Панютине — Вікіпедія

Селище Панютине
Країна	Україна
Область	Харківська область
Район	Лозівський район
Громада	Лозівська міська громада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засновано	1869
Статус	із 2024 року
Площа	5,52 км²
Населення	▼ 7242 (01.01.2017)
Густота	1328,26 осіб/км²;
Поштовий індекс	64660
Телефонний код	+380 574560
Географічні координати	48°56′26″ пн. ш. 36°16′30″ сх. д. / 48.94056° пн. ш. 36.27500° сх. д.Координати: 48°56′26″ пн. ш. 36°16′30″ сх. д. / 48.94056° пн. ш. 36.27500° сх. д.
Висота над рівнем моря	172 м
Водойма	2 ставки ;
Відстань
Найближча залізнична станція:	Панютине
	До обл. центру:
- залізницею:	142 км
- автошляхами:	143 км
Селищна влада
Адреса	64660, Лозівська міськрада, смт Панютине, вул. Леніна[джерело?], 11
Голова селищної ради	Корпан Олекій Петрович
Карта
	Панютине
	Панютине Панютине
	Панютине у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Панютине (значення).

Панютине — селище в Україні, у Лозівській міській громаді Лозівського району Харківської області. До 2018 підпорядковане місту районного значення Лозова.

Географічне розташування

Селище міського типу Панютине знаходиться біля витоків річки Лозова. До селища примикає село Хлібне. Через селище проходять автомобільна дорога Т 2107 і залізниця, станція Панютине.

Історія

Селище було засноване як залізнична станція Лозова-Азовська під час будівництва залізниці 1869 р. Пізніше станцію перейменували на Панютине (від прізвища колишнього власника цих земель генерала Василя Костянтиновича Панютина).^[2] Місцевість була безводною й носила назву «Пустище бузинувате».

На станції було побудовано залізничні майстерні, потроху збільшувалося селище. Основних вулиць було дві — Лиманівка та Іванівка (назви не збереглися). Робітники майстерень брали участь у страйках, серед них були поширені соціалістичні, зокрема й більшовицькі погляди.

Українсько-радянська війна

Восени 1917 р. селище було взято під контроль українськими військами. У грудні цього ж року Панютине захопили червоні російські загони. У квітні 1918 р. Панютине звільняють українські війська генерала Всеволода Петріва. У своїх спогадах генерал зазначав що не зустрічав настільки національно свідомого селища. Тут діяла «Просвіта», населення було патріотично налаштоване, навіть місцеві комуністи. 1919 р. Панютине займають червоні росіяни Дибенка. Того ж року їх на короткий час змінюють білі. Потім встановлюється радянська влада. Місцеві залізничні майстерні перетворилися на вагоноремонтний завод. На заводі багато людей було репресовано владою.

Німецько-радянська війна

Наприкінці липня 1941 р. Панютине пережило перші бомбардування. У жовтні селище без бою зайняли німецькі війська. Окрім німців тут також стояли румунські підрозділи. Вагоноремонтний завод продовжував працювати в евакуації у місті Боготол (повернувся у 1946 р.). У січні 1942 року в ході Барвінково-Лозівської операції Панютине було взято радянськими військами, які в травні були оточені і розгромлені вермахтом.

Остаточно Панютине було звільнено 16 вересня 1943 силами 35-ї гвардійської стрілецької дивізії.

Незалежна Україна

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області», увійшло до складу Лозівської міської громади.^[3]

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації колишнього Лозівського району (1923—2020), увійшло до складу новоутвореного Лозівського району Харківської області.^[4]

10 квітня 2024 року Комітет Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування підтримав перейменування села на Лиманівка^[5]. Остаточне перейменування відбудеться лише після успішного голосування у Верховній Раді.

Економіка

Основним підприємством селища є великий вагоноремонтний завод (УДЦ «Укрспецвагон»). Окрім ремонту вантажних вагонів, цистерн, підприємство також здає вагони в оренду. На заводі працює більшість мешканців Панютиного та сусідніх населених пунктів, зокрема й Лозової. Також працює невеликий завод «Електродвигун», «Промбудмайданчик», кілька крамниць, дві кав'ярні.

Освіта

Освітня мережа репрезентована двома дитячими садками, а також є КЗ Панютинський ліцей, Панютинська ЗОШ № 2.

Спорт

Селище має стадіон і спортзал, футбольну і волейбольну команду «Локомотив». Діє секція вільної боротьби.

Також у Будинку культури існують секції танців, шахів, шашок, гурток співу. У районі газопроводу розташований найбільший дитячий майданчик.

Релігія

За царських часів селище мало православні церкву та молитовний будинок. Вже 1919 р. тут діяла громада баптистів. За радянської влади церкву було знищено (нині на її місці знаходиться інтернат для психічно хворих), молитовний будинок відібрано. Тому церква за часів СРСР існувала в колишній хаті, переобладнаній під храм. Оскільки у районному центрі Лозова не залишилося жодної церкви, лозівчани хрестили своїх дітей тут. Баптистська громада продовжувала діяти. під час розколу радянських баптистів панютяни підтримали консервативну течію «відділених баптистів».

Нині у Панютиному діє православна церква (УПЦ МП по вулиці Восьмого березня (її перебудовано, збудовано дзвіницю) та баптистська громада (по вулиці Пугачова).

Районування

Панютине має неформальний поділ на райони: «Північний», «Західний», «Центр», «В'їзд» та село «Хлібне».

Персоналії

Козороз Леонід Едуардович (1993—2016) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Сльота Петро Дорофійович — український живописець.
Цупиков Олег Михайлович — науковець, доктор медичних наук.