Психічне здоров'я під час пандемії COVID-19 — Вікіпедія

Пандемія призвела до сплесків тривоги та депресії серед населення.

Пандемія коронавірусної хвороби 2019 вплинула на психічне здоров'я людей у цілому світі.[1][2] Пандемія спричинила збільшення поширеності симптомів тривоги, депресії та посттравматичного стресового розладу.[3][4]За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, у перший рік пандемії COVID-19 поширеність таких станів, як депресія та тривога, зросла більш ніж на 25 %.[5][6] Пандемія зруйнувала соціальні стосунки, довіру до інституцій та інших людей, спричинила зміни в роботі та доходах, і наклала значний тягар тривоги та занепокоєння на населення.[7] Жінки та молоді люди стикаються з найбільшим ризиком депресії та тривоги.[2][4]

COVID-19 загострив проблеми, спричинені розладами вживання психоактивних речовин. Хвороба непропорційно частіше вражає осіб із розладами психіки внаслідок вживання психоактивних речовин.[8] Наслідки вживання психоактивних речовин для здоров'я (зокрема, серцево-судинні захворювання, захворювання дихальної системи, діабет 2 типу, імуносупресія та депресія центральної нервової системи, а також психічні розлади) і пов'язані з цим проблеми із зовнішнім середовищем (зокрема житлова нестабільність, безробіття та проблеми з правоохоронними органами) пов'язані з підвищеним ризиком зараження COVID-19. Правила утримання під вартою, а також зменшення кількості робочих місць та бюджетна економія під час і після періоду пандемії також можуть суттєво вплинути на ринок незаконних наркотиків і моделі споживання заборонених наркотиків серед залежних осіб.

Заходи обмеження поширення хвороби (зокрема, фізичне дистанціювання, карантин та ізоляція) можуть посилити відчуття самотності, явища порушень психічного здоров'я, симптоми абстиненції; та спричинити психологічну травму.

Причини[ред. | ред. код]

Виснажений лікар-анестезіолог у Пезаро, Італія, березень 2020 року
Увійти в тренажерний зал в Ірландії, перешкоджаючи випадковим соціальним контактам через ризик інфікування. Втрата таких взаємодій вплинула на багатьох людей під час пандемії.

Відомими причинами проблем з психічним здоров'ям під час пандемії включають страх перед інфекцією, стигматизацію, пов'язану з інфекцією, ізоляцію (як для осіб, які перебувають у притулку у відповідності до карантину, так і самотніх осіб) і захисні маски.[9] Мільярди людей вимушені були перейти на дистанційну роботу, стати тимчасово безробітними, навчатися вдома або перейти на дистанційну освіту, та терпіти відсутність фізичного контакту з членами родини, друзями та колегами.[10]

Невідомість[ред. | ред. код]

На початку пандемії ризики були невизначеними. Протягом того, як все більше хворих потрапляли до лікарень, а офіційні рекомендації змінювалися, відсутність інформації посилювала стрес і занепокоєння.[11] На початку пандемії було багато невизначеностей, зокрема оцінка ризику зараження, симптоматика COVID-19, та інші проблеми зі здоров'ям.[12]

Непідготовленість[ред. | ред. код]

Під час першої хвилі епідемії критичні запаси були швидко вичерпані. Найпомітніше відчувалась нестача засобів індивідуального захисту для працівників лікарень та апаратів штучної вентиляції легень для хворих.[11] На початку пандемії на початку 2020 року загальнонаціональне опитування у США виявило, що в багатьох медичних закладах закінчувалися запаси індивідуальних засобів захисту, у тому числі одна третина опитаних медичних закладів повідомила, що у них закінчилися маски, а чверть повідомила про нестачу або майже дефіцит халатів.[13] Інше дослідження показало, що 63,3 % медсестер погодилися з твердженням: «Мене хвилює неадекватність засобів індивідуального захисту для медичного персоналу».[14]

Стигматизація[ред. | ред. код]

З початком пандемії кожен, хто контактував з інфікованими людьми, повинен був розглянути ймовірність того, що він сам був інфікований і, отже, міг становити невстановлений ризик для своєї родини та інших осіб. У частині випадків ці особи на початку епідемії відчували стигматизацію.[12][15][16]

Ізоляція[ред. | ред. код]

Велика кількість будинків для людей похилого віку відправили своїх мешканців на примусову ізоляцію. Мешканці цих будинків цілодобово були замкнені у своїх кімнатах, у тому числі під час їжі, а їжу їм доставляли до дверей кімнати. Відвідувачів у будинки не пускали, також обмежили спілкування мешканців між собою.[17]

Зневіра[ред. | ред. код]

Під час пандемії медичні працівники працювали більше, ніж зазвичай, що посилило занепокоєння у багатьох з них. Стан багатьох хворих швидко погіршувався під час перебування в лікарні аж до переведення у відділення інтенсивної терапії та, зрештою, смерті. Відсутність затверджених протоколів лікування хвороби означала, що паліативна допомога (оксигенотерапія, апарати штучної вентиляції легень та екстракорпоральна мембранна оксигенація) була єдиним варіантом лікування. У деяких випадках це викликало в медичних працівників розчарування та відчуття безсилля.[18]

Порушення звичних умов життя[ред. | ред. код]

Для тих, хто доглядав за хворими на COVID-19, застосували суворі заходи біозахисту, та зобов'язували на роботі носити халати, незручні маски та щитки. Повернувшись додому, багато хто з них переодягався перед входом і ізолювався, намагаючись захистити свої сім'ї від інфікування. Їх робота вимагала постійної обізнаності та пильності, зменшувала їх вільне пересування, обмежувала доступ до соціальної підтримки, знижувала можливість самообслуговування, та спричинювала невизначеність щодо наслідків тривалого контакту з пацієнтами з COVID-19 та страх заразити інших.[19][20]

У великій кількості країн в перші місяці пандемії були закриті школи. Це посилило тривогу, самотність, стрес, смуток, розчарування, недисциплінованість і гіперактивність серед дітей.[21]

Профілактика та лікування[ред. | ред. код]

Інфографіка щодо боротьби з біполярним розладом та іншими проблемами психічного здоров'я під час COVID-19

Рекомендації щодо психічного здоров'я та психосоціальної підтримки міжвідомчого постійного комітету Організації Об'єднаних Націй рекомендують, щоб підтримка психічного здоров'я під час надзвичайної ситуації «не завдавала шкоди, сприяла правам людини та рівності, використовувала підходи участі, спиралася на наявні ресурси та потенціал, проводила багаторівневі втручання та роботу з інтегрованими системами підтримки».[12]

Один з авторів запропонував використовувати звички, які діють як «психологічні засоби індивідуального захисту». Ці звички включають здорове харчування, здорові механізми подолання стресу, а також практику уважності та методів релаксації.[22]

Іншим методом, який багато компаній використовували для своїх співробітників, було надання співробітникам спеціальних програм покращення психічного здоров'я з метою підвищення морального духу працівників і покращення їх психіки.[23]

Рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров'я та Центрів з контролю та профілактики захворювань[ред. | ред. код]

ВООЗ і Центри з контролю та профілактики захворювань у США опублікували рекомендації щодо мінімізації проблем з психічним здоров'ям під час пандемії. Узагальнені рекомендації[24][25][26]:

Для населення[ред. | ред. код]

  • Будьте співчутливими до постраждалих осіб.
  • Описуючи інфікованих осіб, використовуйте народну мову (наприклад, замість «особа, хвора на шизофренію» скажіть «особа з шизофренією»).[27]
  • Зведіть до мінімуму перегляд новин, щоб зменшити занепокоєння. Шукайте інформацію лише в надійних джерелах, бажано один-два рази на день.
  • Захищайте себе та підтримуйте інших.
  • Поширюйте позитивні історії про місцевих хворих.
  • Вшануйте медичних працівників, які лікують хворих на COVID-19.
  • Впроваджуйте позитивне мислення.
  • Займайтеся хобі.
  • Уникайте негативних стратегій подолання, таких як уникнення натовпу, та постійного перегляду новин про пандемію.

Для медичних працівників[ред. | ред. код]

Що відчувають медичні працівники?

  • Під час кризи відчувати тиск — це нормально. Психічне здоров'я таке ж важливе, як і фізичне.
  • Медсестри частіше стикаються з втомою, проблемами зі сном, депресивними розладами, посттравматичним стресовим розладом і тривогою.
  • Дефіцит засобів індивідуального захисту змушує медсестер відчувати себе в небезпеці.
  • Працівники галузі охорони здоров'я, які безпосередньо працюють із хворими, відчувають вищий рівень стресу
  • У медсестер спостерігався підвищений рівень стресу. Практичний догляд за хворими підвищив сприйняття ризику. Щеплені медсестри втомлювалися менше, ніж інші.[11] Медсестри, які працюють з інфікованими хворими, стикалися з більшою тривогою, депресією та дистресом. У медсестер, які не були безпосередньо залучені до боротьби зі спалахом хвороби, спостерігалась менша депресія.[14]

Які дії можуть зробити медичні працівники?

  • Прийміть стратегії подолання, достатньо відпочивайте, їжте здорову їжу, будьте фізично активними, уникайте тютюну, алкоголю чи наркотиків.
  • Залишайтеся на зв'язку з близькими людьми, зокрема в цифровому режимі.
  • Використовуйте зрозумілі способи обміну повідомленнями з людьми з обмеженими можливостями.
  • Знайте, як зв'язатися з людьми із доступними ресурсами.
  • Онлайн-консультації можуть зменшити ризик безсоння, тривоги та депресії/вигорання.[20]

Для керівників у закладах охорони здоров'я[ред. | ред. код]

  • Зосередьтеся на довгостроковій професійній діяльності, а не на короткострокових результатах.
  • Забезпечте якісний зв'язок і точні оновлення.
  • Переконайтеся, що персонал обізнаний про ресурси психічного здоров'я.
  • Проінструктуйте персонал щодо надання першої психологічної допомоги постраждалим.
  • Переконайтеся, що надзвичайні ситуації з психічним здоров'ям лікуються в медичних закладах.
  • Забезпечити доступність основних психіатричних препаратів на всіх рівнях медичної допомоги.
  • Компенсуйте почуття тривоги та депресії за допомогою сильного лідерства та чіткого, чесного та відкритого спілкування.[28]
  • Використовуйте широке обстеження для виявлення працівників, які потребують підтримки психічного здоров'я.[29]
  • Забезпечте організаційну підтримку.
  • Сприяйте підтримці працівниками один одного на всіх рівнях.[29]
  • Змінюйте графіки роботи, щоб зменшити стрес.[30]
  • Впроваджуйте заходи, адаптовані до місцевих потреб, і створюйте позитивне сприятливе середовище.[30]

Для опікунів[ред. | ред. код]

  • Станьте зразком здорової поведінки, постійно надавайте приклади навичок подолання психологічних проблем.[31][32][33][34][35][36][37]
  • Використовуйте позитивний підхід до виховання, заснований на спілкуванні та повазі.[33][34][36]
  • Дотримуйтеся розпорядку дня в сім'ї та влаштовуйте заходи, які відповідають віку, щоб навчити дітей відповідальності.[31][35][37][38]
  • Поясніть, що таке COVID-19 і необхідні втручання, відповідно до віку.[32][33][34][36][37][38][39]
  • Слідкуйте за дітьми в соціальних мережах.[31][34][38]
  • Перевіряйте думки та почуття дітей і допомагайте їм знаходити позитивні способи вираження емоцій.[34][37]
  • Наскільки це можливо, уникайте розлучення дітей з батьками/опікунами. Забезпечити регулярний контакт з батьками та вихователями, для дітей, які перебувають на ізоляції.[31][39][40]

Для осіб похилого віку, осіб з хронічними захворюваннями та осіб, які за ними доглядають[ред. | ред. код]

  • Особи похилого віку, особливо ті, хто перебуває в ізоляції або страждає від унаявних захворювань, можуть стати більш тривожними, злими або замкнутими. Надайте практичну та емоційну підтримку через опікунів та медичних працівників.
  • Поділіться фактами про кризу та надайте чітку інформацію про те, як зменшити ризик зараження.
  • Зберігайте доступ до призначених ліків.
  • Дізнайтеся заздалегідь, де і як отримати практичну допомогу.
  • Вивчайте та виконуйте щоденні домашні вправи.
  • Дотримуйтесь регулярних розкладів.
  • Підтримуйте зв'язок з близькими.
  • Продовжуйте хобі або звичайні справи.
  • Спілкуйтеся по телефону чи онлайн або виконуйте цікаву онлайн-діяльність з іншими.
  • Допоможіть жителям своєї місцевості, наприклад, надаючи їжу/допомогу іншим.

Для осіб в ізоляції[ред. | ред. код]

  • Залишайтеся на зв'язку та переглядайте соціальні мережі.
  • Звертайте увагу на свої потреби та почуття. Займіться розслаблюючою діяльністю.
  • Уникайте прислухатися до чуток.
  • Розпочніть нову діяльність.
  • Дотримуйтеся розпорядку дня.

Центри з контролю та профілактики захворювань заявили, що під час кризи громадяни повинні «намагатися займатися приємними справами та повертатися до нормального життя, наскільки це можливо».[41] Рецензоване дослідження, опубліковане в 2021 році, показує, що заняття відеоіграми може мати позитивний вплив на психічне здоров'я та благополуччя для граців, надаючи можливості для спілкування та зв'язку з іншими людьми.[42]

Країни[ред. | ред. код]

Китай[ред. | ред. код]

У Китаї Другою лікарнею Сянья, Інститутом психічного здоров'я, Науково-дослідним центром медичної психології Другої лікарні Сянья, та Китайським дослідницьким центром клінічної медицини медичних і психологічних захворювань був розроблений план психологічного втручання. В ньому акцентувалась увага на створенні медичної бригади для проведення онлайн-курсів для медичного персоналу, команди гарячої лінії та невідкладних заходів.[43] Онлайн-освітні та консультаційні служби були створені для платформ соціальних мереж, зокрема WeChat, Weibo та TikTok. Друковані книжки про психічне здоров'я та COVID-19 опублікували в Інтернеті. Безкоштовні електронні копії були доступні на сайті Китайської асоціації психічного здоров'я.[44]

США[ред. | ред. код]

Уряд США послабив положення закону про перенесення та підзвітність медичного страхування через обмежену відмову. Це дозволило лікарям оцінювати та лікувати людей за допомогою послуг відеочату, що раніше було заборонені, дозволяючи пацієнтам отримувати дистанційну допомогу.[45] 5 жовтня 2020 року тогочасний президент Дональд Трамп видав указ про вирішення проблем психічного та поведінкового здоров'я, заснувавши робочу групу з психічного здоров'я, пов'язаного з пандемією коронавірусної хвороби.[46] У своєму розпорядженні він посилався на звіт ЦКЗ, згідно з яким протягом 24–30 червня 2020 року 40,9 % із понад 5 тисяч американців повідомили про принаймні один несприятливий психічний чи поведінковий стан здоров'я, а 10,7 % серйозно думали про самогубство протягом місяця, що передував дослідженню.[47] 9 листопада 2020 року дослідження повідомило про результати когортного дослідження мережі електронних записів про стан здоров'я з використанням даних майже 70 мільйонів осіб, у тому числі 62354 осіб з COVID-19.[48] Майже у 20 % тих, хто пережив COVID-19, було діагностовано психіатричне захворювання між 14 і 90 днями після постановки діагнозу, у тому числі 5,8 % вперше поставлено психіатричні діагнози. Серед осіб без попереднього психіатричного анамнезу у хворих, госпіталізованих через COVID-19, частіше встановлювався перший психіатричний діагноз порівняно з іншими аналізованими подіями зі здоров'ям. Разом ці результати свідчать про те, що COVID-19 може посилити ймовірність появи психіатричних порушень, а люди з уже існуючими психічними захворюваннями можуть мати підвищений ризик захворювання на COVID-19.[49]

Симптоми психічних розладів під час COVID-19 і пов'язаних з ним локдаунів за населенням і професіями[ред. | ред. код]

Особи з психічними розладами[ред. | ред. код]

Унаслідок браку порівняльних даних до COVID-19 і нерепрезентативну вибірку незначна кількість досліджень змогли чітко визначити зміни в психічному здоров'ї, спричинені появою COVID-19. Згідно з дослідженнями, на початку 2020 року спостерігався сплеск проблем із психічним здоров'ям. Було виявлено, що молоді люди, особи з уже наявними розладами психічного здоров'я та особи з фінансовими труднощами стикаються зі більшою ймовірністюм погіршення психічного здоров'я. Імовірно, що деякі демографічні показники були недостатньо досліджені (зокрема, культурно та лінгвістично різноманітне населення та корінні народи), а також не використовувалися як деякі дослідницькі методики (зокрема, не вистачало якісних та змішаних методів досліджень).[50]

Обсесивно-компульсивний розлад[ред. | ред. код]

Обсесивно-компульсивний розлад, що є самостійним психіатричним захворюванням, досить поширений як у країнах, що розвиваються, так і в розвинених країнах.[51] Незважаючи на те, що соціальне та колективне сприйняття обсесивно-компульсивного розладу як хвороби є суб'єктивним і залежить від різних культур. Таким чином, дані про вплив пандемії COVID-19 на хворих на обсесивно-компульсивним розладом є спотвореними через різні культурні впливи на поведінку та зв'язки з його віруваннями.[52] Ті, хто живе з обсесивно-компульсивним розладом, поперпають від соціально-економічного стресу, пов'язаного з пандемією, оскільки COVID-19 висвітлювався в соціальних мережах і в цілодобовому циклі новин з моменту початку спалаху. Ці засоби масової інформації випромінюють страх, а ймовірність зараження в поєднанні із запровадженими карантинними заходами та періодами ізоляції спричинює виникнення захисних механізмів у хворих з обсесивно-компульсивним розладом. Така поведінка зумовлена ​​"психологічним дистресом" державного контролю та соціальних обмежень.[53]

Посттравматичний стресовий розлад[ред. | ред. код]

Емоції сильного стресу та самотності є факторами, що сприяють розвитку посттравматичного стресового розладу, а пандемія COVID-19 створила для людей умови, в яких ці явища скоріше з'являються. COVID-19 вплинув на соціальні структури в різних культурах, і для людей, які живуть з посттравматичним стресовим розладом, глобальні заходи, які регулюють суспільні відносини шляхом закриття шкіл, обмежень на кордонах, соціального дистанціювання, носіння масок і миття рук, спричинюють виникнення в населення почуття сильного страху і безпорадності.[54] Дослідження досвіду психологічного стресу в медичних працівників у 21 країні показує, що поширеність посттравматичного стресового розладу становить 21,5 %. Найбільший інтерес до цих досліджень виявили в країнах Близького Сходу і Європи, що вказує на міжкультурний вплив COVID-19 на розвиток посттравматичного стресового розладу.[55]

Тривога та депресія[ред. | ред. код]

Зростання проблем із психічним здоров'ям, зокрема поява депресії та тривоги, під час пандемії COVID-19 є загальним явищем в усьому світі. Хоча це справедливо для низки західних культур і суспільств, воно не охоплює всіх меншин у цих культурах. Згідно з результатами дослідження, проведеного Джурджеску та низкою інших дослідників (2022 рік)[56], було зроблено висновок, що під час пандемії у вагітних афроамериканок зріс рівень видимої тривоги та депресії. На додаток до цього дослідники також дійшли висновку, що вагітні афроамериканки відчували більший рівень самотності, що підвищувало їхній рівень тривоги, стресу та депресії. Високий рівень тривожності та депресії в цієї меншини можна пояснити кількома соціальними факторами, з якими їм довелося стикатися протягом життя. Тривалий час соціальної нерівності та гноблення, можливо, спричинив шлях до вищого рівня смертності та захворюваності, втрати роботи та відсутності продовольчої та житлової безпеки. Незважаючи на те, що пандемія COVID-19 вплинула на рівень психічного здоров'я в більшості західних культур, на людей у ​​цих демографічних групах, ймовірно, вплинуть історичні, соціальні та біологічні фактори.[57]

Діти[ред. | ред. код]

19 жовтня 2021 року Американська академія педіатрії, Американська академія дитячої та підліткової психіатрії та Асоціація дитячих лікарень оголосили «надзвичайний стан у національному масштабі» щодо психічного здоров'я дітей.[58]

Одне з досліджень показало, що багато дітей, які були розлучені з опікунами під час пандемії, пережили кризовий період. Діти, які були ізольовані або знаходились на карантині під час минулих пандемій, мали більшу ймовірність розвитку гострих стресових розладів, розладів адаптації та переживання горя, причому 30 % дітей відповідали клінічним критеріям посттравматичного стресового розладу.[59] Метааналіз 15 проведених досліджень показав, що в 79,4 % дітей і підлітків спостерігались негативні наслідки: 42,3 % були дратівливими, 41,7 % мали симптоми депресії, у 34,5 % спостерігалася підвищена тривожність, а 30,8 % мали проблеми з неуважністю. Багато молодих людей боролися з нудьгою, страхом і проблемами зі сном.[34]

Збірка з 29 досліджень, опублікована в серпні 2021 року «Jamanetwork»[60], показала, що поширеність симптомів депресії та тривоги подвоїлася під час COVID-19. У дослідженні також виявлено, що ці симптоми біли більш поширеними у старших підлітків, і це явище було більш поширеним серед дівчат.

У глобальному дослідженні, проведеному в жовтні 2020 року, негативні емоції, які відчували студенти, включали нудьгу (45,2 %), тривогу (39,8 %), розчарування (39,1 %), гнів (25,9 %), безнадійність (18,8 %) і сором (10,0 %). Найвищий рівень тривожності був виявлений у Південній Америці (65,7 %) та Океанії (64,4 %), за ними йшли Північна Америка (55,8 %) та Європа (48,7 %). Найменше симптоми тривожності проявлялись у студентів з Африки (38,1 %) та Азії (32,7 %). Подібний розподіл за континентами також спостерігався й для розчарування.[61]

Закриття шкіл спричинило занепокоєння в учнів з особливими потребами, оскільки порушився розпорядок дня, а лікувальні та соціальні заходи припинилися. Частина з них, хто включив шкільний розпорядок дня в свої заходи щодо нормалізації стану здоров'я, відчули посилення депресії та труднощів у пристосуванні до нормального розпорядку дня. Закриття обмежило доступність служб психічного здоров'я, а також здатність педагогів виявляти молодь із групи ризику.[45]

Посттравматичний стресовий розлад[ред. | ред. код]

Дослідження попередніх років та під час епідемій показали, що у дітей, які перебували в ізоляції, набагато частіше розвивався посттравматичний стресовий розлад.[35][38] Посттравматичний стресовий розлад у дітей може мати довгострокові наслідки для розвитку мозку, і у постраждалих дітей частіше розвиваються психіатричні розлади.[37][32][36]

Розлади аутистичного спектру[ред. | ред. код]

Запровадження локдауну внаслідок пандемії вплинуло на психічне здоров'я дітей з особливими потребами, створивши нові проблеми, зокрема відсутність розуміння пандемії та здатність виконувати шкільні завдання. Діти із розладами аутистичного спектру частіше відчувають неспокій внаслідок змін у навколишньому середовищі.[37]

Синдром порушення активності та уваги[ред. | ред. код]

Підлітки та діти з синдромом порушення активності та уваги намагалися залишатися обмеженими лише в одному просторі, що створювало труднощі для опікунів у пошуку занять, які були б цікавими та значущими для них.[37]

Вплив обмежень та ізоляції щодо COVID-19 вплинув на здатність дітей використовувати успішні механізми подолання та методи лікування синдрому порушення активності та уваги. Також зверталась увага на питання діагностики та лікування. У першу чергу клініцисти зіткнулися з проблемою диференціації ситуаційних і постійних симптомів синдрому у дітей і підлітків, у яких не було постійних факторів навколишнього середовища (тобто соціальних сфер), які дозволяли найкраще оцінити їхні симптоми. Внаслідок нестачі персоналу під час пандемії ті хворі, які хотіли пройти обстеження на предмет виявлення симптомів синдрому порушення активності та уваги, чекали на проведення обстеження у великих чергах. Ті, в кого був виявлений цей діагноз, були вимушено обмежені застосуванням виключно немедикаментозних методів лікування, такими як поведінкова та освітня терапія.[62] Ті діти та підлітки, які вже живуть з діагнозом синдрому порушення активності та уваги, також зіткнулися зі значними труднощами. Дослідження, проведені під час пандемії, показали, що соціальна ізоляція та директиви щодо знаходження лише вдома призвели до збільшення залежності від часу перед екраном для вирішення проблем з увагою. Серед цих дітей спостерігалося збільшення участі в онлайн-іграх на 75 %. У деяких випадках ігри можуть бути нездоровим механізмом подолання хвороби для молоді з синдромом порушення активності та уваги, і вже показано, що вони погіршують лікування симптомів хвороби. Крім того, цей надмірний час перед екраном було подовжено завдяки використанню Zoom для навчання. Діти із синдромом порушення активності та уваги повинні були одночасно обробляти слухові та зорові сигнали під час цих онлайн-занять, що призводило до «розсіяного зв'язку» та надмірної розумової стимуляції.[63]

Жінки[ред. | ред. код]

Дослідження в Китаї показали, що в жінок наявна значна кількість факторів ризику порушень психіки, включаючи стрес, тривогу, депресію та посттравматичний стресовий розлад, які посилюються під час пандемії. Зокрема, матері, які найчастіше відповідають за догляд та виховання дітей, повідомили, що відчувають хвилювання, страх, депресію та тривогу внаслідок нестатків під час пандемії коронавірусної хвороби.[64]

Багато жінок втратили роботу або звільнилися, щоб не заразити членів родини. Ставши безробітними, жінки зіткнулися зі збільшенням ролі догляду вдома. Жінки також пережили горе втрати близьких внаслідок пандемії, що вплинуло на їх психічне здоров'я. Опитування «Kaiser Family Foundation» у 2020 році показало, що 57 % жінок повідомили про проблеми з психічним здоров'ям внаслідок стресу, спричиненого пандемією.[65] Дослідження показують, що під час пандемії жінки дуже сприйнятливі до фізичного насильства та страждають від економічної нерівності. Самотні жінки мають менше підтримки та більше необхідних занять, тому пандемія сприяла появі в них більшого стресу та меншого часу для вирішення проблем зі своїм психічним здоров'ям.[66]

Вагітні жінки[ред. | ред. код]

У випадку появи психічних розладів під час вагітності спостерігається негативний вплив як на жінок, так і на дитину, тому пандемія COVID-19 відіграє певну роль у впливі на жінок та їх дітей через посилення почуття тривоги та депресії.[67]

COVID-19 посилює страх і занепокоєння у зв'язку з вразливістю через нечітке розуміння того, як хвороба впливає на вагітність. Дослідження 2020 року в Китаї за участю 4124 вагітних жінок показало, що після того, як вони дізналися, що COVID-19 може передаватися від людини до людини, їхні бали за Единбурзькою шкалою післяпологової депресії були набагато вищими, й у них спостерігався підвищений рівень тривоги, депресії та суїцидальних думок. Дослідження 2020 року в Канаді за участю 1987 вагітних жінок показало, що у 37 % жінок спостерігалися симптоми депресії, у 46,3 % — високий рівень тривоги, а у 67,6 % — підвищення тривоги, пов'язаної з вагітністю. У вагітних з позитивним тестом на COVID-19 спостерігалися низка ускладнень, включаючи передчасні пологи, передчасний розрив плодових оболонок, дистрес плода, мертвонародження та плацентарні інфекції.[64]

У дослідженні, проведеному Дюранкусом, понад третина показників інвентаризації тривоги Бека (BAI) та інвентаризації депресії Бека (BDI) у вагітних жінок перевищувала норму під час пандемії.[67]

Можливі загрози, які коронавірусна хвороба створює для життя матері та дитини, і те, як це може вплинути на належний допологовий догляд, пов'язані з вищим рівнем стресу, депресії та тривоги. Занепокоєння вагітних жінок посилювалося, коли вони думали про можливість інфікування, зміну планів пологів, відсутність їжі чи предметів першої необхідності та невизначеність того, як хвороба вплине на перебіг їх пологів.[68]

Латиноамериканки-іммігрантки[ред. | ред. код]

Дослідження 2018—2020 років показало, що латиноамериканські іммігранти заявили, що стикаються з дискримінацією та стигматизацією з боку інших національних груп, які вважали, що вони хворі на COVID-19. Таке лікування вплинуло або навіть погіршило їх психічне здоров'я. Під час пандемії латиноамериканські іммігранти виконували більшу роль у догляді за незначною підтримкою з боку інших, що вплинуло на їх погане психічне здоров'я та благополуччя. Дослідження показали вищий рівень депресії та тривоги серед латиноамериканських іммігрантів порівняно з періодом до пандемії. Латиноамериканські іммігранти вже стикалися з економічним стресом до пандемії, але COVID-19 посилив їх стрес внаслідок ізоляції, страху, відсутності підтримки, послуг і ресурсів.[69]

Жінки в Іспанії[ред. | ред. код]

Дослідження 2020 року серед жінок Барселони порівнювало їх рівень тривоги та депресії в перші дні карантину, а потім через 5 тижнів після карантину під час пандемії COVID-19. Результати дослідження показали, що рівень тривожності в них піднявся з 8,5 % до 17,6 %, а рівень депресії піднявся з 7,7 % до 22,5 %.

Результати дослідження показали кореляцію вищих ризиків тривоги та депресії в жінок з нестабільною особистістю, та в жінок, які не можуть легко контролювати негативні емоції. Пандемія посилила стрес, який вплинув на тих, хто був вразливий до стресових ситуацій.

Жінки, які мали справу з економічними проблемами та безробіттям під час пандемії, мали погане психічне здоров'я, але жінки з невротичними рисами були найбільш уразливими до проблем психічного здоров'я під час пандемії.[70]

Жінки в Туреччині[ред. | ред. код]

Опитування, проведене в Туреччині в 2020 році, показало, що молодші жінки та жінки, які навчаються в школі, показали більшу ступінь психічного вигорання. Перехід від очного навчання до онлайн-навчання негативно вплинув на психічне здоров'я жінок, які навчаються.

Під час пандемії жінкам довелося поєднувати навчання, роботу та догляд за дітьми, що призвело до виснаження та збільшення стресу. Вони також хвилювалися щодо тестування на встановлення та ймовірне поширення хвороби, оскільки вони працювали та поверталися додому під час пандемії.

Перебування вдома з обмеженнями спілкування негативно вплинуло на психічне благополуччя жінок; вони ставали виснаженими, самотніми, напруженими та стурбованими.[66]

Вплив на відносини між людьми[ред. | ред. код]

Стрес, спричинений пандемією, був названий основною причиною збільшення кількості розривів і розлучень, яке спостерігалося з середини 2020 року, оскільки зміна суспільних норм спонукала людей переглянути своє відношення до життя, стосунків та роботи. Експерти зі стосунків зазначили, що люди часто не усвідомлюють впливу стресу на стосунки та здатність пари бути хорошими партнерами одне для одного.[71] Деякі з названих причин включали стрес, спричинений життям у тісних і спільних приміщеннях, суперечки щодо розподілу домашньої роботи, та різне ставлення до серйозності хвороби, коли дехто з партнерів вирішили не дотримуватися державних вказівок щодо карантину, масок, обмежень або щеплень.[72] Також було зазначено вплив безробіття та/або зниження заробітної плати внаслідок пандемії, зазначивши, що це може проявлятися як тривога, гнів і розчарування, а також підвищена ймовірність насильства в сім'ї.[73]

Опитування, проведене британською благодійною організацією з підтримки стосунків «Relate» у квітні 2020 року показало, що майже чверть опитаних вважали, що карантин чинить додатковий тиск на їхні стосунки в сім'ї.[74] У парах, де одна сторона вирішила зробити щеплення, а інша — ні, виникала напруга через гнів, який виливався на партнера за те, що він позбавив їх шансу знову насолоджуватися життям.[75] За словами Ронена Стілмана, психотерапевта та прес-секретаря Ради психотерапії Великої Британії, пандемія забрала «добре налагоджені процедури, які пропонували комфорт, стабільність і ритм», і залишила багатьох партнерів у всьому світі з обмеженими можливостями «шукати інші форми підтримки чи стимулювання»[71] за межами їх стосунків, що поставило їх під серйозне напруження. Також було зазначено, що пандемія виступила каталізатором для розривів стосунків, які вже могли бути загрозливими, особливо коли попередні роздільні процедури партнерів слугували для маскування проблем у цьому відношенні.[73] Станом на грудень 2020 року було відзначено, що кількість пар, які шукають консультації щодо стосунків, зросла під час карантину.[74] Коли 2020 рік наближався до кінця, кількість розлучень у всьому світі помітно зросла, оскільки багато раніше задоволених пар розлучилися через накопичений стрес, спричинений пандемією. Британська юридична фірма «Stewarts» з липня по жовтень 2020 року зафіксувала зростання запитів на 122 % порівняно з тим самим періодом 2019 року.[73] У США сайт для укладання легальних контрактів «Legal Templates» повідомив про збільшення кількості видачі угод про розлучення на 34 % у першій половині 2020 року порівняно з тим самим періодом 2019 року.[72] Це включало й ті пари, які одружилися за попередні 5 місяців, що склало 20 % цих продажів.[73] Помітне зростання кількості заяв про розлучення під час пандемії коронавірусної хвороби також відбулося у Швеції.[76] Британська благодійна організація «Citizens Advice» повідомила про різке зростання кількості пошуків онлайн-порад щодо припинення стосунків.[73] У січні 2022 року стало відомо, що найбільша сімейна юридична фірма Великої Британії повідомила про збільшення запитів на розлучення на 95 % під час пандемії (виявивши, що більшість запитів надходять від жінок). Коли щеплення почали поширювати на дітей, розбіжності в поглядах між батьками також погіршили стосунки в шлюбі.[72]

Студенти та учні[ред. | ред. код]

Інфографіка, яку студенти можуть використовувати, щоб залишатися на зв'язку та покращити своє психічне здоров'я

Середня школа[ред. | ред. код]

У багатьох випадках, коли дорослі звертають увагу на стан психічного здоров'я своїх учнів, школи можуть відігравати роль сітки безпеки. У школах вчителі та дорослі можуть бути напоготові та розпізнавати фізичні/емоційні страждання, ознаки фізичного насильства та/або раптові значні чи непомітні зміни у поведінці. Якщо діти повідомляють про будь-які очевидні порушення, вчителі можуть втрутитися та надати своїм учням необхідні ресурси, щоб допомогти їм.[77] Однак під час пандемії COVID-19, коли вчителів і викладачів не було, ця система не діяла. Коли школи закрили, вчителям довелося перейти до онлайн-навчання, де вони більше не могли бачити, як учні почуваються фізично/розумово, і не могли надати їм необхідну допомогу. Через брак ресурсів для допомоги учням це призвело до різкого зростання рівня депресії та тривоги, рівень яких збільшився більш ніж на 20 %. Оскільки в учнів порушувався психічний стан, їм стало важко виконувати шкільні завдання.[78]

Оскільки заходи щодо боротьби з COVID-19 почали послаблюватися, а учні поверталися до очного навчання, вчителі помітили збільшення плаксивості та агресивної поведінки серед цієї категорії учнів, а також збільшення випадків насильства та булінгу.[79] Фахівці з питань психічного здоров'я закликали школи та навчальні заклади в усьому світі запровадити низку програм сприяння оздоровленню у своїх школах, які можуть навчити учнів, як запобігти несприятливим проблемам із психічним здоров'ям, та як впоратися з реальністю та триваючими наслідками COVID-19, щоб це не заважало здобувати освіту, та їх майбутнім починанням.[80]

Вища освіта[ред. | ред. код]

Інститут політики вищої освіти Великої Британії провів дослідження, яке показало, що 63 % студентів стверджували, що їхнє психічне здоров'я погіршилося, а 38 % продемонстрували задоволення доступом до служби психічного здоров'я.[81] Фізична шкода для здоров'я, зокрема передозування наркотиків, самогубства та зловживання психоактивними речовинами, досягла рекордного рівня. Академічний стрес, незадоволеність якістю викладання та страх заразитися були пов'язані з вищими показниками депресії.

Наявність постійних стосунків і життя з іншими були пов'язані з нижчими показниками депресії. Дослідження показали, що психологічний стрес після суворого карантину пом'якшувався рівнями гормону стресу кортизолу до пандемії та індивідуальними навичками подолання. Запровадження домашнього карантину, яке погіршувало самооцінку стресу, також покращувало когнітивні здібності, включаючи сприйняття перспективи та оперативну пам'ять.[82] Проте більша регуляція емоцій (виміряна до пандемії) була пов'язана з нижчим гострим стресом (виміряним за допомогою шкали впливу подій) у відповідь на початкову стадію поширення хвороби в США під час карантину.[83] Студенти, які пережили смерть близького члена сім'ї, що ставало причиною емоційного стресу, частіше вирішували залишатися вдома, та відвідувати коледжі віртуально.[84]

Ізоляція від інших людей і відсутність контакту з психіатричними службами погіршували симптоми. Конкретний рівень впливу на студентів відображав їхнє демографічне походження: студенти з сімей з низьким рівнем доходу та кольорові студенти відчували більший вплив на психічне здоров'я та вплив на навчання. Студенти, які мали проблеми з психічним здоров'ям, також мали проблеми з навчанням.[85] Студенти з сімей із високим рівнем доходу та студенти успішних шкільних округів частіше мали ресурси для покращення психічного здоров'я (та інші необхідні ресурси).[86]

Ті, хто вже жив з психопатологією, були більш уразливими до відчуття підвищеного рівня стресу під час карантину.[87] Зокрема, дослідники помітили збільшення кількості вразливостей, пов'язаних із розладами харчової поведінки. Соціальна ізоляція, яка супроводжує карантинні заходи та перебування вдома, для багатьох призвела до зменшення кількості фізичних рухів і активності, збільшення споживання їжі вдома, та збільшення часу, проведеного біля екрана. Протягом 3 місяців між січнем 2020 року та квітнем 2020 року на 10 % зросло сприйняття студентами свого тіла та опису своєї ваги як фактора ризику розвитку розладу харчової поведінки та прояву його симптомів.[88] Після завершення карантину рівень фізичної активності студентів залишався нижчим за рівень до пандемії навіть для тих, хто навчався в коледжах, які відновили очне навчання.[84] Дослідження показали, що, незважаючи на те, що у студентів коледжу не спостерігалося суттєвого збільшення ІМТ, частота занепокоєння студентів щодо набору ваги та подальшого збільшення ІМТ значно зросла.[88]

Міжнародне опитування, проведене в Норвегії, США, Великій Британії та Австралії наприкінці 2020 року, показало, що студенти вищих навчальних закладів мають гірше психічне здоров'я, ніж нестуденти.[89]

Працівники життєво необхідних галузей[ред. | ред. код]

Значна частина працівників життєво необхідних галузей не переходили на віддалену роботу[90], незважаючи на низьку доступність засобів індивідуального захисту і невідомий ризик заразитися коронавірусом. Ці працівники в середньому отримують скромну зарплату і, найімовірніше, належали до расових/етнічних меншин.[91]

Працівники з низьким доходом[ред. | ред. код]

Під час пандемії COVID-19 менше 5 % з працюючих у США без диплома про середню освіту працювали віддалено. Лише 7 % працівників сфери послуг США, більшість з яких були низькооплачуваними працівниками, які працюють з клієнтами, могли використовувати віддалену роботу. Працівники сфери послуг найменше отримували компенсацію за відгул. Загальнонаціональні економічні наслідки пандемії призвели до закриття підприємств і рекордного рівня безробіття. Низькооплачувані працівники та працівники, які працюють неповний робочий день, найімовірніше залишалися безробітними, а кольорові особи (особливо жінки) втратили роботу непропорційно більше порівняно із загальним населенням.[92]

Медичні працівники[ред. | ред. код]

До COVID-19 медичні працівники вже стикалися з багатьма стресовими факторами, включаючи ризики для здоров'я, можливість інфікування членів сім'ї та стрес від роботи з важкохворими. Фізичне та емоційне навантаження, викликане COVID-19, вплинуло на медичних працівників, збільшивши рівень тривоги, депресії та виснаження, що вплинуло на сон, якість роботи/співчуття до пацієнтів та рівень самогубств серед медичних працівників.[93]

Випадки тривоги та депресії серед медичних працівників, які спілкуються з пацієнтами з COVID-19, зросли на 1,57 % та 1,52 % відповідно.[94][18]

Одне з досліджень показало, що медсестри з безпосереднім контактом із хворим частіше відчувають тривогу, емоційне виснаження, депресію та посттравматичний стресовий розлад.[11]

Перехресне дослідження з використанням онлайн-опитування в Південній Каліфорнії вивчало рівень стресу до та під час пандемії. У дослідженні використовували 10-пунктову шкалу сприйнятого стресу[95] і шкалу стійкості Коннора-Девідсона для оцінки психологічного стресу та стійкості медсестер. Результати експерименту показали, що медсестри повідомили про відчуття помірного та високого рівня стресу порівняно з періодом до пандемії.[96]

Анкета з 5 частин, проведена серед медичних працівників у Гані для вивчення взаємозв'язку між COVID-19 і психічним здоров'ям. Опитувальник класифікував страхи учасників як «немає», «м'який», «помірний» і «екстремальний». Учасники також відповідали на запитання про депресію та оцінювали їх за шкалою стресу від депресії. Оскільки оцінювання поділялось на 3 категорії (депресія, тривога та стрес), учасники надали 3 числа, по одному для кожної категорії. Четверта частина оцінювала, чи відчувають учасники, що їм надано хороше психологічне середовище. П'ята частина оцінювала успішність подолання. Понад 40 % медичного персоналу повідомили про помірний або сильний страх. Депресія посіла перше місце з 16 %. Проте лише 30 % отримали зарплату, а застрахованими на випадок зараження були лише 40 % учасників опитування.[97]

Лікарні в Китаї, зокрема Центр психологічних досліджень і Китайський медичний і психологічний центр досліджень клінічної медицини, помітили ознаки психологічного дистресу в медичних працівників та розробили план допомоги персоналу, який має проблеми. Вони запропонували стратегії подолання стресу, гарячу лінію та навчання. Медичні працівники заявили, що все, що їм потрібно, це безперервний відпочинок і додаткові запаси. Крім того, медичний персонал у Китаї погодився використовувати поради психологів, щоб допомогти їм мати справу з хворими, які перебувають у стресовому стані. Вони запропонували мати спеціалістів із психічного здоров'я напоготові, коли пацієнт відчуває емоційний стрес.[98]

Спочатку медичні працівники у всьому світі відчували страх через можливе зараження.[99][100] Цей страх спричинив значе погіршення психічного здоров'я серед медсестер.[101]

Збільшення робочого навантаження пацієнтів сприяло впливу на психічне здоров'я. Кількість хворих у лікарнях зросла під час сезонних хвиль, іноді лікарні були перевантажені. Більшість медичних працівників відчували більші навантаження у зв'язку зі збільшенням потоку хворих. Обмеження на відвідування родини підвищили вимоги до персоналу.

У медпрацівників зросли прояви тривоги. Тривога прямо корелює з продуктивністю робітника. Одне з досліджень показало, що 13 % медсестер, хворих на COVID-19, і 16 % інших медичних працівників, які працюють з COVID-19, повідомили про явища сильної тривоги.[102] Інше дослідження з опитуванням медпрацівників у березні 2020 року та повторно в травні цього ж року виявило, що психологічний стрес і тривога серед медпрацівників зросли.[103] Інші дослідження показали, що через пандемію принаймні кожен п'ятий медичний працівник повідомляв про симптоми тривоги. Зокрема, тривогу оцінювали в 12 дослідженнях із загальною поширеністю 23,2 %.[104]

Одне дослідження показало, що поширеність тривоги кардинально змінилося через кілька місяців після початку пандемії. Було встановлено, що рівень поширеності тривоги після COVID становив близько 32 %. Учасники з помірною або надзвичайно сильною тривогою склали 26 % вибірки.[28] Особи, які працювали під час пандемії, повідомили про вищий рівень тривоги. В іншому дослідженні 42 % респондентів, які займаються доглядом за хворими, відчували значно більше занепокоєння, ніж надавачі послуг, які безпосередньо не доглядали за хворими.[19]

У медичних працівників спостерігалося посилення депресії та виснаження. В одному дослідженні понад 28 % вибірки повідомили про високий рівень емоційного виснаження. Понад 50 % вибірки повідомили про низький рівень деперсоналізації, за винятком медсестер і лікарів, які працюють із хворими на COVID-19, 37 % з яких повідомили про деперсоналізацію.[102] Інше дослідження показало, що рівень поширеності депресії досягав 22 % і що надзвичайно важка депресія мала місце у 13 % випадків.[28]

У перехресному опитуванні високий відсоток опитаних медсестер повідомили про високий рівень стресу та/або симптоми посттравматичного стресового розладу.[105] Було визначено вісім основних тез:

  • робота в ізольованому середовищі
  • Дефіцит ЗІЗ і дискомфорт від їх тривалого використання
  • проблеми зі сном
  • інтенсивність навантаження
  • культурні та мовні бар'єри
  • відсутність підтримки сім'ї
  • страх заразитися
  • недостатній досвід роботи з COVID-19.[105]

Багато з цих проблем пов'язані з пандемією. Нестача кадрів у системі охорони здоров'я не тільки впливає на здоров'я пацієнтів, але може негативно вплинути на медичних працівників. Дослідження показало, що понад 70 % лікарів і медсестер відчували помірний або сильний стрес.[106] Дослідження показало, що пряме спілкування з пацієнтами з COVID-19 значно збільшує стрес. Без втручання медперсонал і пацієнти мали б труднощі.

Американці азійського походження[ред. | ред. код]

Злочини на ґрунті ненависті, спрямовані проти азіатів, зросли майже на 150 % у великих містах США з 2019 по 2020 рік.[107] У міру розвитку пандемії близько 40 % азіатів і темношкірих американців повідомили, що люди відчувають себе некомфортно поруч з ними.[108] Переслідування осіб азійського походження мало різні форми; як словесні, так і фізичні напади і навіть акти вандалізму.[109] Дехто засвідчував зростання кількості нападів після негативних виразів, які використовував президент Дональд Трамп, наприклад, коли він назвав вірус COVID-19 «грипом кунг».[110]

Американці азійського походження непропорційно займають більше посад працівників життєво необхідних галузей із високим ризиком, і в багатьох регіонах, які сильно постраждали від COVID-19, є велика кількість підприємств, що належать особам азійського походження. Пропозиції щодо допомоги в підтримці американців азійського походження за час пандемії включають забезпечення участі їх у бізнесі, запобігання використанню антиазійської риторики та заохочення діалогу, який пояснює визнання ставлення до американців азійського походження, та підтримки їх протягом цього часу.[111]

Афроамериканці[ред. | ред. код]

В афроамериканців частіше діагностовалося COVID-19, померло афроамерикаців також непропорційно більше. Ткому факту сприяли багато факторів. Афроамериканці непропорційно представлені серед працівників сфери послуг. Ці працівники життєво необхідних галузей мають вищий ризик зараження COVID-19 через неможливість знаходитися вдома.

Факторами, що сприяють цій невідповідності, є обмежена доступність загальнодоступного тестування, зростання безробіття серед низькооплачуваних робітників, відсутність медичної допомоги, медичний расизм/упередження, та більша кількість попередніх захворювань.[112] Через ці відмінності очікується, що розрив у тривалості життя чорношкірих і білих збільшиться на 40 %, з 3,6 років до понад 5 років.[113]

Самогубства[ред. | ред. код]

Пандемія спричинила занепокоєння щодо збільшення кількості самогубств, спричинених соціальною ізоляцією внаслідок карантину і соціального дистанціювання, страхом, безробіттям і фінансовими факторами.[114][115] Дослідження 2020 року показало, що рівень самогубств був таким самим або нижчим, ніж до початку пандемії, особливо в країнах з високим рівнем доходу, як це часто трапляється під час криз.[116]

Зросла кількість дзвінків на кризові гарячі лінії, а деякі країни відкрили нові гарячі лінії. Зокрема, в Ірландії запустили нову гарячу лінію, орієнтовану на старше покоління, яка отримала близько 16 тисяч дзвінків протягом першого місяця після відкриття в березні 2020 року.[117] Лінія допомоги дітям в австралійському штаті Вікторія повідомила про збільшення на 184 % дзвінків від суїцидальних підлітків з початку грудня 2020 року та кінець травня 2021 року.[116]

Опитування понад 700 тисяч осіб у ​​Великій Британії, проведене в березні 2020 року, показало, що у 1 з 10 осіб були суїцидальні думки внаслідок карантину. Такі благодійні організації, як «Проект Мартіна Галлієра»[118] станом на листопада 2020 року втрутилися в 1024 самогубства під час пандемії.[119]

Кількість самогубств залишалася незмінною або зменшилася, хоча дані про них часто з'являлися із запізненням.[120] Відповідно до дослідження, проведеного в 21 країні з високим і вище середнього доходів у квітні-липні 2020 року, кількість самогубств залишалася незмінною.[121] Ці результати були пов'язані з такими факторами, як склад підтримки психічного здоров'я, фінансова допомога, підтримка сім'ї/громади, використання технологій для зв'язку та час, проведений з членами сім'ї. Незважаючи на це, ізоляція, страх, стигматизація, зловживання та економічні наслідки під час пандемії зросли.[122] Згідно з даними кількох країн, рівень депресії, тривоги та суїцидальних думок підвищився під час карантину, але, наймовірніше, кількість самогубств не збільшилася.[121]

Згідно з опитуваннями Центрів з контролю та профілактики захворювань, проведеними в червні 2020 року, 10,7 % дорослих віком від 18 років сказали, що вони серйозно думали про самогубство протягом останніх 30 днів. Опитані переважно були віком від 18 до 24 років, і були класифіковані як представники расових/етнічних меншин, неоплачувані опікуни та працівники життєво необхідних галузей.[47]

Було проведено кілька досліджень для вивчення самогубств у країнах з низьким і нижчим середнім доходом. За даними ВООЗ, у 2016 році на країни з низьким і середнім рівнем доходу припадало 79 % самогубств у світі". Ці дані опубліковані з обмеженням системи реєстрації та відсутність даних про самогубства в реальному часі.[121] М'янма та Туніс із середнім рівнем доходу досліджувалися разом із Малаві з низьким рівнем доходу. У дослідженні повідомлялося, що у Малаві спостерігалося зростання кількості самогубств на 57 % у січні–серпні 2020 року порівняно з січнем–серпнем 2019 року, а в Тунісі спостерігалося зростання кількості самогубств на 5 % у березні–травні 2020 року порівняно з березнем–травнем 2019 року. Натомість у М'янмі спостерігалося зниження кількості самогубств на 2 % у січні–червні 2020 року порівняно з січнем–червнем 2019 року.[121]

Фактори[ред. | ред. код]

Економічні проблеми пов'язані з вищим рівнем самогубств. Під час пандемії зупинились багато підприємств, що призвело до скорочення зайнятості та спровокувало значне падіння фондового ринку.[123]

Стигматизація є однією з основних причин самогубства. Працівники. що безпосередньо борються з пандемією, люди похилого віку, бездомні, мігранти та робітники, що працюють на поденній зарплаті, були більш уразливими до самогубств.[122] Стигматизація призвела до повідомлень про самогубство серед інфікованих осіб у Бангладеш та Індії.[124]

Китай[ред. | ред. код]

Дослідження показали, що спалах коронавірусної хвороби значно вплинув на психічне здоров'я, збільшивши тривогу за здоров'я, гострі реакції на стрес, розлади адаптації, депресію, панічні атаки та безсоння. При тяжких психічних розладах, обсесивно-компульсивному розладі та тривожних розладах спостерігаються рецидиви та збільшення кількості госпіталізацій. Все це збільшує ризик самогубства. Національні опитування в Китаї (та Італії) виявили високу поширеність депресії та тривоги, які підвищують ризик самогубства.[122]

Один з районів Шанхая повідомив про 14 випадків самогубств серед учнів початкових і середніх шкіл станом на червень 2020 року, що перевищує середньорічний показник. Засоби масової інформації країни повідомляли про інші самогубства молодих людей, хоча в китайському суспільстві зазвичай уникають таких тем, як самогубство.[125]

Фіджі[ред. | ред. код]

У вересні 2021 року організації з проблем психічного здоров'я та радник уряду закликали уряд зайнятися запобіганням самогубств, хоча кількість самогубств у 2020 році була нижчою, ніж у 2019 році, оскільки вони попереджали, що Фіджі починає страждати від «епідемії психічних порушень».[126]

Індія[ред. | ред. код]

Повідомляється, що заборона алкоголю під час пандемії призвела до збільшення кількості самогубств в Індії.[127]

Японія[ред. | ред. код]

Одне з досліджень у Японії показало, що на людей впливають розлади, пов'язані з тривогою та психічною травмою, а також несприятлива динаміка оточуючого світу, пов'язана з роботою та дефіцитом засобів індивідуального захисту.[128] Загалом рівень самогубств у Японії знизився на 20 % на початку пандемії, що частково компенсувалося зростанням у серпні 2020 року.[116] Багато організацій надавали консультаційні лінії довіри по телефону або текстовим повідомленням.[129]

20 вересня 2020 року видання «Санкей Сімбун» повідомило, що через економічні наслідки пандемії в липні та серпні зареєстровано більше самогубств, ніж у попередньому році. Оцінки смертності від самогубств включають збільшення на 7,7 % або 15,1 % у серпні 2020 року порівняно з серпнем 2019 року.[116] «Санкей Сімбун» також повідомила, що показники зросли більше серед жінок, причому в серпні кількість самогубств зросла на 40,1 % порівняно з серпнем 2019 року.[130]

США[ред. | ред. код]

Станом на листопад 2020 року рівень смертності від самогубств у США не змінився.[116] В окрузі Кларк у штаті Невада 18 старшокласників покінчили життя самогубством протягом 9 місяців закриття школи.[131] У березні 2020 року кількість дзвінків на федеральну гарячу лінію з кризових ситуацій «Disaster Distress Helpline» збільшилася на 338 % порівняно з лютим і на 891 % порівняно з березнем 2019 року.[132] Рівень самогубств серед афроамериканців зріс.[133]

Розлади психічного здоров'я під час COVID-19 і пов'язаних з ним локдаунів за регіонами[ред. | ред. код]

Інфографіка Всесвітньої організації охорони здоров'я, яка показує статистичні дані про вплив COVID-19 на психічне здоров'я

Карантини внаслідок COVID-19 вперше були запроваджені в Китаї, а пізніше в усьому світі урядами країн та керівництвом регіонів.[134] Більшість закладів, шкіл і громадських місць було закрито. Під час локдаунів закрили більшість психіатричних центрів. У хворих, які вже мали розлади психічного здоров'я, могли погіршитися симптоми хвороби.[135]

ПАР[ред. | ред. код]

26 березня 2020 року у ПАР запроваджено суворий карантин, який тривав до 1 червня. З 860 респондентів онлайн-анкети в травні 2020 року 46 % відповідали діагностичним критеріям тривожного розладу, а 47 % відповідали діагностичним критеріям депресивного розладу. Учасники опитування, які відповідали цим критеріям, повідомили про значні наслідки в повсякденному житті, але менше 20 % звернулися до офіційних лікарів. Страх через карантин і страх інфікування були пов'язані з тривогою та депресивними симптомами. Попередні захворювання психіки, молодший вік, жіноча стать і проживання не в сільській місцевості були пов'язані з більшою тривожністю та депресивними симптомами.[136]

Японія[ред. | ред. код]

У липні 2020 року Японія перебувала в «м'якому локдауні», який не застосовувався, і порушення якого не призводило до покарання.[137] У дослідженні за участі 11333 осіб по всій Японії учасників попросили оцінити вплив місячного карантину, відповідаючи на запитання, пов'язані зі способом життя, управлінням стресом і факторами стресу. За його результатами зроблено припущення, що індекси психологічного стресу значною мірою корелюють з пунктами, пов'язаними з COVID-19.[138]

Італія[ред. | ред. код]

Італія була першою країною, яка запровадила загальнонаціональний карантин. Згідно з опитуванням, 21 % учасників повідомили про помірну або надзвичайно сильну депресію, тоді як 19 % повідомили про помірну або надзвичайно високу тривожність.[139] Більше того, близько 41 % повідомили про поганий сон перед карантином, цей показник збільшився до 52 % під час карантину. Перехресне дослідження 1826 дорослих італійців підтвердило вплив карантину на якість сну, який був особливо поширений серед жінок, менш освічених людей і тих, хто мав фінансові проблеми.[140]

Іспанія[ред. | ред. код]

Спалах коронавірусної хвороби в Іспанії почався наприкінці лютого 2020 року.[141] 14 березня 2020 року уряд Іспанії оголосив надзвичайний стан, щоб обмежити поширення вірусу.[142] Проте станом на 9 квітня Іспанія повідомила про друге місце за рівнем підтверджених випадків і смертей. 36 % учасників опитування в країні повідомили про помірний або важкий психологічний вплив, 25 % вказали на легкий або серйозний рівень тривоги, 41 % повідомили про симптоми депресії, а 41 % відчували стрес.[143] Тривале дослідження зібрало дані до пандемії та під час локдауну. У його результатах повідомляється про прямі та непрямі впливи рівня допандемічного кортизолу на зміни самооцінки самоефективності під час локдауну. Непрямі ефекти були опосередковані збільшенням обсягу робочої пам'яті та когнітивної емпатії.[82]

В'єтнам[ред. | ред. код]

Станом на січень 2021 року В'єтнам в основному повернувся до повсякденного життя. Уряд застосував ефективну комунікацію, ранню розробку наборів для тестування, відстеження контактів і стримування на основі епідеміологічного ризику, а не симптомів. Звертаючись до універсальних в'єтнамських цінностей, таких як tam giao («Три вчення»), в'єтнамський уряд заохочував культуру, яка цінує громадське здоров'я.[144] Проте хворі у В'єтнамі, які перебували на карантині, повідомили про психологічне напруження, пов'язане зі стигматизацією хвороби, фінансовими обмеженнями та почуттям провини внаслідок зараження вірусом. Медичні працівники, які безпосередньо брали участь у боротьбі з епідемією в лікарні Бах Май у Ханої, які перебували на карантині понад 3 тижні, повідомили про порівняно гіршу самооцінку та загальне ставлення порівняно з короткостроковими ізольованими.[145]

Велика Британія[ред. | ред. код]

Дослідження 2022 року оцінювало рівень психічного благополуччя та потенціал для клінічної необхідності у вибірці студентів британських університетів віком 18–25 років під час пандемії COVID-19. Дослідження показало, що «вищий рівень суворості карантину потенційно пов'язаний із більш високим рівнем симптомів депресії. Майже всі студенти мали принаймні одну проблему психічного благополуччя в будь-який момент часу». Результати показують, що карантин спричинив «кризу психічного здоров'я молодих людей».[146]

Догляд за психічним здоров'ям[ред. | ред. код]

Вчені припустили, що коли пандемія стабілізується або закінчиться, керівники повинні дати час особам, які безпосередньо займались боротьбою з поширенням хвороби, працівникам життєво необхідних галузей і населенню в цілому, щоб подумати та розробити змістовні заходи, а не зосереджуватися на травмі. Національний інститут здоров'я і досконалості допомоги Великої Британії рекомендував активний моніторинг персоналу на предмет таких проблем, як посттравматичний стресовий розлад, моральні травми та інші пов'язані психічні захворювання.[147] Надання послуг з лікування порушень психічного здоров'я за допомогою телемедицини стало поширеним явищем.[148][149][150] В останньому тижні березня 2020 року, коли пандемія призвела до багатьох змін у політиці звернення за медичною допомогою, кількість відвідувань телемедицини зросла на 154 %. Переваги телемедицини включають доступність, підвищену безпеку завдяки меншій кількості особистих контактів, і зменшення використання дефіцитних засобів індивідуального захисту.[151] Роль телемедицини у зниженні рівня смертності та запобіганні підвищеній присутності в зонах високого ризику, таких як лікарні, загалом була значною.[152]

Нещодавнє дослідження COVID-19 і «Open Notes» наводить багатообіцяючі докази користі для хворих, коли вони читають свої клінічні нотатки онлайн від психіатричної служби.[153] Коли хворі читають свої клінічні записи про психічне здоров'я, вони повідомляють про краще розуміння свого психічного здоров'я, відчувають контроль над своїм лікуванням, і підвищують довіру до свого лікаря. Також повідомляється, що хворі отримують відчуття більшої вивченості, залученості, краще запам'ятовують свій план лікування, та отримують кращу обізнаність про потенційні побічні ефекти призначених їм ліків.[153][154][155][156][157][158][159]

Довгострокові наслідки[ред. | ред. код]

Згідно з керівними принципами Міжвідомчого постійного комітету ООН з гуманітарної допомоги щодо психічного здоров'я та психосоціальної підтримки, пандемія спричинила довгострокові наслідки. Погіршення соціальних контактів і економіки, стигматизація постраждалих, гнів і агресія, а також недовіра до офіційної інформації є довгостроковими наслідками.[12]

Хоча деякі наслідки відображають реальні небезпеки, інші наслідки виникають через брак знань.[160] Багато членів спільноти виявляють альтруїзм, і співпрацюють з іншими під час кризи, а частина відчувають задоволення від допомоги іншим. У частини людей може бути позитивний досвід, наприклад гордість за те, що вони справляються з проблемами.[161] В одному з досліджень спостерігали, як люди справляються з проблемами та знаходять сенс у 30 країнах.[162] Дослідження показало, що люди, які змогли переосмислити свій досвід у позитивний спосіб, мали нижчий рівень депресії, тривоги та стресу. Стать, соціально-економічні чинники, фізичне здоров'я та країна походження не були пов'язані з показниками результатів. Інше дослідження за участю майже 10 тисяч учасників із 78 країн показало подібні результати, причому 40 % повідомили про благополуччя.[163] Інше дослідження показало, що позитивне переосмислення факторів стресу дозволило людям розглядати негаразди як можливість зростання, а не як кризу, якої слід уникати.[162]

Після одужання від COVID-19 багато хто продовжував відчувати довгострокові наслідки хвороби. Серед цих ефектів може бути втрата або ослаблення відчуття смаку та запаху, що є результатом ураження вірусом клітин носа. Хоча цей симптом не є смертельним, відсутність цих відчуттів протягом тривалого часу може спричинити відсутність апетиту, тривогу та депресію.[164] Ті, хто потрапив до відділення інтенсивної терапії під час лікування COVID-19, відчувають наслідки для психічного здоров'я в результаті перебування в реанімаційному відділенні, включаючи появу посттравматичного стресового розладу, тривоги та депресії.[165]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ CDC (11 лютого 2020). Coronavirus Disease 2019 (COVID-19). Centers for Disease Control and Prevention (англ.). Процитовано 17 травня 2020.
  2. ↑ а б Stix G. Pandemic Year 1 Saw a Dramatic Global Rise in Anxiety and Depression. Scientific American (англ.). Процитовано 10 жовтня 2021.
  3. ↑ Luo Y, Chua CR, Xiong Z, Ho RC, Ho CS (23 листопада 2020). A Systematic Review of the Impact of Viral Respiratory Epidemics on Mental Health: An Implication on the Coronavirus Disease 2019 Pandemic. Frontiers in Psychiatry. 11: 565098. doi:10.3389/fpsyt.2020.565098. PMC 7719673. PMID 33329106.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  4. ↑ а б Santomauro DF, Herrera AM, Shadid J, Zheng P, Ashbaugh C, Pigott DM, Abbafati C, Adolph C, Amlag JO, Aravkin AY, Bang-Jensen BL (листопад 2021). Global prevalence and burden of depressive and anxiety disorders in 204 countries and territories in 2020 due to the COVID-19 pandemic. Lancet. 398 (10312): 1700—1712. doi:10.1016/S0140-6736(21)02143-7. PMC 8500697. PMID 34634250. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка) (англ.)
  5. ↑ COVID-19: Depression, anxiety soared 25 per cent in a year. UN News (англ.). 2 березня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
  6. ↑ Nearly one billion people have a mental disorder: WHO. UN News (англ.). 17 червня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
  7. ↑ OECD. read.oecd-ilibrary.org. Процитовано 7 травня 2020. (англ.)
  8. ↑ Jemberie WB, Stewart Williams J, Eriksson M, Grönlund AS, Ng N, Blom Nilsson M, Padyab M, Priest KC, Sandlund M, Snellman F, McCarty D, Lundgren LM (21 липня 2020). Substance Use Disorders and COVID-19: Multi-Faceted Problems Which Require Multi-Pronged Solutions. Frontiers in Psychiatry. 11: 714. doi:10.3389/fpsyt.2020.00714. PMC 7396653. PMID 32848907. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  9. ↑ Larsen, Jo (29 листопада 2021). 7 Remote Working From Home Techniques To Protect Mental Health. jolarsen.com (англ.). Процитовано 24 травня 2022.
  10. ↑ The Effects of Working From Home: How to Cope With the New Normal?. (англ.)
  11. ↑ а б в г Labrague LJ (October 2021). Pandemic fatigue and clinical nurses' mental health, sleep quality and job contentment during the covid-19 pandemic: The mediating role of resilience. Journal of Nursing Management. 29 (7): 1992—2001. doi:10.1111/jonm.13383. PMC 8237073. PMID 34018270.
  12. ↑ а б в г Inter-Agency Standing Committee Guidelines on Mental Health and Psychosocial support (PDF). MH Innovation. Архів (PDF) оригіналу за 31 березня 2020. Процитовано 28 березня 2020. (англ.)
  13. ↑ Kamerow, Douglas (3 квітня 2020). Covid-19: the crisis of personal protective equipment in the US. BMJ (англ.). 369: m1367. doi:10.1136/bmj.m1367. ISSN 1756-1833. PMID 32245847.
  14. ↑ а б Kamberi F, Sinaj E, Jaho J, Subashi B, Sinanaj G, Jaupaj K, Stramarko Y, Arapi P, Dine L, Gurguri A, Xhindoli J, Bucaj J, Serjanaj LA, Marzo RR, Nu Htay MN (жовтень 2021). Impact of COVID-19 pandemic on mental health, risk perception and coping strategies among health care workers in Albania - evidence that needs attention. Clinical Epidemiology and Global Health. 12: 100824. doi:10.1016/j.cegh.2021.100824. PMC 8567021. PMID 34751254. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка) (англ.)
  15. ↑ ICN COVID-19 Update: New guidance on mental health and psychosocial support will help to alleviate effects of stress on hard-pressed staff. ICN - International Council of Nurses (англ.). Архів оригіналу за 28 березня 2020. Процитовано 28 березня 2020.
  16. ↑ Emergency Responders: Tips for taking care of yourself. emergency.cdc.gov (англ.). 10 січня 2020. Архів оригіналу за 27 березня 2020. Процитовано 28 березня 2020.
  17. ↑ Leary JE. Managing the Impact of Isolation in Nursing Homes Due to COVID-19 | HealthCity. healthcity.bmc.org (англ.). Процитовано 25 січня 2022.
  18. ↑ а б Cho M, Kim O, Pang Y, Kim B, Jeong H, Lee J, Jung H, Jeong SY, Park HY, Choi H, Dan H (червень 2021). Factors affecting frontline Korean nurses' mental health during the COVID-19 pandemic. International Nursing Review. 68 (2): 256—265. doi:10.1111/inr.12679. PMC 8251381. PMID 33894067. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка) (англ.)
  19. ↑ а б Wu PE, Styra R, Gold WL (квітень 2020). Mitigating the psychological effects of COVID-19 on health care workers. CMAJ. 192 (17): E459—E460. doi:10.1503/cmaj.200519. PMC 7207194. PMID 32295761. (англ.)
  20. ↑ а б Spoorthy MS, Pratapa SK, Mahant S (червень 2020). Mental health problems faced by healthcare workers due to the COVID-19 pandemic-A review. Asian Journal of Psychiatry. 51: 102119. doi:10.1016/j.ajp.2020.102119. PMC 7175897. PMID 32339895. (англ.)(англ.)
  21. ↑ CG REPORT 3: The Impact of Pandemic Restrictions on Childhood Mental Health. Collateral Global (англ.). Процитовано 27 січня 2022.
  22. ↑ The Use of Psychological PPE in the Face of - ProQuest. www.proquest.com (англ.). Процитовано 23 січня 2022.
  23. ↑ Shipman, Kristine; Burrell, Darrell Norman; Huff Mac Pherson, Allison (2021). An organizational analysis of how managers must understand the mental health impact of teleworking during COVID-19 on employees. International Journal of Organizational Analysis (англ.). 1 (1): 24. doi:10.1108/IJOA-03-2021-2685. ISSN 1934-8835. (англ.)
  24. ↑ Mental health and psychosocial considerations during the COVID-19 outbreak (PDF). World Health Organization. Архів (PDF) оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 28 березня 2020. (англ.)
  25. ↑ Coronavirus Disease 2019 (COVID-19). Centers for Disease Control and Prevention (англ.). 11 лютого 2020. Архів оригіналу за 29 березня 2020. Процитовано 28 березня 2020.
  26. ↑ Chew QH, Wei KC, Vasoo S, Sim K (жовтень 2020). Psychological and Coping Responses of Health Care Workers Toward Emerging Infectious Disease Outbreaks: A Rapid Review and Practical Implications for the COVID-19 Pandemic. The Journal of Clinical Psychiatry. 81 (6). doi:10.4088/JCP.20r13450. PMID 33084255. (англ.)
  27. ↑ 'Schizophrenic' vs. 'person with schizophrenia': Does person-first language really matter?. www.advisory.com (англ.). Процитовано 27 квітня 2022.
  28. ↑ а б в Woon LS, Sidi H, Nik Jaafar NR, Leong Bin Abdullah MF (грудень 2020). Mental Health Status of University Healthcare Workers during the COVID-19 Pandemic: A Post-Movement Lockdown Assessment. International Journal of Environmental Research and Public Health. 17 (24): 9155. doi:10.3390/ijerph17249155. PMC 7762588. PMID 33302410.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  29. ↑ а б Stuijfzand S, Deforges C, Sandoz V, Sajin CT, Jaques C, Elmers J, Horsch A (серпень 2020). Psychological impact of an epidemic/pandemic on the mental health of healthcare professionals: a rapid review. BMC Public Health. 20 (1): 1230. doi:10.1186/s12889-020-09322-z. PMC 7422454. PMID 32787815.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  30. ↑ а б Zaçe D, Hoxhaj I, Orfino A, Viteritti AM, Janiri L, Di Pietro ML (квітня 2021). Interventions to address mental health issues in healthcare workers during infectious disease outbreaks: A systematic review. Journal of Psychiatric Research. 136: 319—333. doi:10.1016/j.jpsychires.2021.02.019. PMC 7880838. PMID 33636688. (англ.)
  31. ↑ а б в г Ghosh R, Dubey MJ, Chatterjee S, Dubey S (June 2020). Impact of COVID -19 on children: special focus on the psychosocial aspect. Minerva Pediatrica. 72 (3): 226—235. doi:10.23736/s0026-4946.20.05887-9. PMID 32613821.
  32. ↑ а б в Guessoum SB, Lachal J, Radjack R, Carretier E, Minassian S, Benoit L, Moro MR (September 2020). Adolescent psychiatric disorders during the COVID-19 pandemic and lockdown. Psychiatry Research. 291: 113264. doi:10.1016/j.psychres.2020.113264. PMC 7323662. PMID 32622172.
  33. ↑ а б в Imran N, Aamer I, Sharif MI, Bodla ZH, Naveed S (26 червня 2020). Psychological burden of quarantine in children and adolescents: A rapid systematic review and proposed solutions. Pakistan Journal of Medical Sciences. 36 (5): 1106—1116. doi:10.12669/pjms.36.5.3088. PMC 7372688. PMID 32704298.
  34. ↑ а б в г д е Panda PK, Gupta J, Chowdhury SR, Kumar R, Meena AK, Madaan P, Sharawat IK, Gulati S (січень 2021). Psychological and Behavioral Impact of Lockdown and Quarantine Measures for COVID-19 Pandemic on Children, Adolescents and Caregivers: A Systematic Review and Meta-Analysis. Journal of Tropical Pediatrics. 67 (1). doi:10.1093/tropej/fmaa122. PMC 7798512. PMID 33367907. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка)
  35. ↑ а б в Sethy M, Mishra R (September 2020). An Integrated Approach to Deal with Mental Health Issues of Children and Adolescent during COVID-19 Pandemic. Journal of Clinical and Diagnostic Research. 14 (9). doi:10.7860/jcdr/2020/45418.14002. ISSN 2249-782X.
  36. ↑ а б в г Shah K, Mann S, Singh R, Bangar R, Kulkarni R (August 2020). Impact of COVID-19 on the Mental Health of Children and Adolescents. Cureus. 12 (8): e10051. doi:10.7759/cureus.10051. PMC 7520396. PMID 32999774.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  37. ↑ а б в г д е ж Singh S, Roy D, Sinha K, Parveen S, Sharma G, Joshi G (November 2020). Impact of COVID-19 and lockdown on mental health of children and adolescents: A narrative review with recommendations. Psychiatry Research. 293: 113429. doi:10.1016/j.psychres.2020.113429. PMC 7444649. PMID 32882598.
  38. ↑ а б в г Pedrosa AL, Bitencourt L, Fróes AC, Cazumbá ML, Campos RG, de Brito SB, Simões E, Silva AC (2020). Emotional, Behavioral, and Psychological Impact of the COVID-19 Pandemic. Frontiers in Psychology (English) . 11: 566212. doi:10.3389/fpsyg.2020.566212. PMC 7561666. PMID 33117234.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  39. ↑ а б Fegert JM, Vitiello B, Plener PL, Clemens V (12 травня 2020). Challenges and burden of the Coronavirus 2019 (COVID-19) pandemic for child and adolescent mental health: a narrative review to highlight clinical and research needs in the acute phase and the long return to normality. Child and Adolescent Psychiatry and Mental Health. 14 (1): 20. doi:10.1186/s13034-020-00329-3. PMC 7216870. PMID 32419840.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  40. ↑ Marques de Miranda D, da Silva Athanasio B, Sena Oliveira AC, Simoes-E-Silva AC (December 2020). How is COVID-19 pandemic impacting mental health of children and adolescents?. International Journal of Disaster Risk Reduction. 51: 101845. doi:10.1016/j.ijdrr.2020.101845. PMC 7481176. PMID 32929399. (англ.)
  41. ↑ Coping with a Disaster or Traumatic Event. Centers for Disease Control and Prevention. U.S. Department of Health & Human Services. 13 вересня 2019. (англ.)
  42. ↑ Barr M, Copeland-Stewart A (6 травня 2021). Playing Video Games During the COVID-19 Pandemic and Effects on Players' Well-Being. Games and Culture (англ.). 17: 122—139. doi:10.1177/15554120211017036. ISSN 1555-4120.
  43. ↑ Chen Q, Liang M, Li Y, Guo J, Fei D, Wang L, He L, Sheng C, Cai Y, Li X, Wang J, Zhang Z (квітень 2020). Mental health care for medical staff in China during the COVID-19 outbreak. The Lancet. Psychiatry. 7 (4): e15—e16. doi:10.1016/S2215-0366(20)30078-X. PMC 7129426. PMID 32085839. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка) (англ.)
  44. ↑ Liu S, Yang L, Zhang C, Xiang YT, Liu Z, Hu S, Zhang B (квітень 2020). Online mental health services in China during the COVID-19 outbreak. The Lancet. Psychiatry. 7 (4): e17—e18. doi:10.1016/S2215-0366(20)30077-8. PMC 7129099. PMID 32085841. (англ.)
  45. ↑ а б Golberstein E, Wen H, Miller BF (вересня 2020). Coronavirus Disease 2019 (COVID-19) and Mental Health for Children and Adolescents. JAMA Pediatrics. 174 (9): 819—820. doi:10.1001/jamapediatrics.2020.1456. PMID 32286618. (англ.)
  46. ↑ Trump DJ (5 жовтня 2020). Executive Order on Saving Lives Through Increased Support For Mental- and Behavioral-Health Needs. (англ.)
  47. ↑ а б Czeisler MÉ, Lane RI, Petrosky E, Wiley JF, Christensen A, Njai R, Weaver MD, Robbins R, Facer-Childs ER, Barger LK, Czeisler CA, Howard ME, Rajaratnam SM (серпень 2020). Mental Health, Substance Use, and Suicidal Ideation During the COVID-19 Pandemic - United States, June 24-30, 2020. MMWR. Morbidity and Mortality Weekly Report (англ.). 69 (32): 1049—1057. doi:10.15585/mmwr.mm6932a1. PMC 7440121. PMID 32790653. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка) (англ.)
  48. ↑ Taquet M, Luciano S, Geddes JR, Harrison PJ (лютий 2021). Bidirectional associations between COVID-19 and psychiatric disorder: retrospective cohort studies of 62354 COVID-19 cases in the USA. The Lancet. Psychiatry. 8 (2): 130—140. doi:10.1016/s2215-0366(20)30462-4. PMC 7820108. PMID 33181098. (англ.)
  49. ↑ Taquet M, Luciano S, Geddes JR, Harrison PJ (лютий 2021). Bidirectional associations between COVID-19 and psychiatric disorder: retrospective cohort studies of 62 354 COVID-19 cases in the USA. The Lancet. Psychiatry. 8 (2): 130—140. doi:10.1016/S2215-0366(20)30462-4. PMC 7820108. PMID 33181098. (англ.)
  50. ↑ Zhao, Yixuan; Leach, Liana S.; Walsh, Erin; Batterham, Philip J.; Calear, Alison L.; Phillips, Christine; Olsen, Anna; Doan, Tinh; LaBond, Christine; Banwell, Cathy (15 червня 2022). COVID-19 and mental health in Australia – a scoping review. BMC Public Health. 22 (1): 1200. doi:10.1186/s12889-022-13527-9. ISSN 1471-2458. PMC 9200373. PMID 35705931.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  51. ↑ Stein, Dan J.; Rapoport, Judith L. (1996). Cross-Cultural Studies and Obsessive-Compulsive Disorder. CNS Spectrums. 1: 42—46. doi:10.1017/S1092852900000675. (англ.)
  52. ↑ Williams M.T, Chapman L.K, Simms J.V and Tellawi G (2017) ‘Cross-Cultural Phenomenology of Obsessive-Compulsive Disorder,’ in Abramowitz J.Z, McKay D and Storch E.A (eds) The Wiley Handbook of Obsessive-Compulsive Disorders, John Wiley & Sons Ltd. (англ.)
  53. ↑ Taylor, Steven (2022). The Psychology of Pandemics. Annual Review of Clinical Psychology. 18: 581—609. doi:10.1146/annurev-clinpsy-072720-020131. PMID 34780260. (англ.)
  54. ↑ Jeftić, Alma; Ikizer, Gözde; Tuominen, Jarno; Chrona, Stavroula; Kumaga, Raisa (2021). Connection between the COVID-19 pandemic, war trauma reminders, perceived stress, loneliness, and PTSD in Bosnia and Herzegovina. Current Psychology: 1—13. doi:10.1007/s12144-021-02407-x. PMC 8531897. PMID 34703194. (англ.)
  55. ↑ Li, Yufei; Scherer, Nathaniel; Felix, Lambert; Kuper, Hannah (2021). Prevalence of depression, anxiety and post-traumatic stress disorder in health care workers during the COVID-19 pandemic: A systematic review and meta-analysis. PLOS ONE. 16 (3): e0246454. Bibcode:2021PLoSO..1646454L. doi:10.1371/journal.pone.0246454. PMC 7946321. PMID 33690641.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  56. ↑ Giurgescu, Carmen; Wong, Ana Carolina; Rengers, Brooke; Vaughan, Sarah; Nowak, Alexandra L.; Price, Mercedes; Dailey, Rhonda K.; Anderson, Cindy M.; Walker, Deborah S.; Misra, Dawn P. (2022). Loneliness and Depressive Symptoms among Pregnant Black Women during the COVID-19 Pandemic. Western Journal of Nursing Research. 44 (1): 23—30. doi:10.1177/01939459211043937. PMID 34549653. (англ.)
  57. ↑ Williams, David R. (2018). Stress and the Mental Health of Populations of Color: Advancing Our Understanding of Race-related Stressors. Journal of Health and Social Behavior. 59 (4): 466—485. doi:10.1177/0022146518814251. PMC 6532404. PMID 30484715. (англ.)
  58. ↑ AAP-AACAP-CHA Declaration of a National Emergency in Child and Adolescent Mental Health. www.aap.org (англ.). Процитовано 27 січня 2022.
  59. ↑ Liu JJ, Bao Y, Huang X, Shi J, Lu L (травень 2020). Mental health considerations for children quarantined because of COVID-19. The Lancet. Child & Adolescent Health. 4 (5): 347—349. doi:10.1016/S2352-4642(20)30096-1. PMC 7118598. PMID 32224303. (англ.)
  60. ↑ Racine N, McArthur BA, Cooke JE, Eirich R, Zhu J, Madigan S (листопад 2021). Global Prevalence of Depressive and Anxiety Symptoms in Children and Adolescents During COVID-19: A Meta-analysis. JAMA Pediatrics. 175 (11): 1142—1150. doi:10.1001/jamapediatrics.2021.2482. PMC 8353576. PMID 34369987. (англ.)
  61. ↑ Aristovnik A, Keržič D, Ravšelj D, Tomaževič N, Umek L (жовтень 2020). Impacts of the COVID-19 Pandemic on Life of Higher Education Students: A Global Perspective. Sustainability. 12 (20): 8438. doi:10.3390/su12208438.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  62. ↑ Stein, MA (2022). Editorial Perspective: COVID-19, ADHD management and telehealth: uncertain path. Journal of Child Psychology and Psychiatry. 7 (63): 829—831. doi:10.1111/jcpp.13584. PMC 9114980. PMID 35137959. (англ.)
  63. ↑ Saline, S (2021). Thriving in the New Normal: How COVID-19 has Affected Alternative Learners and Their Families and Implementing Effective, Creative Therapeutic Interventions. Smith College Studies in Social Work. 91 (1): 1—28. doi:10.1080/00377317.2020.1867699. (англ.)
  64. ↑ а б Almeida, Marcela; Shrestha, Angela D.; Stojanac, Danijela; Miller, Laura J. (1 грудня 2020). The impact of the COVID-19 pandemic on women’s mental health. Archives of Women's Mental Health (англ.). 23 (6): 741—748. doi:10.1007/s00737-020-01092-2. ISSN 1435-1102. PMC 7707813. PMID 33263142. (англ.)
  65. ↑ Foxwell, Anessa M.; Kennedy, Erin E.; Naylor, Mary (1 липня 2021). Investment in Women's Mental Health During and After the COVID-19 Pandemic. Journal of Women's Health. 30 (7): 918—919. doi:10.1089/jwh.2021.0224. ISSN 1540-9996. PMC 8290297. PMID 34077682. (англ.)
  66. ↑ а б Tekkas Kerman, Kader; Albayrak, Selvinaz; Arkan, Gulcihan; Ozabrahamyan, Serena; Beser, Ayse (серпень 2022). The effect of the COVID‐19 social distancing measures on Turkish women's mental well‐being and burnout levels: A cross‐sectional study. International Journal of Mental Health Nursing. 31 (4): 985—1001. doi:10.1111/inm.13009. ISSN 1445-8330. PMC 9111787. PMID 35466490 — через EBSCOhost. (англ.)
  67. ↑ а б Turan, Gokce; Taner, Mehmet Zeki; Eser, Ayla; Tufan, Ayse Duygu; Terece, Cem; Uckan, Hasan Huseyin; Nas, Tuncay (березня 2022). Impact of the COVID-19 Pandemic on Anxiety and Depression Levels in Pregnant Women: COVID-19 Pandemisinin Gebelerdeki Anksiyete ve Depresyon Düzeylerine Etkisi. Dicle Medical Journal / Dicle Tip Dergisi. 49 (1): 53—65. doi:10.5798/dicletip.1086193 — через EBSCOhost. (англ.)
  68. ↑ Eleftheriades, Makarios; Vousoura, Eleni; Eleftheriades, Anna; Pervanidou, Panagiota; Zervas, Iannis M.; Chrousos, George; Vlahos, Nikolaos F.; Sotiriadis, Alexandros (May 2022). Physical Health, Media Use, Stress, and Mental Health in Pregnant Women during the COVID-19 Pandemic. Diagnostics (2075-4418). 12 (5): N.PAG—N.PAG. doi:10.3390/diagnostics12051125 — через EBSCO host.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  69. ↑ Ornelas, India J.; Tornberg-Belanger, Stephanie; Balkus, Jennifer E.; Bravo, Perla; Perez Solorio, S. Adriana; Perez, Georgina E.; Tran, Anh N. (жовтень 2021). Coping With COVID-19: The Impact of the Pandemic on Latina Immigrant Women’s Mental Health and Well-being. Health education & behavior : the official publication of the Society for Public Health Education. 48 (6): 733—738. doi:10.1177/10901981211050638. ISSN 1090-1981. PMC 9241170. PMID 34672827 — через NIH. (англ.)
  70. ↑ Muro, Anna; Feliu-Soler, Albert; Castellà, Judit (липень 2021). Psychological impact of COVID-19 lockdowns among adult women: the predictive role of individual differences and lockdown duration. Women & Health. 61 (7): 668—679. doi:10.1080/03630242.2021.1954133. ISSN 0363-0242. PMID 34284689 — через Taylor & Francis Online. (англ.)
  71. ↑ а б Aratani, Lauren (14 лютого 2021). Caught in a Covid romance: how the pandemic has rewritten relationships. The Guardian (англ.). Процитовано 18 квітня 2022.
  72. ↑ а б в Ellyatt, Holly (21 січня 2022). Arguing with your partner over Covid? You're not alone, with the pandemic straining many relationships. CNBC (англ.). Процитовано 18 квітня 2022.
  73. ↑ а б в г д Savage, Maddy (7 грудня 2020). Why the pandemic is causing spikes in break-ups and divorces. BBC (англ.). Процитовано 18 квітня 2022.
  74. ↑ а б Ailes, Emma (3 грудня 2020). 'Covid ended our marriage': The couples who split in the pandemic. BBC News (англ.). Процитовано 18 квітня 2022.
  75. ↑ Colier, Nancy (12 жовтня 2021). When COVID Threatens to Break Up Your Relationship. Psychology Today (англ.). Процитовано 18 квітня 2022.
  76. ↑ Foster, Keith (21 серпня 2020). Sweden sees a rise in divorce applications during pandemic. Sveriges Radio (англ.). Процитовано 18 квітня 2022.
  77. ↑ Teen Mental Health During COVID-19. publichealth.jhu.edu (англ.). Johns Hopkins Bloomberg School of Public Health. Процитовано 4 березня 2022.
  78. ↑ Barbosa-Camacho, Francisco José; Romero-Limón, Olaya Moramay; Ibarrola-Peña, Juan Carlos; Almanza-Mena, Yolanda Lorelei; Pintor-Belmontes, Kevin Josué; Sánchez-López, Verónica Alexandra; Chejfec-Ciociano, Jonathan Matías; Guzmán-Ramírez, Bertha Georgina; Sapién-Fernández, José Héctor; Guzmán-Ruvalcaba, Mario Jesús; Nájar-Hinojosa, Rodrigo; Ochoa-Rodriguez, Itzel; Cueto-Valadez, Tania Abigail; Cueto-Valadez, Andrea Estefanía; Fuentes-Orozco, Clotilde (30 червня 2022). Depression, anxiety, and academic performance in COVID-19: a cross-sectional study. BMC Psychiatry. 22 (1): 443. doi:10.1186/s12888-022-04062-3. PMC 9243721. PMID 35773635.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  79. ↑ COVID Harmed Kids' Mental Health—And Schools Are Feeling It. pew.org (англ.). Процитовано 4 березня 2022.
  80. ↑ Pieh C, Plener PL, Probst T, Dale R, Humer E (червень 2021). Assessment of Mental Health of High School Students During Social Distancing and Remote Schooling During the COVID-19 Pandemic in Austria. JAMA Network Open. 4 (6): e2114866. doi:10.1001/jamanetworkopen.2021.14866. PMC 8239947. PMID 34181016. (англ.)
  81. ↑ Covid: Many students say their mental health is worse due to pandemic. BBC News (англ.). 31 березня 2021. Процитовано 6 квітня 2021.
  82. ↑ а б Baliyan S, Cimadevilla JM, de Vidania S, Pulopulos MM, Sandi C, Venero C (березень 2021). Differential Susceptibility to the Impact of the COVID-19 Pandemic on Working Memory, Empathy, and Perceived Stress: The Role of Cortisol and Resilience. Brain Sciences. 11 (3): 348. doi:10.3390/brainsci11030348. PMC 7998983. PMID 33803413.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  83. ↑ Tyra AT, Griffin SM, Fergus TA, Ginty AT (червень 2021). Individual differences in emotion regulation prospectively predict early COVID-19 related acute stress. Journal of Anxiety Disorders. 81: 102411. doi:10.1016/j.janxdis.2021.102411. PMID 33962141. (англ.)
  84. ↑ а б Anderson JR, Bloom MJ, Chen G, Jost SR, Keating DP, Lang A, Mankin NV, McMahan ER, Merheb JA, Nelson PP, Nnaji JC, Valderamma-Araya EF (липень 2022). The Impact of the COVID-19 Pandemic on College Student's Stress and Physical Activity Levels. Building Healthy Academic Communities Journal. 6: 9—21. doi:10.18061/bhac.v6i1.8670. (англ.)
  85. ↑ Terada Y (23 червня 2020). Covid-19's Impact on Students' Academic and Mental Well-Being. Edutopia (англ.). Процитовано 18 квітня 2021.
  86. ↑ Coronavirus Impact on Students and Education Systems. NAACP (англ.). Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 18 квітня 2021.
  87. ↑ Quattrocchi A (4 січня 2022). Perspective | COVID-19 sparks mental health crisis on college campuses nationwide. EducationNC (англ.). Процитовано 24 лютого 2022.
  88. ↑ а б Keel PK, Gomez MM, Harris L, Kennedy GA, Ribeiro J, Joiner TE (листопад 2020). Gaining "The Quarantine 15:" Perceived versus observed weight changes in college students in the wake of COVID-19. The International Journal of Eating Disorders. 53 (11): 1801—1808. doi:10.1002/eat.23375. PMC 7461524. PMID 32856752.
  89. ↑ Bonsaksen, Tore; Chiu, Vivian; Leung, Janni; Schoultz, Mariyana; Thygesen, Hilde; Price, Daicia; Ruffolo, Mary; Geirdal, Amy Østertun (червень 2022). Students' Mental Health, Well-Being, and Loneliness during the COVID-19 Pandemic: A Cross-National Study. Healthcare (англ.). 10 (6): 996. doi:10.3390/healthcare10060996. ISSN 2227-9032. PMC 9222513. PMID 35742047.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  90. ↑ Tomer A, Kane JW (10 червня 2020). To protect frontline workers during and after COVID-19, we must define who they are. Brookings (англ.). Процитовано 30 листопада 2021.
  91. ↑ Bourdon O, Raymond C, Marin MF, Olivera-Figueroa L, Lupien SJ, Juster RP (квітень 2020). A time to be chronically stressed? Maladaptive time perspectives are associated with allostatic load. Biological Psychology. 152: 107871. doi:10.1016/j.biopsycho.2020.107871. PMID 32070718. (англ.)
  92. ↑ Young women and workers in hospitality and retail trade were hardest hit. OECD Economic Surveys: Finland. 16 січня 2021. doi:10.1787/9817f5e0-en. ISBN 9789264362222. ISSN 1999-0545. (англ.)
  93. ↑ Shreffler J, Petrey J, Huecker M (серпень 2020). The Impact of COVID-19 on Healthcare Worker Wellness: A Scoping Review. The Western Journal of Emergency Medicine. 21 (5): 1059—1066. doi:10.5811/westjem.2020.7.48684. PMC 7514392. PMID 32970555. (англ.)
  94. ↑ Shaukat N, Ali DM, Razzak J (липень 2020). Physical and mental health impacts of COVID-19 on healthcare workers: a scoping review. International Journal of Emergency Medicine. 13 (1): 40. doi:10.1186/s12245-020-00299-5. PMC 7370263. PMID 32689925.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  95. ↑ Kim, S. C.; Quiban, C.; Sloan, C.; Montejano, A. (2020). Predictors of poor mental health among nurses during COVID‐19 pandemic. Nursing Open. 8 (2): 900—907. doi:10.1002/nop2.697. PMC 7753542. PMID 33570266. (англ.)
  96. ↑ Kim SC, Quiban C, Sloan C, Montejano A (березень 2021). Predictors of poor mental health among nurses during COVID-19 pandemic. Nursing Open. 8 (2): 900—907. doi:10.1002/nop2.697. PMC 7753542. PMID 33570266. (англ.)
  97. ↑ Ofori AA, Osarfo J, Agbeno EK, Manu DO, Amoah E (1 січня 2021). Psychological impact of COVID-19 on health workers in Ghana: A multicentre, cross-sectional study. SAGE Open Medicine. 9: 20503121211000919. doi:10.1177/20503121211000919. PMC 7958156. PMID 33786183. (англ.)
  98. ↑ Ghosh R, Dubey MJ, Chatterjee S, Dubey S (червень 2020). Impact of COVID -19 on children: special focus on the psychosocial aspect. Minerva Pediatrica. 72 (3): 226—235. doi:10.23736/S0026-4946.20.05887-9. PMID 32613821. (англ.)
  99. ↑ Liu YE, Zhai ZC, Han YH, Liu YL, Liu FP, Hu DY (вересень 2020). Experiences of front-line nurses combating coronavirus disease-2019 in China: A qualitative analysis. Public Health Nursing. 37 (5): 757—763. doi:10.1111/phn.12768. PMC 7405388. PMID 32677072. (англ.)
  100. ↑ Arnetz JE, Goetz CM, Arnetz BB, Arble E (листопад 2020). Nurse Reports of Stressful Situations during the COVID-19 Pandemic: Qualitative Analysis of Survey Responses. International Journal of Environmental Research and Public Health. 17 (21): 8126. doi:10.3390/ijerph17218126. PMC 7663126. PMID 33153198.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  101. ↑ Glasofer A, Townsend AB (жовтень 2020). Supporting nurses' mental health during the pandemic. Nursing. 50 (10): 60—63. doi:10.1097/01.NURSE.0000697156.46992.b2. PMID 32947374. (англ.)
  102. ↑ а б Di Mattei VE, Perego G, Milano F, Mazzetti M, Taranto P, Di Pierro R, De Panfilis C, Madeddu F, Preti E (травень 2021). The "Healthcare Workers' Wellbeing (Benessere Operatori)" Project: A Picture of the Mental Health Conditions of Italian Healthcare Workers during the First Wave of the COVID-19 Pandemic. International Journal of Environmental Research and Public Health. 18 (10): 5267. doi:10.3390/ijerph18105267. PMC 8156728. PMID 34063421. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  103. ↑ Sasaki N, Kuroda R, Tsuno K, Kawakami N (листопад 2020). The deterioration of mental health among healthcare workers during the COVID-19 outbreak: A population-based cohort study of workers in Japan. Scandinavian Journal of Work, Environment & Health. 46 (6): 639—644. doi:10.5271/sjweh.3922. PMC 7737801. PMID 32905601. (англ.)
  104. ↑ Pappa S, Ntella V, Giannakas T, Giannakoulis VG, Papoutsi E, Katsaounou P (серпень 2020). Prevalence of depression, anxiety, and insomnia among healthcare workers during the COVID-19 pandemic: A systematic review and meta-analysis. Brain, Behavior, and Immunity. 88: 901—907. doi:10.1016/j.bbi.2020.05.026. PMC 7206431. PMID 32437915. (англ.)
  105. ↑ а б Leng M, Wei L, Shi X, Cao G, Wei Y, Xu H, Zhang X, Zhang W, Xing S, Wei H (березень 2021). Mental distress and influencing factors in nurses caring for patients with COVID-19. Nursing in Critical Care. 26 (2): 94—101. doi:10.1111/nicc.12528. PMID 33448567. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка) (англ.)
  106. ↑ Kader N, Elhusein B, Chandrappa NS, Nashwan AJ, Chandra P, Khan AW, Alabdulla M (серпень 2021). Perceived stress and post-traumatic stress disorder symptoms among intensive care unit staff caring for severely ill coronavirus disease 2019 patients during the pandemic: a national study. Annals of General Psychiatry. 20 (1): 38. doi:10.1186/s12991-021-00363-1. PMC 8379565. PMID 34419094.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  107. ↑ Hate Crimes. CQ Researcher by CQ Press (англ.). Процитовано 13 березня 2022.
  108. ↑ Lui PP, Parikh K, Katedia S, Jouriles EN (September 2021). Anti-Asian Discrimination and Antiracist Bystander Behaviors amid the COVID-19 Outbreak. Asian American Journal of Psychology. doi:10.31234/osf.io/eaz3k. (англ.)
  109. ↑ Cai W, Burch AD, Patel JK (4 квітня 2021). Swelling Anti-Asian Violence: Who Is Being Attacked Where. The New York Times. (англ.)
  110. ↑ President Trump calls coronavirus 'kung flu'. BBC News (англ.). Процитовано 13 березня 2022. (англ.)
  111. ↑ COVID-19 and Asian Americans | McKinsey. www.mckinsey.com. Процитовано 14 березня 2022. (англ.)
  112. ↑ Kirksey L, Tucker DL, Taylor E, White Solaru KT, Modlin CS (лютий 2021). Pandemic Superimposed on Epidemic: Covid-19 Disparities in Black Americans. Journal of the National Medical Association. 113 (1): 39—42. doi:10.1016/j.jnma.2020.07.003. PMC 7395612. PMID 32747313. (англ.)
  113. ↑ Andrasfay T, Goldman N (лютий 2021). Reductions in 2020 US life expectancy due to COVID-19 and the disproportionate impact on the Black and Latino populations. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 118 (5): e2014746118. Bibcode:2021PNAS..11814746A. doi:10.1073/pnas.2014746118. PMC 7865122. PMID 33446511. (англ.)
  114. ↑ Gunnell D, Appleby L, Arensman E, Hawton K, John A, Kapur N, Khan M, O'Connor RC, Pirkis J (червень 2020). Suicide risk and prevention during the COVID-19 pandemic. The Lancet. Psychiatry. 7 (6): 468—471. doi:10.1016/S2215-0366(20)30171-1. PMC 7173821. PMID 32330430. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка) (англ.)
  115. ↑ Baker N (22 квітня 2020). Warning Covid-19 could lead to spike in suicide rates. Irish Examiner. Процитовано 27 квітня 2020. (англ.)
  116. ↑ а б в г д John A, Pirkis J, Gunnell D, Appleby L, Morrissey J (листопад 2020). Trends in suicide during the covid-19 pandemic. BMJ. 371: m4352. doi:10.1136/bmj.m4352. PMID 33184048. (англ.)
  117. ↑ Hilliard M (27 квітня 2020). 'Cocooning' and mental health: Over 16,000 calls to Alone support line. The Irish Times. Процитовано 27 квітня 2020. (англ.)
  118. ↑ The Martin Gallier Project. The Martin Gallier Project (англ.). Процитовано 25 січня 2022.
  119. ↑ COVID-19: Is the pandemic costing us our mental health?. Sky News (англ.). Процитовано 6 квітня 2021.
  120. ↑ Rogers JP, Chesney E, Oliver D, Begum N, Saini A, Wang S, McGuire P, Fusar-Poli P, Lewis G, David AS (квітень 2021). Suicide, self-harm and thoughts of suicide or self-harm in infectious disease epidemics: a systematic review and meta-analysis. Epidemiology and Psychiatric Sciences. 30: e32. doi:10.1017/S2045796021000214. PMC 7610720. PMID 33902775. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка) (англ.)
  121. ↑ а б в г Pirkis J, John A, Shin S, DelPozo-Banos M, Arya V, Analuisa-Aguilar P, Appleby L, Arensman E, Bantjes J, Baran A, Bertolote JM, Borges G, Brečić P, Caine E, Castelpietra G, Chang SS, Colchester D, Crompton D, Curkovic M, Deisenhammer EA, Du C, Dwyer J, Erlangsen A, Faust JS, Fortune S, Garrett A, George D, Gerstner R, Gilissen R, Gould M, Hawton K, Kanter J, Kapur N, Khan M, Kirtley OJ, Knipe D, Kolves K, Leske S, Marahatta K, Mittendorfer-Rutz E, Neznanov N, Niederkrotenthaler T, Nielsen E, Nordentoft M, Oberlerchner H, O'Connor RC, Pearson M, Phillips MR, Platt S, Plener PL, Psota G, Qin P, Radeloff D, Rados C, Reif A, Reif-Leonhard C, Rozanov V, Schlang C, Schneider B, Semenova N, Sinyor M, Townsend E, Ueda M, Vijayakumar L, Webb RT, Weerasinghe M, Zalsman G, Gunnell D, Spittal MJ (липень 2021). Suicide trends in the early months of the COVID-19 pandemic: an interrupted time-series analysis of preliminary data from 21 countries. The Lancet. Psychiatry (англ.). 8 (7): 579—588. doi:10.1016/S2215-0366(21)00091-2. PMC 9188435. PMID 33862016. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка) (англ.)
  122. ↑ а б в Banerjee D, Kosagisharaf JR, Sathyanarayana Rao TS (січень 2021). 'The dual pandemic' of suicide and COVID-19: A biopsychosocial narrative of risks and prevention. Psychiatry Research. 295: 113577. doi:10.1016/j.psychres.2020.113577. PMC 7672361. PMID 33229123. (англ.)
  123. ↑ Reger MA, Stanley IH, Joiner TE (листопад 2020). Suicide Mortality and Coronavirus Disease 2019-A Perfect Storm?. JAMA Psychiatry. 77 (11): 1093—1094. doi:10.1001/jamapsychiatry.2020.1060. PMID 32275300. (англ.)
  124. ↑ Mamun MA, Griffiths MD (червень 2020). First COVID-19 suicide case in Bangladesh due to fear of COVID-19 and xenophobia: Possible suicide prevention strategies. Asian Journal of Psychiatry. 51: 102073. doi:10.1016/j.ajp.2020.102073. PMC 7139250. PMID 32278889. (англ.)
  125. ↑ Zhou W, Goh G (11 червня 2020). In post-lockdown China, student mental health in focus amid reported jump in suicides. Reuters (англ.). Процитовано 2 грудня 2020.
  126. ↑ Rovoi D (22 вересня 2021). Call for some TLC to address mental health crisis in Fiji. RNZ. Процитовано 22 вересня 2021. (англ.)
  127. ↑ Two tipplers in Kerala commit suicide upset at not getting liquor during COVID-19 lockdown. The New Indian Express. Архів оригіналу за 29 березня 2020. Процитовано 29 березня 2020. (англ.)
  128. ↑ Ueda M, Nordström R, Matsubayashi T (квітень 2021). Suicide and mental health during the COVID-19 pandemic in Japan. Journal of Public Health. 44 (3): 541—548. doi:10.1101/2020.10.06.20207530. PMC 8083330. PMID 33855451. (англ.)
  129. ↑ 新型コロナウイルス感染症対策（こころのケア）｜こころの耳：働く人のメンタルヘルス・ポータルサイト. kokoro.mhlw.go.jp. Процитовано 3 травня 2020. (яп.)
  130. ↑ Owatari M (20 вересня 2020). 〈独自〉女性の自殺急増 コロナ影響か 同様の韓国に異例の連絡. 産経ニュース (яп.). Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 23 вересня 2020.
  131. ↑ Green, Erica L. (24 січня 2021). Surge of Student Suicides Pushes Las Vegas Schools to Reopen. The New York Times. (англ.)
  132. ↑ Jackson A (10 квітня 2020). A crisis mental-health hotline has seen an 891% spike in calls. CNN. Процитовано 27 квітня 2020. (англ.)
  133. ↑ Blum, Karen (20 квітня 2021). Suicides Rise in Black Population During COVID-19 Pandemic. Johns Hopkins Medicine. (англ.)
  134. ↑ Marazziti D, Stahl SM (червень 2020). The relevance of COVID-19 pandemic to psychiatry. World Psychiatry. 19 (2): 261. doi:10.1002/wps.20764. PMC 7215065. PMID 32394565. (англ.)
  135. ↑ Vijayaraghavan P, Singhal D (13 квітня 2020). A Descriptive Study of Indian General Public's Psychological responses during COVID-19 Pandemic Lockdown Period in India. dx.doi.org. doi:10.31234/osf.io/jeksn. Процитовано 7 грудня 2020. (англ.)
  136. ↑ De Man J, Smith MR, Schneider M, Tabana H (січня 2022). An exploration of the impact of COVID-19 on mental health in South Africa. Psychology, Health & Medicine. 27 (1): 120—130. doi:10.1080/13548506.2021.1954671. PMID 34319182. (англ.)
  137. ↑ Yamamoto T, Uchiumi C, Suzuki N, Yoshimoto J, Murillo-Rodriguez E (грудень 2020). The Psychological Impact of 'Mild Lockdown' in Japan during the COVID-19 Pandemic: A Nationwide Survey under a Declared State of Emergency. International Journal of Environmental Research and Public Health. 17 (24): 2020.07.17.20156125. doi:10.3390/ijerph17249382. PMC 7765307. PMID 33333893.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  138. ↑ Sugaya N, Yamamoto T, Suzuki N, Uchiumi C (жовтень 2020). A real-time survey on the psychological impact of mild lockdown for COVID-19 in the Japanese population. Scientific Data. 7 (1): 372. Bibcode:2020NatSD...7..372S. doi:10.1038/s41597-020-00714-9. PMC 7596049. PMID 33122626. (англ.)
  139. ↑ Gualano MR, Lo Moro G, Voglino G, Bert F, Siliquini R (липень 2020). Effects of Covid-19 Lockdown on Mental Health and Sleep Disturbances in Italy. International Journal of Environmental Research and Public Health. 17 (13): 4779. doi:10.3390/ijerph17134779. PMC 7369943. PMID 32630821.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  140. ↑ Costi S, Paltrinieri S, Bressi B, Fugazzaro S, Giorgi Rossi P, Mazzini E (січень 2021). Poor Sleep during the First Peak of the SARS-CoV-2 Pandemic: A Cross-Sectional Study. International Journal of Environmental Research and Public Health. 18 (1): 306. doi:10.3390/ijerph18010306. PMC 7795804. PMID 33406588.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  141. ↑ Oliver N, Barber X, Roomp K, Roomp K (вересень 2020). Assessing the Impact of the COVID-19 Pandemic in Spain: Large-Scale, Online, Self-Reported Population Survey. Journal of Medical Internet Research. 22 (9): e21319. doi:10.2196/21319. PMC 7485997. PMID 32870159.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  142. ↑ Government will declare state of emergency due to coronavirus on Saturday. La Moncloa. 13 березня 2020. (англ.)
  143. ↑ Rodríguez-Rey R, Garrido-Hernansaiz H, Collado S (2020). Psychological Impact and Associated Factors During the Initial Stage of the Coronavirus (COVID-19) Pandemic Among the General Population in Spain. Frontiers in Psychology. 11: 1540. doi:10.3389/fpsyg.2020.01540. PMC 7325630. PMID 32655463.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  144. ↑ Small S, Blanc J (8 січня 2021). Mental Health During COVID-19: Tam Giao and Vietnam's Response. Frontiers in Psychiatry. 11: 589618. doi:10.3389/fpsyt.2020.589618. PMC 7820702. PMID 33488422.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  145. ↑ Do Duy C, Nong VM, Ngo Van A, Doan Thu T, Do Thu N, Nguyen Quang T (жовтень 2020). COVID-19-related stigma and its association with mental health of health-care workers after quarantine in Vietnam. Psychiatry and Clinical Neurosciences. 74 (10): 566—568. doi:10.1111/pcn.13120. PMC 7404653. PMID 32779787. (англ.)
  146. ↑ Owens M, Townsend E, Hall E, Bhatia T, Fitzgibbon R, Miller-Lakin F (січня 2022). Mental Health and Wellbeing in Young People in the UK during Lockdown (COVID-19). International Journal of Environmental Research and Public Health. 19 (3): 1132. doi:10.3390/ijerph19031132. PMC 8834421. PMID 35162165.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  147. ↑ Greenberg N, Docherty M, Gnanapragasam S, Wessely S (березень 2020). Managing mental health challenges faced by healthcare workers during covid-19 pandemic. BMJ. 368: m1211. doi:10.1136/bmj.m1211. PMID 32217624. (англ.)
  148. ↑ Wind TR, Rijkeboer M, Andersson G, Riper H (квітень 2020). The COVID-19 pandemic: The 'black swan' for mental health care and a turning point for e-health. Internet Interventions. 20: 100317. doi:10.1016/j.invent.2020.100317. PMC 7104190. PMID 32289019. (англ.)
  149. ↑ Topooco N, Riper H, Araya R, Berking M, Brunn M, Chevreul K, Cieslak R, Ebert DD, Etchmendy E, Herrero R, Kleiboer A, Krieger T, García-Palacios A, Cerga-Pashoja A, Smoktunowicz E, Urech A, Vis C, Andersson G (червень 2017). Attitudes towards digital treatment for depression: A European stakeholder survey journal = Internet Interventions. 8: 1—9. doi:10.1016/j.invent.2017.01.001. PMC 6096292. PMID 30135823. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка) (англ.)
  150. ↑ Supplemental Material for Systematic Review of Mindfulness-Based Cognitive Therapy and Mindfulness-Based Stress Reduction via Group Videoconferencing: Feasibility, Acceptability, Safety, and Efficacy. Journal of Psychotherapy Integration: int0000216.supp. 2022. doi:10.1037/int0000216.supp. (англ.)
  151. ↑ Koonin LM, Hoots B, Tsang CA, Leroy Z, Farris K, Jolly T, Antall P, McCabe B, Zelis CB, Tong I, Harris AM (жовтня 2020). Trends in the Use of Telehealth During the Emergence of the COVID-19 Pandemic - United States, January-March 2020. MMWR. Morbidity and Mortality Weekly Report (англ.). 69 (43): 1595—1599. doi:10.15585/mmwr.mm6943a3. PMC 7641006. PMID 33119561. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка)
  152. ↑ Monaghesh E, Hajizadeh A (серпень 2020). The role of telehealth during COVID-19 outbreak: a systematic review based on current evidence. BMC Public Health. 20 (1): 1193. doi:10.1186/s12889-020-09301-4. PMC 7395209. PMID 32738884.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  153. ↑ а б Blease C, Salmi L, Hägglund M, Wachenheim D, DesRoches C (червень 2021). COVID-19 and Open Notes: A New Method to Enhance Patient Safety and Trust. JMIR Mental Health (англ.). 8 (6): e29314. doi:10.2196/29314. PMC 8218899. PMID 34081603.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  154. ↑ Schwarz J, Bärkås A, Blease C, Collins L, Hägglund M, Markham S, Hochwarter S (грудень 2021). Sharing Clinical Notes and Electronic Health Records With People Affected by Mental Health Conditions: Scoping Review. JMIR Mental Health. 8 (12): e34170. doi:10.2196/34170. PMC 8715358. PMID 34904956.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  155. ↑ Blease C, Dong Z, Torous J, Walker J, Hägglund M, DesRoches CM (березень 2021). Association of Patients Reading Clinical Notes With Perception of Medication Adherence Among Persons With Serious Mental Illness. JAMA Network Open. 4 (3): e212823. doi:10.1001/jamanetworkopen.2021.2823. PMC 7991965. PMID 33760088. (англ.)
  156. ↑ O'Neill S, Chimowitz H, Leveille S, Walker J (жовтень 2019). Embracing the new age of transparency: mental health patients reading their psychotherapy notes online. Journal of Mental Health. 28 (5): 527—535. doi:10.1080/09638237.2019.1644490. PMID 31364902. (англ.)
  157. ↑ Blease CR, O'Neill S, Walker J, Hägglund M, Torous J (листопад 2020). Sharing notes with mental health patients: balancing risks with respect. The Lancet. Psychiatry (англ.). 7 (11): 924—925. doi:10.1016/S2215-0366(20)30032-8. PMID 32059796.
  158. ↑ Blease CR, O'Neill SF, Torous J, DesRoches CM, Hagglund M (квітень 2021). Patient Access to Mental Health Notes: Motivating Evidence-Informed Ethical Guidelines. The Journal of Nervous and Mental Disease. 209 (4): 265—269. doi:10.1097/NMD.0000000000001303. PMID 33764954. (англ.)
  159. ↑ Blease C, Salmi L, Rexhepi H, Hägglund M, DesRoches CM (травня 2021). Patients, clinicians and open notes: information blocking as a case of epistemic injustice. Journal of Medical Ethics. 48 (10): medethics–2021–107275. doi:10.1136/medethics-2021-107275. PMC 9554023. PMID 33990427. (англ.)
  160. ↑ Tyler W (8 травня 2020). The Bottomless Pit: Social Distancing, COVID-19 & The Bubonic Plague. Sandbox Watch (англ.). Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 10 травня 2020.
  161. ↑ Social Distancing: How To Keep Connected And Upbeat. SuperWellnessBlog (англ.). 29 квітня 2020. Архів оригіналу за 25 липня 2020. Процитовано 25 липня 2020.
  162. ↑ а б Eisenbeck N, Carreno DF, Pérez-Escobar JA (17 березня 2021). Meaning-Centered Coping in the Era of COVID-19: Direct and Moderating Effects on Depression, Anxiety, and Stress. Frontiers in Psychology. 12: 648383. doi:10.3389/fpsyg.2021.648383. PMC 8010126. PMID 33815231.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  163. ↑ Gloster AT, Lamnisos D, Lubenko J, Presti G, Squatrito V, Constantinou M, Nicolaou C, Papacostas S, Aydın G, Chong YY, Chien WT, Cheng HY, Ruiz FJ, Garcia-Martin MB, Obando-Posada DP, Segura-Vargas MA, Vasiliou VS, McHugh L, Höfer S, Baban A, Dias Neto D, Nunes da Silva A, Monestès JL, Alvarez-Galvez J, Paez-Blarrina M, Montesinos F, Valdivia-Salas S, Ori D, Kleszcz B, Lappalainen R, Ivanović I, Gosar D, Dionne F, Merwin RM, Kassianos AP, Karekla M (31 грудня 2020). Francis JM (ред.). Impact of COVID-19 pandemic on mental health: An international study. PLOS ONE. 15 (12): e0244809. Bibcode:2020PLoSO..1544809G. doi:10.1371/journal.pone.0244809. PMC 7774914. PMID 33382859. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  164. ↑ Long COVID: Long-Term Effects of COVID-19. Johns Hopkins Medicine. 14 червня 2022. (англ.)
  165. ↑ Long Term COVID-19 Effects - Brigham and Women's Hospital. Brigham and Women's Hospital. (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]

Хронологія
Штами
Вплив
Події
Установи
Лікарні та готелі
Організації
Особи
Медичні працівники
Науковці
Посадові особи
ВООЗ
Країни
Інші
Померли
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Психічне_здоров%27я_під_час_пандемії_COVID-19&oldid=39543884