційної інженерії. Працював логістом. Від керівництва неодноразово отримував подяки та відзнаки за сумлінне ставлення до роботи. Любив ліс і відпочинок на природі. Захоплювався футболом. | Загинув під час виконання бойового завдання. Внаслідок сильного артилерійського обстрілу отримав поранення не сумісне з життям поблизу с. Діброва Луганської області. Посмертно Сергій нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Поховали захисника на Берковецькому кладовищі в м. Києві 42 ділянка(16 ряд, 24 місце) | |||
 | Вишатицький Владислав | 10 серпня 2001. Закінчив школу №65 в місті Львів у 2016 році. | Загинув у бою за місто Бахмут [30]. | ||||
.png) | Лудчак Ігор | 1 жовтня 1999. Навчався в школі в Угорниках. Мешкав в Івано-Франківську. Старший солдат 50-го полку імені Семена Височана | Загинув біля села Шипилівка Луганської області [31] | ||||
| 10834 … 10834 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 3 березня 2023 року) | |||
4 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 10811 | .svg) | Шнур Володимир | 57 років, с. Підвисоке Коломийського району. Служив солдатом-стрільцем стрілецького взводу. | Загинув у Запорізькій області[32]. | |||
| 10812 | | Пилипчук Андрій | 47 років, с. Довгий Войнилів Івано-Франківської області. Навчався у Калуському професійно-технічному ліцеї. Працював в автошколі. Потім їздив на заробітки до Польщі та Словаччини. Воював в Іраку та брав участь в АТО на Донбасі. З початком повномасштабного вторгнення долучився до лав ЗСУ, був кулеметником одного з підрозділів. Двічі був поранений. | Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Роздолівка під Соледаром на Донеччині. Похований в с. Довгий Войнилів на Івано-Франківщині[33]. | |||
| 10813 | | Савчин Сергій Олександрович («Блок») | 25 років, народився і жив у місті Івано-Франківськ. Навчався у ліцеї № 16. Потім здобув професію коваля у вищому професійному училищі № 21. Працював на підприємстві «Франко Брук», де спочатку вкладав бруківку, а потім займався її виготовленням. З 2019 року воював в ООС на Донбасі. Під час повномасштабного російського вторгнення Сергій воював за незалежність України та її мирне майбутнє у лавах ЗСУ. Був бійцем 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Виконував бойові завдання на передовій[34]. | Загинув під час виконання бойового завдання біля села Іванівське під Бахмутом на Донеччині. Похований на Алеї Героїв у рідному місті. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[35]. | |||
| 10814 |  | Бєршов Андрій Валерійович («Смуглянка») | 22.03.1977. В/ч А4347, 244-й окремий батальйон територіальної оборони. Стрілець. | Похований на Берковецькому цвинтарі в Києві | |||
| 10815 | | Павлов Михайло Михайлович | 11 жовтня 1993, с. Павлівка Болградського району. | Загинув 4 березня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі м. Бахмут Донецької області. Похований 11 березня 2023 ркоу в рідному селі[3]. | |||
| 10815 … 10824 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 4 березня 2023 року) | |||
5 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 10825 | | Фесенко Тетяна («Мурка») | 30 років, Гостомель. Воювала у розвідувальному батальйоні пліч-о-пліч зі своїм чоловіком. До повномасштабного вторгнення родина жила в Мостищах на Київщині, а 3 роки тому переїхала у столицю. У перший день повномасштабної війни подружжя відправило свою 8-річну дитину з рідною їм людиною за кордон. | Загинула під Бахмутом. В її окоп потрапив снаряд. Її чоловік отримав контузію, проте доповз до коханої й 2,5 кілометра ніс її разом із кумами до пункту евакуації. 11 березня відбулося прощання з Тетяною у Гостомелі[36]. | |||
| 10826 |  | Сторожук Богдан Олександрович | м. Шепетівка. Останні роки проживав у Хмельницькому з дружиною і двома синочками. Солдат, служив водієм у восьмому окремому полку спеціального призначення. | Загинув неподалік від міста Часів Яр на Донеччині. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно (1 травня 2023)[37]. | |||
| 10827 | | Зельтіньш Юрій | 1983, с. Ставидла Олександрівської громади. | Загинув під час виконання бойового завдання[38]. | |||
| 10828 … 10839 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 5 березня 2023 року) | |||
6 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 10840 |  | Дучак Тарас | 48 років, с. Хоросно, Львівська область. Парамедик, до ЗСУ був призваний 15 серпня 2014 року. Тоді проходив службу у складі 24 бригади. Брав участь в боях під Кримським, Авдіївкою, Новотошківським. У вересні 2015 року — демобілізований. У грудні 2022 знову вступив у Збройні Сили України до 67 ОМБР, батальйону імені Тараса Бобанича. | Загинув під Бахмутом. Похорон відбувся 11 березня[39]. | |||
| 10841 | | Луканюк Андрій Валерійович («Борзий»)   | 8 грудня 1988, Годи-Добровідка, Коломийський район, Івано-Франківська область. Майор Збройних Сил України, командир аеромобільного батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. З 2014 року виконував бойові завдання на посаді командира роти. Брав участь у боях за Луганський аеропорт, Дебальцево, Красногорівку, Широкине[40]. У 2021 році закінчив магістратуру за спеціальністю «Соціальна робота», Чернівецького національного університету [41]. | Загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання в населеному пункті Часів Яр Бахмутського району Донецької області. Похований на Центральному цвинтарі Чернівців 9 березня 2023 року[42]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» II ступеня (посмертно)[35]. | |||
| 10842 | | Сипливий Микола | 2000, житель Маловисківської громади. | Загинув під час виконання бойового завдання в селі Богданівка Донецької області[38]. | |||
| 10843 | | Дробоцький Олег Ігорович («Художник») | 29 жовтня 1996, с. Лановець Кременецького району Тернопільської області. В 2018 году вступув в ряди 2-ї резервної сотні Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор". Закінчив відділення образотворчого мистецтва Кременецького педагогічного коледжу Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка, Львівську національну академію мистецтв (2019). Під час повномасштабного російського вторгнення в Україну служив стрільцем-санітаром 67-ї окремої механізованої бригади. | Загинув 6 березня 2023 року біля с. Оріхово-Василівка на Донеччині [43][44][45] | |||
| 10844 … 10854 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 6 березня 2023 року) | |||
7 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 10855 | 
| Коцюбайло Дмитро Іванович(«Да Вінчі») | 1 листопада 1995, с. Задністрянське, Івано-Франківська область. Молодший лейтенант, командир 1 ОМБ «Вовки Да Вінчі». Перший доброволець, якому присвоєно звання «Герой України» прижиттєво. У 2022 році увійшов до рейтингу «30 до 30: обличчя майбутнього» від «Forbes». Залишилася дівчина — парамедик, волонтека та політична діячка Аліна Михайлова. | Отримав осколкове поранення в Бахмуті від обстрілу РСЗО «Град». Загинув по дорозі до шпиталю[46]. | |||
| 10856 | | Месюк Андрій | 1987, с. Горішнє Залуччя. Служив стрільцем-радіотелефоністом в одному з військових формувань. | Загинув на Луганщині[47]. | |||
| 10857 | | Морозик Андрій Сергійович | 1995, с. Козлин. Доброволець. З перших днів повномасштабного вторгнення служив водієм-стрільцем в складі ЗС України. | Загинув під час виконання бойового завдання поблизу міста Бахмут Донецької області. Під час ворожого обстрілу отримав поранення, від якого помер.[1] | |||
| 10858 | | Каплуновський Станіслав Олексійович («Живий») | 13 січня 1976, м. Полтава. Молодший сержант. Після закінчення школи здобув фах автокранівника в Полтавському професійно-технічному училищі №23. Воював ще в дев'яності, змагаючись за незалежність Ічкерії в рядах УНСО. Був знайдений в купі трупів, після чого отримав свій позивний. У 2014—2015 роках захищав Україну у лавах Азову. З початку повномасштабного російського вторгнення чоловік боронив Україну в лавах 116-ої окремої бригади ТРО ЗСУ. А в листопаді 2022-го перевівся до 3-ї окремої штурмової бригади, в.ч. А4638, на посаду номер обслуги 3-го штурмового відділення 2-го штурмового взводу 1-ї штурмової роти 2-го штурмового батальйону. | Загинув поблизу міста Бахмут Донецької області. Похований 17 березня у Полтаві[48]. | |||
| 10859 |  | Дудка Євгенія Василівна | 32 роки, м. Дніпро. Керівниця пресслужби Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області. 10 квітня 2022 року разом з колегами ліквідовували наслідки обстрілу аеропорту в Дніпрі. Тоді росіяни завдали повторного удару, внаслідок чого постраждало 6 рятувальників. Поранення Євгенії було найважчим. | Лікувалася в Німеччині, у Берліні. Померла після 11 місяців лікування в місті Київ. Президент України нагородив орденом «За мужність» III ступеня. Похорону відбувся 19 березня 2022[49] | |||
| 10860 |  | Бойко Василь Степанович | 1 січня 1986, с. Великий Кунинець, Кременецького району , Тернопільської області. У травні 2022 року поповнив ряди ЗСУ. Служив навідником 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А0222. Весь час перебував на Донецькому напрямку. | 07.03.2023 року в районі населеного пункту м. Авдіївка , виконуючи чергове бойове завдання, в наслідок мінометно - артилерійського обстрілу отримав травми не сумісні з життям. До 21.04.2023 року вважався зниклим безвісти, 28.04.2023 року його поховали у рідному селі [50]. | |||
| 10861 |  | Пімєнов Олександр («Лютий») | 35 років, м. Запоріжжя. Здобув середню освіту. У мирному житті працював будівельником. З 2022 року служив в інженерно-саперному підрозділі 197-го батальйону (в/ч А7363) 124-ої окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. | Загинув під час виконання бойового завдання на Херсонщині. Потрапив у ворожу засідку та внаслідок обстрілу отримав смертельне поранення. Похований на цвинтарі Святого Миколая в рідному Запоріжжі [51]. | |||
| 10862 | | Гадюка Павло Леонідович | 20 червня 1988, с. Шабо Білгород-Дністровського району. З початку повномасштабного вторгнення добровольцем вступив до лав ЗСУ | Загинув 7 березня 2023 року в районі н.п. Дубово-Василівка Донецької області. 16 березня 2023 року похований в с. Шабо. | |||
| 10859 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 7 березня 2023 року) | |||
8 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 10865 |  | П'яза Володимир Дмитрович | 24 січня 1985, м. Снятин. Пізніше сім’я переїхала до Стрілецького Кута, звідки родом мати. З 1992 по 2001 рік навчався в Стрілецькокутській ЗОШ І-ІІІ ступенів, яку закінчив із відзнакою. Після закінчення школи навчався на економічному факультеті та військовій кафедрі Чернівецького національного університету. У 2010 році Володимир одружився та переїхав у місто Снятин. Разом із дружиною Оксаною виховував двох дітей. Наприкінці лютого 2022 року мобілізувався до лав ЗСУ. Проходив службу у військовій частині А3892 на посаді командира 2 взводу 2 роти 109 батальйону 10 гірсько-штурмової бригади. | Загинув у боях за Донеччину [47][52]. | |||
| 10866 |  | Митропольський Сергій Ігорович | 1984, м. Ужгород. Навчався на факультеті міжнародних економічних відносин УжНУ. Згодом служив у повітряно-десантних військах. Збудував успішну кар'єру у «Джейбіл Юкрейн Лімітед». Після початку повномасштабного вторгнення пішов захищати Україну. Служив старшим стрільцем другої механізованої роти першого механізованого батальйону військової частини А7013, 65ОМБр. | Загинув на Запорізькому напрямку війни біля села Новоандріївка[53][54]. | |||
| 10867 | .png) | Бульба Володимир Борисович | 36 років. Був програмістом, закінчив НТУУ «КПІ». Відкривав свою веб-студію, але перспектива багатогодинного сидіння над кодом його не приваблювала. Потім працював в магазині Музторг. Разом із дружиною Наталією ще у 2012 році на свої весільні гроші, відкладені на подорож, відкрили першу «Рок Школу» в Києві. Завдяки йому сотні дітей та дорослих уперше в житті взяли до рук музичні інструменти, навчилися грати.11 березня потрапив у 26-й окремий стрілецький батальйон. На фронті Володимир займався безпілотниками. А потім взяв на себе обов'язок стежити за відеокамерами. Указом Президента Украни № 282 від 16.05.2023 р. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.[55] | Загинув він під Вугледаром, коли вирушив перевіряти камери, міняти в них акумулятори. Ворог вистежив їх та накрив артилерією.[56] | |||
| 10868 | | Москальчук Володимир Миколайович («Семен») | 01 грудня 1975 року народження. Під час повномасштабного вторгнення став на захист України у лавах ЗСУ. Проходив службу у 120-й окремій бригаді територіальної оборони на посаді кулеметника. | Загинув в населеному пункті Бахмут Донецької області під час виконання бойового завдання. Похований на Алеї Слави в місті Вишневе. | |||
9 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 10875 | | Масалітов Володимир Іванович («Шаман») | 19 березня 1988, м. Суми. Сапер, завжди сумлінно виконував свій обов'язок, користуючись найвищим авторитетом серед побратимів. Син священника. | Загинув поблизу Бахмуту Донецької області.17 березня похований на Алеї Слави на Баранівському кладовищі[57]. | |||
| 10876 | | Бондар Анатолій Володимирович | 25 жовтня 1979 с. Зайчики. Навчався в Зайчиківській, а згодом в Тарнорудській школі. Після чого закінчив Дзеленецьке училище за спеціальністю «тракторист». Працював у СВК «Прогрес» села Зайчики, а також в «Аграрній Компанії -2004». Мобілізований в січні 2023 року. | Загинув на Донеччині[58]. | |||
| 10877 | | Кравчук Анатолій Михайлович | 7 вересня 1983 м. Боярка. Навчався в Боярській загальноосвітній школі № 3. 2013 року закінчив Київський національний університет будівництва та архітектури. Працював у приватній компанії інженером-конструктором. До початку повномасштабного вторгнення в армії не служив. 24 лютого 2022 року став до лав роти охорони відділу № 1 Бучанського РТЦК та СП. Був стрільцем, помічником гранатометника. В лютому переведений до 72 ОМБр радіотелефоністом. | Витягуючи товариша, загинув 9 березня 2023 року після 19 години, поблизу міста Вугледар Волноваського району Донецької області від отриманих мінних осколкових поранень, несумісних із життям. Похований на Алеї Слави на Боярському кладовищі. | |||
| 10878 | | Михайленко Сергій Анатолійович | 22 квітня 1984 р., м. Київ. Стрілець-снайпер окремої президентської бригади 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону А0222 ОПБр. З 1990 по 2001 рік навчався в Новгородківській загальноосвітній школі 1-3 ступенів Запорізької області. У 2002 році закінчив професійно-технічне училище № 10 м. Мелітополя Запорізької області і здобув кваліфікацію слюсаря з ремонту автомобілів. Після завершення навчання Сергій працював у місцевих підприємствах. Із початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України. 26 березня 2022 року був призваний до ЗС України. Виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках ведення бойових дій м. Харкова, м. Суми, м. Авдіївка. Без сина та брата залишилась родина. | 09 березня 2023 року отримав травму, перелом склепіння черепу, вибухова травма несумісна з життям у боях м. Авдіївка. Нагороджений почесною грамотою «За проявлену особисту мужність та героїзм». Похований 16 березня 2023 року на Берковецькому кладовищі у м. Києві. 42 ділянка, 16 ряд, 26 місце. | |||
| 10879 |  | Гапоненко Юрій Андрійович («Байкер») | Березень 1967, м. Конотоп. Закінчив Київський автомобільно-дорожній інститут. Працював інженером, у банківській сфері, займався комерційною діяльністю. З перших днів російського вторгнення добровільно став на захист Батьківщини. Спочатку служив у 95-тій окремій десантно-штурмовій бригаді, з липня 2022 — в 46-ій окремій аеромобільній бригаді. Був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. | 2 лютого 2023 року під Бахмутом отримав важке мінно-вибухове поранення поранення. Його було евакуйовано та доправлено до м. Дніпро, згодом — до Києва. Однак 9 березня 2023, перебуваючи в госпіталі, пішов з життя. Похований на Пирогівському цвинтарі в Києві.[59]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно). | |||
| 10880 … 10889 | | Військовослужбовці ЗС України. | |||||
10 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 10890 | | Яківець Олександр Анатолійович | 27 лютого 1977, с. Андріївка. Мав посаду стрілець-санітар механізованого батальйону. | Загинув під час виконання службових обов'язків внаслідок штурмових дій з боку противника, біля населеного пункту Кам'янка Покровського району Донецької області. Похований на кладовищі в селі Андріївка[48]. | |||
| 10891 | | Герасимчук Юрій Ігорович («Гера») | 23 роки. Боєць 1 роти, 2 батальйону 3ОШБр. | Загинув під Бахмутом. Церемонія прощання відбулася в Києві, у Михайлівському золотоверхому соборі та Київському крематорії[60]. | |||
| 10892 |  | Галушко Владислав Олександрович («Смайл») | 13 квітня 1999, с. Вишневе, Ніжинського району, Чернігівської області. До повномасштабної війни працював на заводі Coca-Cola. Після визволення окупованих територій району вступив добровольцем до лав ЗСУ в складі 81 аеромобільної десантно-штурмової бригади, служив кулеметником. | Загинув в районі бойових дій біля населеного пункту Білогорівка, Луганської області під час штурму від ворожої кулі снайпера[61][62]. | |||
| 10893 | | Савінков Микола | м. Кременчук. Став на оборону країни в квітні 2022 року, мав звання молодшого сержанта. Воював на Сході України. | Загинув під час виконання бойового завдання поблизу Діброви, що на Луганщині. Похований 1 травня 2023 на Свіштовському цвинтарі[63]. | |||
| 10894 | | Булка Олексій Васильович («Буш») | 15 квітня 1987, с. Тарасів Чернігівської області[64]. Навчався у Білейківській загальноосвітній школі та в Остерському будівельному коледжі. Потім закінчив Сумський національний аграрний університет за спеціальністю «Промислове і цивільне будівництво». Працював майстром широкого профілю, займався виготовленням виробів із дерева. Під час повномасштабного вторгнення став на захист України у лавах ЗСУ. Служив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді[65]. | Загинув під час оборони міста Бахмут на Донеччині. Життя воїна обірвав ворожий артилерійський обстріл. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[35]. | |||
| 10895 | | Лисенко Руслан Сергійович | 25 листопада 1987, м. Київ. Молодший сержант, командир гранатометного відділення гранатометного взводу 244 батальйону, 112 ОБ ТрО, в/ч А 4347. Закінчив Українську академію бізнесу та підприємства в м. Києві. В 2015—2016 брав участь в АТО, старший сапер. З перших днів повномасштабного вторгнення разом з батьком стали на захист України, звільняли Київську та Харківську області, виконували бойові завдання на найгарячіших напрямках ведення бойових дій в Луганській області. | 4 березня 2023 при виконанні бойового завдання, під час артобстрілу позицій, поблизу населеного пункту Діброва Луганської області отримав важке поранення. А 10 березня 2023 його серце перестало битися у військовому госпіталі м. Дніпро. Нагороджений орденом «За мужність» 3 ступеня (посмертно). Похований 15 березня на Міському кладовищі у м. Києві, 42 ділянка, 16 ряд. | |||
| 10896 | | Овчаров Олександр Сергійович | 25.05.1982, мешканець Новомосковської міської громади. Солдат, сапер | Загинув 10 березня 2023 поблизу н.п.Залізнянське Бухмутського району Донецької області. Провели в останню путь воїна 16 березня в м. Новомосковськ[66]. | |||
| 10896 … 10904 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 8 березня 2023 року) | |||
11 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 10905 | | Красуцький Петро  | 27 лютого 1978, м. Винники поблизу Львова. Здобув професійно-технічну освіту. Після завершення навчання проходив строкову військову службу в Чорноморську Одеської області. Працював за кордоном в Іспанії, потім повернувся в Україну. Протягом 2014—2015 років виконував бойові завдання у зоні АТО у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади. За особисту мужність його нагородили медаллю «Захиснику Вітчизни» та відзнакою «За участь в антитерористичній операції». Отримавши поранення, повернувся до цивільного життя та працював на підприємстві. У перші дні повномасштабної війни чоловік пішов добровольцем у 80 бригаду. Під час виконання бойового завдання отримав друге поранення. | Загинув під час виконання бойового завдання. Похорон відбувся 15 березня у Львові. Похований на Личаківському кладовищі[67]. | |||
| 10906 | | Джунь Валентин Анатолійович | 20 липня 1969, м. Полтава. Призваний на службу по мобілізації до військової частини А 4007 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка на посаду стрілець-санітар механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону. | Загинув поблизу Красногорівки, Донецької області, внаслідок танкового обстрілу з боку агресора[48]. | |||
| 10906 | | Біліченко Євгеній | 3 листопада 1998. Випускник Львівського національного університету імені Івана Франка. Навчався на кафедрі екології біологічного факультету Львівського університету у 2016—2018 роках. По завершенню навчання вступив до військової академії. | Загинув під Бахмутом. 14 квітня 2023 похований на Новодмитрівському кладовищі Золотоніського району[68]. | |||
| 10907 | | Мица Михайло Степанович | 3 березня 1983, Прилбичі Яворівського району Львівської області. Закінчив місцеву школу імені митрополита Андрея Шептицького. Опісля навчався в Художньому професійно-технічному училищі імені Й. Станька. Працював на «Галицькій здобі» та їздив на заробітки до Польщі. Разом зі сім'єю жив у Новояворівську. У липні 2022 року став на захист України від російських окупантів, воював у складі 80 десантно-штурмової бригади[69][70]. | Загинув у боях на Донеччині. Похований 16 березня в Прилбичах[70]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[35]. | |||
| 10908 | | Смородін Віталій | 23 роки, Російська Федерація. З дитинства жив із родиною на Дніпропетровщині. Закінчив Криворізький коледж НАУ. Пройшов строкову військову службу. Спочатку служив у 129-й окремій бригади територіальної оборони, був інструктором зі стрільби. У листопаді 2022-го перевівся до 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ (колишній «Азов» ССО) на посаду навідника. У складі підрозділу виконував складні бойові завдання на передовій. | Загинув в бою з окупантами під Бахмутом на Донеччині. Похований в селі Вільне на Дніпропетровщині[71] | |||
| 10909 |  | Клонцак Микола («Сват») | 5 травня 2000, м. Червоноград. Солдат-санітар в/ч А4220. З 14 років працював. Ріс без батька, батько помер, коли Миколі було 11 років. | Загинув поблизу міста Бахмут Донецької області. Похований на Алеї Слави Бендюзького кладовища у рідному місті[72] | |||
| 10910 | | Петуйкін Валентин Денисович | 25 квітня 1998, с. Апполонівка. | Похорон відбувся 3 листопада 2023 [73] | |||
| 10911 … 10919 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 8 березня 2023 року) | |||
12 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 10920 |  | Пащук Дмитро Дмитрович («Француз»)
| 06 листопада 1995, м. Львів. Був студентом заочної форми навчання кафедри туризму географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, а також пластуном. Воював проти окупантів у лавах 73-го морського центру спеціальних операцій ССО ЗСУ. Був вихованцем Куреня частини 109 імені Ярослава Горошка. Був першуном вишколу старших стрільців крайового табору військового пластування «Легіон». Пройшов вишкільний табір «Лісова школа». З 2016 року Дмитро кілька років у Франції служив у Іноземному легіоні. Мав власний бізнес, заклад «Port wine» розташований у центрі Львова. Здобував вищу освіту, щоб професійно розвивати туризм в Україні. Добровольцем пішов на війну в лютому 2022 року, коли росіяни розпочали повномасштабну війну. Служив поруч з мандрівниками Вітктором-Миколою Гаврилюком і Артемом Димидом та народним депутатом Романом Лозинським. Жартома називали свою четвірку на війні «Гавайська ТРО». Воювали на Херсонському напрямку. | Загинув на Херсонському напрямку від прямого попадання дроном[74][75][76]. | |||
| 10921 |  | Ганущак Олександр Володимирович | 9 квітня 1994, м. Коломия. Вступив до лав ЗСУ з вересня 2022. Воював в складі 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка. | Загинув під час виконання бойового завдання[77]. | |||
| 10922 |  | Монзолевський Вадим | 35 років, м. Коростишів Житомирської області. Після школи опанував фах полірувальника кам'яних виробів. Під час повномасштабного російського вторгнення Вадим приєднався до лав Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Служив гранатометником у 71-й окремій єгерській бригаді. | Загинув біля села Богданівка на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, він отримав смертельні поранення під час ворожого артилерійського обстрілу. Поховали захисника на Алеї Слави кладовища в рідному місті[78]. | |||
| 10923 | | Шевчук Василь Володимирович | 29 січня 1964, м. Хоростків, Тернопільська область. Займався важкою атлетикою з дитинства[79]. Після закінчення Дніпропетровського інституту фізичної культури і спорту працював дитячим тренером, керівником Хоростківського клубу любителів зимового плавання і загартування «Нептун» та приватним підприємцем[79]. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну 2022 року добровольцем пішов на фронт[80]. | Загинув 12 березня 2023 року на околицях міста Бахмута на Донеччині[81]. Похований 19 березня 2023 року в родинному місті[82]. | |||
| 10924 |  | Гноєвий Валентин Олександрович | 1993 р.н., мешканець Новомосковської громади Дніпропетровської обл. Штаб-сержант 25 ОПДБ | Загинув 12 березня 2023 ркоу поблизу н.п. Терни Покровського району Донецької області[83]. | |||
| 10925 |  | Каплін Віталій Станіславович («Тур») | 19 січня 1981, м. Кременчук. Служив в АТО. Під час повномасштабної війни призвали на військову службу під час мобілізації. Був старшим солдатом, старшим стрільцем військової частини А4123. | Загинув під час виконання бойового завдання в районі села Площанка Луганської області [84] | |||
| 10926 … 10934 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 8 березня 2023 року) | |||
13 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 10935 |  | Шевченко Олександр | Мобілізували у березні 2022 року. Згодом проходив лікування | Помер під час відпустки, пов'язаної із тривалим лікуванням[85]. | |||
| 10936 | | Маруняк Федір | 45 років, с. Новиця Новицької територіальної громади. Служив старшим стрільцем в гірсько-штурмовій роті. | Загинув під час бою у Донецькій області[86]. | |||
| 10937 | | Савчук Олег Олексійович | с. Флорине, Вінниччина. | Загинув виконуючи бойове завдання на Донеччині[87] | |||
| 10938 |  | Сеітов Валерій Олегович | 27 травня 1997, Херсонища. Молодший сержант, 21-й окремий мотопіхотний батальйон «Сармат». Старший брат Валерія воював в АТО і втратив ногу, тому у 2016 підписав контракт і брав участь в АТО/ООС, | Загинув під Бахмутом. Похований 20 березня 2023 на Алеї Слави Центрального кладовища Чернівців, тому що рідне село залишилося в окупації[88][89]. | |||
| 10939 | | Наумов Тарас Михайлович | 22 липня 1993, смт Радуль Чернігівської області. У 2000 році закінчив 11 класів місцевої ЗОШ, потім працював на приватному підприємстві. У грудні 2022 року долучився ЗСУ, службу проходив у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[90]. | Загинув під час боїв на Донеччині. Похований 19 березня в смт Радуль. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[35]. | |||
| 10940 | | Білоус Віталій Миколайович(«Білий») | 29 липня 1972, м. Гайворон. Навчався у гайворонській школі, отримав професію газоелектрозварювальника в Гайворонському технікумі. Проживав у Гайвороні, де й одружився. Згодом переїхав жити до Бучі. З початком повномасштабного вторгнення вступив до лав ССО «Азов» в Києві (нині 3-тя окрема штурмова бригада). В її складі воював протягом року. Брав участь в усіх найгарячіших боях біля Гостомеля, Запоріжжі і Бахмутському напрямку. Не раз рятував побратимів. Служив в 2-й роті 2-го штурмового батальйону 3ОШБр. | Загинув на Бахмутському напрямку. Похований в місті Буча[38]. | |||
| 10941 | | Сакара Вадим | 1987. Житель Піщанобрідської громади. | Загинув поблизу населеного пункту Дубово-Василівка Донецької області. Прощалися з захисником 18 березня в селі Червона Поляна. Похований в селі Якимівка[38]. | |||
| 10942 | | Турта Павло | 33 роки, молодший сержант. | Загинув під час виконання бойового завдання біля села Червонопопівка Северодонецького району Луганської області. Похорону відбувся 18 березня в місті Знам'янка Кропивницького району[38]. | |||
| 10943 | .svg) | Ковенько Іван | 43 роки, с. Нетреба Рівненської області. Закінчив Великоцепцевицький ліцей. Працював будівельником. Одружився. Виховував із дружиною трьох синів, старший із яких потребує постійного лікування. На другий день повномасштабної війни, 25 лютого 2022 року, пішов захищати свою родину та Батьківщину. Приєднався до лав 61-го окремого батальйону 104-ї бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Був старшим стрільцем. | Загинув обороняючи від окупантів місто Бахмут на Донеччині. Похований у рідному селі[91] | |||
| 10944 |  | Соляк Михайло | 15 листопада 1983, с. Острів. Солдат, навідник механізованого відділення 24-ї ОМБр. | Загинув поблизу с. Оріхово-Василівка Донецької області[92] | |||
| 10945 |  | Шевченко Андрій | 31 рік, м. Дрогобич. З лютого 2023 року Андрій виконував бойові завдання з захисту України у складі ВЧ А-4010 — 5-ї окремої штурмової бригади. Перебував на Бахмутському напрямку фронту[93][94]. | Загинув 13 березня 2023 року біля Бахмута, з того часу тривали довгі пошуки тіла, а згодом — ДНК-експертизи для підтвердження особи загиблого. Похований 6 грудня 2023 року в Дрогобичі на Алеї слави. | |||
| 10946 | | Поволоцький Роман Юрійович («Хортиця») | 35 років, м. Запоріжжя. Після закінчення місцевої школи здобув фах автослюсаря у Запорізькому ПТУ. Працював за кордоном. Захоплювався райтерством (культура графіті). Був учасником АТО. Під час повномасштабної війни знову став на захист своєї країни від окупантів. Служив у 80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді. Був радіотелеграфістом управління командира дивізіону[95]. | Загинув, виконуючи бойове завдання в районі міста Часів Яр на Донеччині. Отримав смертельну вибухову травму внаслідок ворожого танкового обстрілу. Похований на цвинтарі Святого Миколая у Запорізькій області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[35]. | |||
| 10947 | | Огородніков Артем | 3 квітня 1991, проживав в с. Єреміївка на Одещині. | Загинув 13 березня 2023 року, похований 23 березня 2023 року в с. Єреміївка[96] | |||
| 10948 | | Хайдуков Дмитро Юрійович («Фотограф») | 17.11.1966. Солдат. | Похований на Берковецькому кладовищі в Києві. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) [97] | |||
| 10949 … 10949 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 13 березня 2023 року) | |||
14 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 10950 | | Мирончиков Сергій Михайлович («Крахмал») | 18 червня 1990, с. Гнідин. З початком повномасштабного вторгнення вступив до Золочівського Добровільного територіального формування, де входив до складу групи швидкого реагування. Восени 2022 року добровільно пішов до Збройних Сил України. Воював у складі 1-го окремого механізованого батальйону «Вовки Да Вінчі» 67-ї окремої механізованої бригади. Був артилеристом. | Загинув під час виконання бойового завдання під Бахмутом. Похорон відбувся 18 березня у с. Гнідин[85]. | |||
| 10951 | | Грищук Іван | 14 вересня 1978, с. Топорівці Городенківської громади | Загинув у Бахмуті під час виконання бойового завдання[98]. | |||
| 10952 |  | Іващенко Василь Володимирович | 25 червня 1992, с. Великі Кринки. Був мобілізований до лав ЗСУ у листопаді 2022 року. Солдат, сапер 77-ї окремої аеромобільної бригади (в/ч А4355). | Загинув внаслідок артилерійського обстрілу в районі міста Часів Яр Бахмутського району Донецької області[99] | |||
| 10953 | | Коваленко Юрій Петрович | 21 березня 1966, с. Некрасове, Сумщина. Закінчив Київський національний університет ім. Т. Шевченка за фахом історика. У 1991-му взяв участь у музичному фестивалі «Червона рута», що проходив у Запоріжжі, виступив з авторською піснею «Дума про Гетьманщину», присвячену Батуринській трагедії 1708 року. Мав власний музичний гурт «Трактир». Понад 17 років Юрій Коваленко брав активну участь у розкопках Батурина. Відкрив головний храм гетьманської столиці — собор Живоначальної Трійці, знайшов усипальницю родини відомих меценатів Терещенків. Написав понад 70 наукових праць. У 2008 році на основі знахідок, що він робив разом з колегами, у Глухові відкрили Музей археології. З початком війни у 2014 році Юрій Коваленко приєднався до гуманітарної місії «Чорний тюльпан». Його зусиллями вдалося знайти, ідентифікувати та передати рідним для перепоховання тіла сотень українських воїнів, які загинули у боях під Іловайськом і Дебальцевим. У грудні 2020 року підписав контракт з ЗСУ. Дисертацію захистив уже під час служби у ЗСУ, у 2021 році, здобувши науковий ступінь кандидата історичних наук. Воював під Авдіївкою, а з початком повномасштабного вторгнення захищав від окупантів Чернігівщину, Київщину та Донеччину. | Загинув на Луганщині внаслідок прямого влучання з ворожого танка. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно (1 травня 2023)[37][100][101]. | |||
| 10954 |  | Падалка Сергій Павлович ("Дід") | Мешканець Піщанської громади Новомосковського району. В лютому 2022 року добровольцем вступив до лав ЗСУ. Боронив Сумщину, брав участь у боях під Ізюмом та Бахмутом. | Загинув 14 березня 2023 року[102]. | |||
| 10954 … 10964 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 14 березня 2023 року) | |||
15 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 10950 |  | Штремпел Йосип Гейзович («Пона»)
| 26 вересня 1972, селище Великий Бичків, Закарпаття. Учасник російсько-української війни. У квітні 2022 року добровольцем доєднався до лав ДУК «Правий сектор». | Загинув захищаючи Луганський напрямок. Похований 20 березня 2023 року в Тернополі[53][103]. | |||
| 10951 | .svg) | Кулак Олександр | 16 грудня 1978, селище Ланчин Івано-Франківської області. Був учасником АТО/ООС. Після початку повномасштабної війни долучився до ЗСУ 17 лютого 2023 року. Служив стрільцем-помічником гранатометника мотопіхотного відділення 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». | [104]. | |||
| 10952 | | Ділета Назарій Михайлович | 13 лютого 1996, м. Івано-Франківськ. Дитинство і юнацькі роки провів у селі Липівка Тисменицької громади. Закінчив ліцей № 19. Навчався у Вищому художньому професійному училищі № 3 Івано-Франківська. Після закінчення навчання поступив у художній університет прикладного мистецтва м. Івано-Франківськ. Навчався на заочні формі, та був призваний на строкову службу в лави ЗСУ. Служив у м. Київ у Президентському полку в роті почесної варти. Після демобілізації працював на приватному підприємстві з обробки штучного каменю. З перших днів повномасштабного вторгнення пішов захищати Україну. Служив водієм-стрільцем, старший солдат. Службу проходив у бойовій зоні. Спочатку на Києво-Житомирському напрямку, потім Дружківка, Краматорськ, Білогорівка Бахмацького району Донецької області. У Білогорівці дістав поранення в ногу, проходив лікування у Житомирській лікарні. Опісля відправився у батальйон м. Чернівці, де комісія ВЛК повернула на позицію на Донеччині, в село Білогорівка, там він отримав 2 контузії. | Загинув внаслідок мінометного обстрілу поблизу села Білогорівка Бахмутського району[105][106][107]. | |||
| 10953 | | Кушніренко Ігор(«Добряк») | 21 червня 1978, Ямниця поблизу Івано-Франківська. Старший лейтенант. Воював в АТО. У квітні 2022 повернувся до військової справи. Служив командиром кулеметного взводу стрілецької роти. У січні 2023 отримав важке поранення поблизу Соледара і з того часу лікувався. | Помер внаслідок важкого поранення, отриманого у зоні бойових дій поблизу Соледара Донецької області[108]. | |||
| 10954 | | Нікітченко Олександр Юрійович | 50 років, м. Сміла. Прапорщик. Закінчив загальноосвітню школу № 11 та Смілянське професійно-технічне училище № 4, де здобув спеціальність слюсаря-ремонтника. 26 років перебував на службі в одній з військових частин ЗСУ. У 2015 році брав участь в антитерористичній операції у місті Краматорськ | Загинув в Авдіївці під час виконання військових обов'язків[109]. | |||
| 10955 | | Латуша Микола Федорович | 49 років, с. Нова Ободівка. Стрілець-санітар 3 танкової бригади 1 піхотного батальйону механізованої роти військової частини А2573. Народився 20 травня 1973 року. Мобілізований 06.03.2022. Залишилися мати, брат, дочка. | Загинув на Харківщині під час виконання військових обов'язків[110]. | |||
| 10956 |  | Осадчий Олег | 47 років, м. Краматорськ. Був вірянином місцевої римсько-католицької парафії Зіслання Святого Духа. Став сиротою в 11 років. З 11 жовтня 2016 року пішов добровольцем до лав 54 бригади ЗСУ. На момент повномасштабного вторгнення РФ служив в 11 прикордонному загоні в Краматорську. Дружина і сини виїхали до Івано-Франківська. | Загинув у боях за Бахмут. Похований у Івано-Франківську на алеї героїв на Чукалівському цвинтарі[111] | |||
| 10957 |  | Березюк Володимир Володимирович | с. Писарівка, Хмельницька область. Закінчив місцеву школу, а після цього — Хмельницьке ПТУ № 7. Захищав Україну у 2015—2016 роках, а в березні 2022-го, після початку повномасштабного вторгнення, добровільно пішов на фронт. Він разом із другом звернувся до військової частини, де раніше проходив службу, і поїхав на передову. | Загинув під Водяним під час виконання бойового завдання[112]. | |||
| 10958 |  | Михайленко Артем | 43 роки, родом з Миколаївщини. Працював на будівництвах. У 2004 році воював в Іраку. Останні 10 років мешкав із родиною у місті Конотоп на Сумщині. З початком повномасштабної війни служив кулеметником у 151-му окремому батальйоні територіальної оборони. | Загинув на Донеччині[113]. | |||
| 10959 | | Кройтор Сергій Миронович | Після закінчення загальноосвітньої школи наприкінці 1980-х років ніс строкову службу в десантних військах. З початком незалежності, 16 років пропрацював із українським дизайнером і виробником класичного одягу Михайлом Вороніним, а потім відкрив маленьке власне виробництво з пошиття чоловічого одягу. У 2013—2014 роках перебував на Майдані під час Революції гідності. У серпні 2014 року після мобілізації брав участь в АТО на сході України. Відразу після навчання разом із співслужбовцями потрапив на захист Донецького аеропорту (ДАПу), ставши відразу учасником бою в Пісках. За другої ротації — на початку 2015 року також став учасником оборонної епопеї Донецького аеропорту. Далі брав участь у бойових діях на лінії оборони за 800 метрів від ДАПу[114][115]. 22 січня 2020 року Укрпошта випустила марку, присвячену захисникам Донецького аеропорту («кіборгам»). У церемонії спецпогашення крім Сергія Кройтора взяли участь й інші захисники Донецького аеропорту Руслан Боровик (позивний «Баґдад»), Іван Лавриненко («Фагот») та матері загиблих військових[116]. | Загинув біля селя Ямпіль Донецької області[117][118] | |||
| 10959 | | Федоров Володимир Олегович | 17 жовтня 1987. Київ. Солдат. Бойовий медик. Позивний Скальпель. Блискуче закінчив Фізико-математичний факультет КПІ ім. Сікорського. Професійний фізик. Науковий співробітник Академії наук України. Працював над методами діагностики в галузі онкології та косметології. Пішов проти проросійських поглядів його батьків. В березні 2022 пішов добровольцем захищати Україну від загарбників в складі 71 ОЄБ ДШВ ЗСУ. Загинув під час бою рятуючи пораненого побратима. Зостався син 11 років. | Рятуючи життя пораненого побратима героїчно загинув 15 березня 2023 в Донецькій області Ясинуватському районі селище Кам'янка. Похований 23 березня в Києві на Берковецькому кладовищі. 42 ділянка 11 ряд. | |||
| 10960 | .svg) | Лемішенко Андрій Миколайович | 1978, м. Христинівка, Черкаська область. Брав участь в АТО на сході України. У 2020 році уклав контракт із ЗСУ. Командир машини — командир штурмового відділення окремого штурмового батальйону «Айдар». У вересні 2022 року був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а в березня 2023 — орденом «За мужність» ІІ ступеня. | Загинув 15 березня 2023 у Донецькій області. Похований у м. Черкаси.[119] Посмертно нагороджений орденом «За мужність» І ступеня (11.08.2023). | |||
| 10961 | | Колесов Олексій Михайлович | 24.05.1987, житель с. Журавлівка Тульчинської громади. Навчався на Історичному факультеті ОНУ ім. Мечникова. Мобілізувався весною 2022 року, служив стрільцем номер-обслуги 2 парашутно-десантної роти 1 парашутно-десантного батальйону 25 десантної бригади. | Загинув поблизу населеного пункту Червонопопівка Луганської області[120]. | |||
| 10960 … 10964 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 15 березня 2023 року) | |||
16 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 10965 | | Марунчак Михайло | 36 років, Галицька міська громада. | Загинув під час виконання бойового завдання[121]. | |||
| 10966 | | Андрійко Володимир | Нова Михайлівка Решетилівської громади. Останні роки життя проживав у Полтаві, займався ремонтами квартир. Після початку повномасштабного вторгнення почав працювати водієм. Захищати Україну пішов добровольцем. 7-го грудня 2022 року Володимир Андрійко підписав контракт із десантно-штурмовими військами. Воїн мав звання солдат, а посаду — розвідник. Два місяці був у Житомирській області на навчаннях, після чого його бригада відправилася на оборону Луганщини. Востаннє з рідними говорив 16 березня перед виходом на бойову позицію. Його брат Едуард Андрійко також служить в ЗСУ, | Загинув під час бойових дій біля міста Кремінна, що на Луганщині. Загинув від мінометного обстрілу, а побратими які пішли забирати його тіло загинули від кулі снайпера. Похований 24 березня 2023 в селі Нова Михайлівка[122]. | |||
| 10967 … 10974 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 16 березня 2023 року) | |||
17 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 10975 | | Конопада Олег | 35 років, Калуська міська громада. Мобілізований 4 березня 2022. Служив старшим сержантом, гранатометником штурмового відділення штурмової роти. | Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині[121]. | |||
| 10976 | | Маєвський Юрій | 39 років, м. Хмельницький. у мирному житті працював у сфері сільського господарства. На війну пішов добровольцем. Спершу служив у добровольчому формуванні «Авангард», після цього перевівся у бойову частину. Пластун, вступив до Пласту у жовтні 1997 року. В серпні 1999 року був одним із співзасновників підготовчого куреня ім. Симона Петлюри у Хмельницькому. | Загинув під час виконання бойового завдання. 23 березня відбулося прощання з героєм у місті Хмельницький[123]. | |||
| 10977 |  | Яремчук Назарій | 36 років, м. Львів. У 2003—2013 роках проживав у Іспанії, потім повернувся до України і працював у будівельній сфері. Захоплювався рибалкою. Із початком повномасштабного вторгнення добровільно вступив до територіальної оборони. Захищав Україну у складі військової частини Т0910 Державної спеціальної служби транспорту. Виконував бойові завдання на східному напрямку. | Загинув під час виконання бойового завдання. Похорон відбувся 24 березня. Похований на Личаківському кладовищі у Львові[124]. | |||
| 10978 | | Старченко Олег | 33 роки, м. Львів. Закінчив Середнє професійно-технічне училище № 26. Після цього проходив строкову військову службу у Василькові. У мирний час здебільшого працював за кордоном. Із початком повномасштабної війни став на захист України у Окремій президентській бригаді імені гетьмана Богдана Хмельницького. | Загинув під час виконання бойового завдання. Похорон відбувся 23 березня у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Похований на Личаківському кладовищі в місті Львів[125]. | |||
| 10978 | | Боржиєвський Віктор | 36 років, м. Кам'янець-Подільський. Солдат та навідник. Вихованець Кам'янець-Подільської станції юних туристів, активно займався спортивним туризмом, успішно виступав у складі команди м. Кам'янця-Подільського на змаганнях обласного та всеукраїнського рівнів. Був суддею ІІ категорії, входив до складу головної суддівської колегії обласних чемпіонатів для учнівської та студентської молоді. | Загинув від куль снайпера у Луганській області[126]. | |||
| 10979 | | Марченко Микола Вікторович | 1 жовтня 1998, с. Гусарівка Балаклійського району. Загинув 17.03.2023 в селі Костянтинівка Донецької області. | ||||
| 10980 | | Юров Андрій Володимирович | 20 серпня 1984, м. Ладижин. Закінчив Ладижинську ЗОШ № 1. Навчався у Ладижинському коледжі Вінницького Національного Аграрного університету за спеціальністю «Механізація сільського господарства» та отримав професію технік-механік. Після навчання працював в Ладижинському лісництві лісорубом. 3 січня 2023 року був призваний по мобілізації на військову службу до Збройних Сил України. | Загинув 17 березня 2023 року в районі населеного пункту Богданівка Донецької області[127]. | |||
| 10981 | | Олексюк Роман Петрович | 26 червня 1982, м. Ладижин. Закінчив загальноосвітню школу № 4 міста Ладижина. Навчався у Вінницькому професійно-технічному коледжі за спеціальністю — автослюсар. Працював у ТОВ «Вінницька птахофабрика» на посаді підсобного робітника в цеху первинної обробки. З першого дня повномасштабного вторгнення був призваний до лав територіальної оборони смт. Тростянець. Пізніше переведений на посаду кулеметника стрілецького батальйону однієї з військових частин. | Загинув 17 березня 2023 року під населеним пунктом Невельське Донецької області[127]. | |||
| 10982 |  | Вдовиченко Олександр Володимирович | 17 січня 1981, Одеська область. Повний кавалер ордена «За мужність». Під час російського вторгнення в Україну — керівник групи снайперів, полковник Центру спеціальних операцій «Альфа» Служби безпеки України. Під його керівництвом групи снайперів здійснили понад 10 результативних виходів на Донеччині.[128] | Загинув 17 березня 2023 року поблизу м. Бахмут Донецької області. Герой України (посмертно)[129]. | |||
| 10983 | | Голда Святослав («Князь») | 16 травня 1982, м. Капчагай (Республіка Казахстан). У 2004 році закінчив маґістерську програму «Комп'ютерні науки» факультету інформатики НаУКМА. До лютого 2022 року працював в ІТ-компанії на посаді DevOps. Із початком повномасштабного вторгнення долучився до добровольчого батальйону «ОУН», де був на посаді командира взводу. Брав участь в обороні Києва. Згодом вступив до лав 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Він воював у 1-му батальйоні 1-ї роти у званні старшого солдата. | Загинув внаслідок удару УР-77 по позиціях в околицях Кремінної. Похорон відбувся 12 січня 2024 в селищі Єзупіль[130][131] | |||
| 10984 … 10984 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 17 березня 2023 року) | |||
18 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 10985 |  | Грама Руслан Володимирович | Старший сержант полку особливого призначення «Київ». Присвятив службі в органах внутрішніх справ 13 років. Воював з 2014 року | Загинув у бою з російськими загарбниками в Донецькій області під Бахмутом[132]. Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[133]. | |||
| 10986 | | Ткачук Михайло | 16 вересня 1977, с. Мишин Нижньовербізької територіальної. Перед початком повномасштабного вторгнення чоловік повернувся з-за кордону та 24 лютого 2022 року став на захист України. Був стрільцем у 102 окремій бригаді територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського. | Загинув на Запоріжжі у Пологівському районі[134]. | |||
| 10987 | | Якібчук Руслан Дмитрович | 30 червня 1973, м. Косів. Розпочав службу на флоті, був членом екіпажу флагмана «Гетьман Сагайдачний», три роки воював в АТО/ООС. Під час повномасштабного вторгнення військовослужбовець боронив Київщину, пройшов бої під Сєвєродонецьком, Лисичанськом. Закінчив вище професійне училище № 21 в Івано-Франківську. У 2014 році написав заяву про вступ у полк «Азов», але черга була великою, тому його не взяли. З 2015 до 2017 року боєць служив за контрактом у 14 механізованій бригаді ЗСУ. Брав участь у боях поблизу Новгородського, Світлодарської дуги, Миронівського, Красногорівки, Мар'їнки, Курахового. Потім повернувся додому. 24 лютого 2022 року разом із сім'єю перебував у Чехії, але вже 2 березня був в Україні і пішов служити у 109 окремий гірсько-штурмовий батальйон,10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».14 жовтня 2022 року в одному з боїв його контузило, він отримав поранення ноги. Після цього довго лікувався. Пройшовши реабілітацію, повернувся на фронт. | Загинув під час бойових дій поблизу села Роздолівка Бахмутського району на Донеччині[135][136]. | |||
| 10988 | | Буц Віткор | 44 роки, Іванівка Карлівського району Полтавської області. 11 листопада 2022 був мобілізований до війська. Проживав в селищі Чутове. | Загинув під час мінометного обстрілу на Донеччині. 26 березня похований в селищі Чутове[137]. | |||
| 10989 | | Коханський Володимир | 25 років. Проживав у селі Лозувата Кіровоградської області. | Загинув під час артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Оріхово-Василівка Бахмутського району[138]. | |||
| 10990 | | Потапчук Валерій Михайлович | 11 листопада 1977, с. Малушка, Березнівського району, Рівненської області. Солдат, служив навідником гірсько-штурмової роти військової частини А3029. З першого дня повномасштабного вторгнення росії в Україну приєднався до лав ЗСУ. | Загинув в районі Бахмута на Донеччині внаслідок мінометного обстрілу. Поховали на «Новому» кладовищі м. Костопіль.[139] | |||
| 10991 | .png) | Заєць Антон Павлович («Чехов») | 33 роки, м. Знам'янка Кіровоградської області. Закінчив Український державний хіміко-технологічний університет, здобув спеціальність інженера з метрології та вимірювальної техніки. Жив у Києві. Працював за фахом в компанії ТОВ «Ріг Експерт». Брав участь в АТО/ООС на Донбасі. З початком повномасштабного вторгнення Антон захищав рідну країну у лавах ЗСУ. Служив у 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка. Був заступником командира 34-го батальйону з бойової роботи. За час служби Антон неодноразово був відзначений нагородами, зокрема, медаллю «За військову службу Україні» (2016) та орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (2020). Старший лейтенант. | Похований на Лук'янівському військовому цвинтарі у Києві[140]. | |||
| 10992 |  | Курдогло Микола Миколайович ("Асман") | 1990 р., с. Підгорне Тарутинського району на Одещині. Старший солдат 126 бригади територіальної оборони, до ЗСУ пішов добровольцем. | Загинув 18 березня внаслідок підриву автомобіля на мині. Похований на Західному кладовищі в Одесі 21 березня 2023 року[141]. | |||
| 10992 … 10994 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 18 березня 2023 року) | |||
19 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 10995 |  |  Кейн Те Тай(«Turtle») | 1985, 38 років, Нова Зеландія. Командир розвідувального підрозділу Foreign Reconnaissance Team Інтернаціонального легіону територіальної оборони України. Етнічний маорі. Виріс в Біч-Гейвен. 2002 року, після закінчення школи, у віці 17 років пішов служити в Збройні сили Нової Зеландії. За роки служби служив в Афганістані та інших місцях, виконуючи миротворчі обов'язки. Після того продовжив працювати в багатьох країнах як приватний охоронний підрядник. Перед приїздом в Україну він припинив стосунки з дівчиною, звільнився з роботи, продав будинок і машину. У квітні 2022 року прибув в Україну. Спочатку допомагав цивільним навчитися виявляти та знешкоджувати міни, першої медичної допомоги та прийомів рукопашного бою. Потім працював з групою в Харкові, евакуюючи людей із небезпечних місць під сильним вогнем. Також тренував військових. У липні підписав контракт із ЗСУ і відправився в Донецьку область. Брав участь в боях під Павлівкою. Під час звільнення села під Бахмутом врятував українського бійця Олексія Гордєєва, який провів 42 дні у підвалі, харчуючись крихтами їжі та водою з радіатора. Залишилися мати та 12-річна донька. | Загинув під час відбиття штурму окопу (місце не уточнено)[142]. | |||
| 10996 | | Дадабаєв Марат | м. Калуш, сержант. Мобілізований до війська 20 лютого 2023 року. Служив заступником командира бойової машини, навідником-оператором гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмової роти. | Загинув під час виконання бойового завдання[143]. | |||
| 10997 | | Дзумедзей Іван | м. Коломия. Навчався у Коломийській школі № 6 та індустріально-педагогічному технікумі. З 2013 до 2014 року служив в українській армії. Після повномасштабного вторгнення РФ у лавах ЗСУ прослужив рік. За цей час отримав уламкові поранення, мав дві контузії. | Загинув внаслідок трагічного випадку, коли повертався на передову. Прощання відбулося у парафії святого священномученика Йосафата під звуки Державного гімну України, який парафіяни грали на унікальному дзвоні-карильйоні.[144]. | |||
| 10998 | | Поліводський Олександр Анатолійович | 9 жовтня 1973. З вересня 2001 року працював викладачем правничого факультету Києво-Могиляньскої академії. Був високопрофесійним адвокатом, кандидатом юридичних наук, доцентом. У 2010 році він увійшов до списку 100 найкращих юристів України. Також адвокат був радником низки громадських організацій аграрної сфери. До лютого 2023-го очолював Комітет з аграрного, земельного та довкільного права НААУ. З початком повнтомасштабного вторгнення зарахований в ТРО на посаду стрільця стрілецької роти батальйону територіальної оборони. | Загинув під час виконання бойового завдання на Луганщині[145][146]. | |||
| 10999 | | Савчин Андрій | 43 роки, с. Старі Богородчани. Тривалий час перебував на заробітках у Чехії: будував висотні будинки. Коли почалася російсько-українська війна, повернувся в Україну. Долучився до лав ТРО ЗСУ у березні 2022 року. | Загинув на Запорізькому напрямку при наступі військ РФ. Вважався зниклим безвісти. Ідентифікований 15 травня 2023[147]. | |||
| 11000 | .svg) | Костюк Дмитро Олександрович | 20 років, м. Чернігів. Заочно навчався в транспортній академії і працював помічником кухаря в грузинському ресторані. У березні 2022 разом з батьком долучився до Чернігівської ТРО. 12 грудня 2022 року Олександр та Дмитро Костюк вирушили на Схід у складі роти вогневої підтримки 167-го батальйону 119-ї чернігівської бригади ТрО ЗСУ. | Загинув в Білогорвці Луганської області. Після обстрілів мінометами та артилерією 8 москалів закидали окоп батька та сина Костюків гранатами. Похорон відбувся 29 березня у Чернігові. Похований на кладовищі Яцево[148]. | |||
| 11001 | | Костюк Олександр(«Саїд») | Працював водієм на маршруті № 30, потім — на рейсі Чернігів–Київ. Згодом розвозив хліб у дитячі садочки та магазини на Чернігівщині. У березні 2022 разом з сином долучився до Чернігівської ТРО. 12 грудня 2022 року Олександр та Дмитро Костюк вирушили на Схід у складі роти вогневої підтримки 167-го батальйону 119-ї чернігівської бригади ТрО ЗСУ. | Загинув в Білогорвці Луганської області. Після обстрілів мінометами та артилерією 8 москалів закидали окоп батька та сина Костюків гранатами. Похорон відбувся 29 березня у Чернігові. Похований на кладовищі Яцево[148]. | |||
| 11002 | | Одосовський Антон Романович | 02.02.2000. Старший солдат військової частини А3160 батальйону інженерної підтримки Збройних Сил України. | Загинув на бойовому посту під час ворожого обстрілу м. Ніжина [149] | |||
| 11003 … 11004 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 19 березня 2023 року) | |||
20 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 11005 |  | Циган Назар Андрійович («Бойок») | 27 серпня 2000, м. Коломия. Служив за контрактом з 2019 року. З початку повномасштабного вторгнення став на захист України у лавах Лисичанського прикордонного загону. На фронті мав посаду помічник гранатометника. Був інспектором прикордонної служби 3 категорії. З 12-ти років долучився до Пласту до юнацького гуртка «Кажани». Активіст Революції Гідності. Відійшов від активного пластування в 2015 році. Одружився в жовтні 2022 року. | Загинув в результаті артилерійського обстрілу в населеному пункті Серебрянка, Бахмутського району. Посмертно отримав звання головного сержанта та орден «За мужність» III ступеня. Відповідний указ № 448/2023 підписав наприкінці липня Президент України[143][150][151] | |||
| 11006 | | Олійник Володимир Олександрович | 37 років, с. Княгининок Луцької міської територіальної громади. Був мобілізований 18 липня 2022 року. Служив на посаді стрільця відділення охорони взводу охорони роти охорони військової частини. | Загинув біля Вугледару[152] | |||
| 11007 | | Бойко Валерій Олександрович | 28 липня 1994 с. Посвірж Букачівської територіальної громади. | Отримав поранення несумісні з життям під час виконання бойового завдання в населеному пункті Бахмут Донецької області[153]. | |||
| 11008 |  | Гафійчук Назарій | 17 грудня 1996, селище Делятин. Служив помічником гранатометника третьої прикордонної застави прикордонної комендатури швидкого реагування № 2 Прикордонного загону Держприкордонслужби України. | Загинув в Бахмуті Донецької області під час виконання бойового завдання[154]. | |||
| 11009 | | Моргун Анатолій Іванович(«Кременчук») | 15 серпня 1978 с. Оболонь Семенівської громади Кременчуцького району. Працював на різних підприємствах Кременчука. Був головним сержантом 2 загону спеціального призначення військової частини А-4030 (71-ша окрема єгерська бригада). | Загинув на Донеччині в районі населеного пункту Красногорівка під час виконання бойового завдання. Отримав поранення внаслідок мінометного обстрілу[155] | |||
| 11010 | | Якимов Владислав Вадимович | 20 липня 1995, м. Буринь, Сумська область. Навчався в школі №86 міста Львова. Воював на Луганщині та на Запорізькому напрямку. Стрілець-снайпер механізованої роти. | Загинув у селі Кузьмине Сєверодонецького району Луганської області. Посмертно нагороджений орденом "За мужність І ступеня" [156][157]. | |||
| 11011 | | Козир Володимир | 19 років. Володимир воював на Сумщині, Харківщині та у Горлівці. Служив механіком-водієм 2 механізованого батальйону Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. | Загинув внаслідок артилерійсько-мінометного обстрілу 20 березня 2023 року під Авдіївкою [158]. | |||
| 11012 … 11014 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 20 березня 2023 року) | |||
21 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 11015 | | Петрушко Максим Васильович | 25 років. | Загинув під час бойових дій. Похований у місті Новомиргород Кіровоградської області[138]. | |||
| 11016 | | Гриджук Микола | 36 років, Печеніжинська громада. Головний сержант, командир кулеметного відділення взводу вогневої підтримки гірсько-штурмової роти. | Загинув у бою з російськими окупантами поблизу села Білогорівка Соледарської міської громади Бахмутського району Донецької області[159]. | |||
| 11017 | | Мельник Андрій | 1992, с. Манява. Був учасником АТО та воював з 2014 року, а з перших днів повномасштабного вторгнення РФ в Україну пішов добровольцем у лави ЗСУ. Виконував бойові завдання у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». | Загинув в селі Білогорівка Донецької області внаслідок танкового обстрілу[160] | |||
| 11018 | | Рубель Володимир («Бакс») | 1 грудня 1978, с. Морозів, Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Боєць інженерно-саперного взводу 3 ОШБр. | Загинув у стрілковому бою під час наступу на ворожі позиції поблизу Бахмуту Донецької області[161]. | |||
| 11019 | | Євтушин Олександр («Кілер») | 26 років, с. Тинне Рівненської області. З 4 років жив із родиною на Черкащині в селі Матусів. Закінчивши 9 класів місцевої школи, вступив до Тальянківського фахового коледжу. Потім навчався в Уманському національному університеті садівництва на агрономічному факультеті. Працював механіком у Києві, любив свою роботу, був хорошим майстром. У перший день повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у тероборону Києва. Служив стрільцем у 207-му окремому батальйоні територіальної оборони ЗСУ. Брав участь у зачистці Ірпеня та Бучі. Потім пройшов навчання. Після успішно складеного іспиту потрапив у Бахмут. Там після вдалих контрнаступів його прикріпили до групи морської піхоти. | Загинув в районі сіл Залізнянське та Оріхово-Василівка на Донеччині. Він прикривав операцію з евакуації поранених побратимів. Похований в селі Матусів Черкаської області[162]. | |||
| 11020 | | Добровольський Віталій («Добриня») | 27 років, с. Зрайки Київської області. Після здобуття освіти шукав себе у різних сферах. У 2014—2017 роках служив в армії та брав участь в АТО на Донбасі. Потім повернувся додому. У мирному житті працював таксистом у Києві. Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, знову став на захист Батьківщини. Служив навідником мотопіхотного відділення одного з бойових підрозділів Збройних Сил України. | Загинув 21 березня 2023 року під Краматорськом на Донеччині. Рятуючи пораненого побратима, отримав смертельне поранення кулею ворожого снайпера. Похований у рідному селі[163] | |||
| 11021 | | Бабіч Олександр («Піт») | 43 роки. М. Харків. Пішов добровольцем у лави ЗСУ з 09.03.2022 р. Розвідник-кулеметник розвідувального взводу ВЧ А7401 (батальйон 226). Брав участь в обороні Харкова, а з початку березня 2023 р. був переведений на Бахмутський напрямок. | Загинув 21 березня 2023 року в с. Оріхово-Василівка, Бахмутський р-н, Донецька обл. беручи участь в операції з евакуації поранених. Похований на кладовищі № 5 поблизу м. Південне, Харківська обл. | |||
| 11022 … 11024 | | | Військовослужбовці ЗС України. | (для доповнення за 21 березня 2023 року) | |||
22 березня[ред. | ред. код] | |||||||
| 11025 | | Прінківський Віталій | Народився 1990 року. Служив розвідником 3-го розвідувального відділення 2 розвідувального взводу розвідувальної роти. | Помер від поранень у лікарні у Дніпрі, які отримав під час виконання бойового завдання в Запорізькій області[138]. | |||
| 11026 | | Лоюк Володимир | 14 липня 1998, с. Острівець. Жив у селі Серафинці Городенківської територіальної громади. | Загинув поблизу Бахмута[164]. | |||
| 11027 |  | Шпетний Володимир(«Норд») | м. Харків. У мирний час займався спортивним орієнтуванням. Харківський атлет мав звання майстра спорту України. Неодноразово ставав переможцем чемпіонатів, Кубків України та Європи. Був членом національної збірної команди України. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення пішов добровольцем на війну. Спочатку був інструктором та навчав бійців ЗСУ та НГУ орієнтуванню на місцевості. Згодом став стрільцем 92-ої бригади ЗСУ. | Загинув під час ворожого обстрілу, отримав важкі поранення від вибуху російської міни у селищі Новоселівське, що знаходиться на межі Харківської та Луганської областей[165]. | |||
| 11028 |  | Баган Богдан | м. Турка Самбірського району. Був механіком-водієм 3-ї танкової роти танкового батальйону в/ч А7013, старшим солдатом. | Загинув у битві за Україну під час виконання бойового завдання 22 березня 2023 року поб | |||
